Фото: adme.ru

Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

Господарський розвиток країн регіону поєднує цивілізаційні та формаційні ознаки. Цивілізаційний розвиток більшою мірою пов'язаний не стільки з матеріальноречовинними аспектами життя, скільки з ідеальними і духовними. Переважає «антиекономічний», архаїчний («азіатський») спосіб виробництва, що зумовлено інертністю у модернізації господарських структур. Продуктивні сили представлені поєднанням певних типів: патріархально-доіндустріальні, індустріальні та сучасні, пов'язані з НТР. У кожній країні домінує один чи кілька з них.

За особливостями продуктивних сил і рівнем економічного розвитку країни утворюють такі групи:

— найменш розвину ті країни. У них домінують патріархально-доіндустріальні й індустріальні типи господарювання (Бангладеш, Бутан, Мальдіви, Непал);

— країни, що розвиваються. Їх продуктивні сили зосереджені переважно у галузях ВПК, легкої та харчової промисловості (Пакистан, Шрі-Ланка).

Ключовою країною з тих, що розвиваються, є Індія, де найповніше представлені патріархально-доіндустріальні, індустріальні й сучасні (з урахуванням НТР) типи господарювання.

Різноманітність продуктивних сил у країнах доповнює строката мозаїка соціально-економічних укладів: натуральне господарство, феодальне землеволодіння, дрібний кустарний промисел, приватнотоварне виробництво, державне- і національно-капіталістичне виробництво, іноземне підприємництво.

Для більшості країн традиційними є консерватизм, господарська інертність, ігнорування потреб народу, синдром територіальної відокремленості. Поширена «тіньова економіка», яка набула значних масштабів.

Головна проблема регіону — бідність. За роки незалежності у більшості країн вдалося підняти поріг бідності майже вдвічі, але й дотепер він залишається високим. Тільки в Індії кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн осіб.

У кілька разів за останнє десятиріччя зросла зовнішня заборгованість: за її рівнем регіон поступається лише Латинській Америці. Загальний зовнішній борг — понад 167,2 млрд дол. Найбільшими боржниками є Індія (98 млрд дол.), Пакистан (32 млрд дол.) та Бангладеш (16,5 млрд).

Економічні реформи, у тому числі зовнішньо- та внутрішньоекономічна лібералізація, більш-менш чітко стали виявлятися у першій половині 90-х років XX ст. і здійснюються помірними темпами. В останнє десятиріччя в економіках країн регіону відчутнішою є роль іноземного сектору та підприємницького капіталу.

Сприятливішим стало законодавство щодо розміщення прямих інвестицій, спрямованих на поширення прогресивних технологій, розвитку спільного підприємництва.

Найсильніші позиції транснаціонального бізнесу в Індії. Тут функціонує майже 300 відділень і дочірніх компаній ТНК Великої Британії, США, ФРН, Японії, Франції та понад 2000 спільних компаній. На цей сектор припадає не менше 1/3 загального обсягу продукції обробних галузей промисловості. Деякі з них (виробництво автопокришок, гумотехнічних виробів, цигарок, сірників, шоколаду, миючих засобів) монополізовані іноземним капіталом. Сукупний ВНП регіону становить понад 2354 млрд дол. За показниками ВНП і національного доходу на душу населення регіон є найвідсталішим у світі.

Ступінь економічного розвитку є неоднаковим у різних країнах. Найвищого рівня досягли Індія й Пакистан, в яких створена сучасна промисловість. Але провідною галуззю повсюдно залишається сільське господарство, яке дає 28 % сукупного ВНП регіону.

В економіці країн домінує державний сектор. В Індії на нього припадає весь обсяг видобування нафти й газу, 95 % вугледобування і виробництва електроенергії, 75 % виплавки сталі, весь видобуток міді та свинцю, а також виробництво устаткування для суднобудування та залізниць, половина виробництва азотних добрив.

Майже цілком націоналізована страхова й банківська справа. У власності держави повітряний та залізничний транспорт, значна частина морських перевезень і зовнішньої торгівлі. Державний сектор є значним у Пакистані, де його становлення було підпорядковане інтересам великого приватного підприємництва, у Бангладеш, де він формувався шляхом націоналізації промислових, торговельних підприємств, банків, страхових компаній, та в Шрі-Ланці. В деяких країнах державний сектор контролює до 50 % промислового виробництва.

Найрозвинутішими країнами регіону є Індія і Пакистан.

Індія. Це найпотужніша за економічним та геополітичним потенціалом країна регіону. Наприкінці 90-х років XX ст. вона мала досить високі темпи розвитку промисловості (до 12 % на рік). Дедалі більшу частку у ВВП країни займає продукція машинобудування, хімічної та фармацевтичної галузей. Враховуючи значний економічний потенціал країни, очікуються високі темпи зростання її ВНП на найближчу перспективу.

Експерти Всесвітнього банку внесли Індію до списку країн «великої п'ятірки» (разом з Китаєм, Бразилією, Індонезією та Росією). Частка цих країн у світовому виробництві, торгівлі наприкінці 90-х років XX ст. становила 8—10%.

Наприкінці XX ст. уряд Індії започаткував політику відкритої економіки, залучаючи іноземний капітал, який приваблюють значні природні багатства, дешева робоча сила, лібералізована правова система. Тільки у 1999 р. іноземні прямі інвестиції в економіку країни становили понад 3 млрд дол. Найпривабливішими для них є телекомунікації, енергетика, металургія, нафтохімія, випуск транспортного устаткування, деревообробка та видобуток дорогоцінного каміння. Проте через складну демографічну ситуацію в країні підвищення деяких макроекономічних показників пов'язане із певними труднощами. Так, за другу половину XX ст. в Індії ВНП зріс майже в 4 рази, а цей самий показник на душу населення — менше ніж у 2 рази. При цьому майже 40 % населення проживає за межею бідності. За даними Всесвітнього банку, в Індії мешкає 63 % найбідніших людей планети.

Пакистан. Також відіграє провідну роль в економіці країн Південної Азії. У 90-ті роки XX ст. економіка країни внаслідок значних військових витрат (30 % бюджету) та обслуговування зовнішнього боргу (40 % бюджету) розвивалася досить повільно. Нині уряд країни проводить курс на економічні реформи, які мають на меті розширення експорту, зменшення імпорту, збільшення виробництва товарів, які заміщують імпорт, наприклад рослинної олії. Здійснюються протекціоністські заходи, спрямовані на зростання виробництва товарів експортуючих галузей: текстильних та шкіряних виробів, килимів. Підвищено тарифи на імпортні товари, які конкурують із продукцією місцевого виробництва.

Реформи передбачають приватизацію деяких важливих економічних об'єктів: систем телекомунікацій, державних банків, великих аеропортів і портів. Іноземні позики та кредити відчутно впливають на розвиток економіки Пакистану. Головними інвесторами є США, Японія, Велика Британія, деякі ісламські країни Близького Сходу.

У МГПП країни регіону фігурують передусім як постачальники різних продуктів сільського господарства тропічних і субекваторіальних поясів (цукрова тростина, рис, бавовник, джут, чай, тютюн, прянощі) та продуктів їх переробки (тканини, текстильні вироби).

Значну роль відіграють видобувні галузі (особливо в Індії) і кустарні промисли (вироби з дорогоцінного каміння, шкіри, металу).