Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Південна Європа: загальна характеристика господарства
Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

 

Країни регіону дотепер відстають економічно від високорозвинутих держав Європи. Хоча Португалія, Іспанія, Греція та Італія входять до ЄЄ, але всі вони, крім Італії, за багатьма соціально-економічними показниками відстають від лідерів. Значною мірою це спричинено історичними особливостями їх розвитку.

Передусім тим, що впродовж XX ст. тут існували військові режими та диктатури. Відчутно позначилася й певна економічна «закритість» країн від зовнішньоекономічного простору. Зумовлена вона була економічною політикою урядів, спрямованою на значну самоізоляцію, а також дією економічних санкцій міжнародного співтовариства, які значно обмежували міжнародну економічну діяльність країн.

Із середини 70-х — початку 80-х років XX ст. країни Південної Європи, обравши шлях демократичного розвитку, почали здійснювати економічні реформи, спрямовані на розширення ринкових засад функціонування економіки. Прийняття Португалії, Іспанії та Греції до ЄС відкрило нові перспективи їх суспільно-економічного розвитку. В середині 80-х років ці країни мали найвищі в Європі темпи економічного зростання (на рівні 5 % і вище).

Італія. Є економічним лідером регіону, належить до високорозвинутих індустріально-аграрних країн, з чіткою тенденцією формування постіндустріального типу економіки.

Після Другої світової війни її економіка розвивалася вищими темпами, ніж в інших великих країнах Західної Європи. Цьому сприяли такі фактори: надходження капіталів зі СПІА; наявність значної кількості дешевої робочої сили; прибутки від туризму; нижчі витрати на військові потреби; активна діяльність держави щодо модернізації виробництва та інфраструктури. Внаслідок цього Італія за багатьма макроекономічними показниками наблизилася до країн-конкурентів і увійшла до групи країн Великої сімки. Сучасний ВНП її перевищує 1,2 трлн дол.

Водночас у країні й досі значними є контрасти в розвитку багатьох галузей і виробництв, у соціальній сфері, в соціально-економічних умовах Півночі та Півдня. Відстає Італія від багатьох високорозвинутих країн за рівнем науково-технічного розвитку. Випереджаючи деякі країни Західної Європи за обсягом чистих прибутків від туризму, вона поступається їм за масштабами та інтенсивністю міжнародних торговельних і кредитно-фінансових операцій. Прямі закордонні інвестиції італійського капіталу становлять 3-4 млрд дол., що приблизно у 2 рази нижче від вартості іноземних інвестицій в цій країні.

В Італії більша, ніж в інших країнах регіону, роль держави в економіці, як і масштаби «тіньової» економіки, яка, за оцінками експертів, контролює до 1/5 частини будівництва та комерційної діяльності. Важливе значення мають величезні холдинги, які контролюються державою: Інститут реконструкції індустрії (ІРІ), що об'єднує понад 150 підприємств і діє у сферах чорної металургії, машинобудування, транспорту і зв'язку, кредитно-банківських операцій, його річний оборот — понад 50 млрд дол.; Національне підприємство рідкого палива (ЕНІ), яке домінує у нафтовій, нафтохімічній та газовій галузях, з річним оборотом — понад 30 млрд дол., тощо.

Державі належать найважливіші банки, енергетика, залізниці, автошляхи, авіакомпанії, частково радіо і телебачення. Вона застосовує методи планування та фінансової підтримки перспективних або слабких галузей і районів.

Попри те що державні позиції в економіці дуже значні, вирішальні важелі економічного і політичного життя сконцентровані в руках приватного капіталу.

Провідними італійськими приватними корпораціями, які виступають у ролі міжнародних ТНК, є: ФІАТ (виробництво автомобілів та інших засобів транспорту), «Монтедісон» (хімічна промисловість та електротехніка), «Оліветті» (конторське обладнання та обчислювальна техніка), «Піреллі» (гумотехнічні вироби), СТЕТ (телекомунікації) тощо. Але загалом за концентрацією капіталу в виробництві Італія поступається іншим високорозвинутим країнам Європи, тут значно вища роль підприємств дрібного та середнього бізнесу.

Іспанія. Це друга за рівнем соціально-економічного розвитку країна в регіоні. Її ВНП у 2000 р. становив понад 720 млрд дол. В іспанській економіці помітну роль відіграє державний сектор, на частку якого припадає до 30 % ВВП країни. Держава здійснює економічне програмування, контролює залізниці, вугільну промисловість, значну частину суднобудування та чорної металургії.

Останніми роками в Іспанії розгорнуто приватизацію крупних державних підприємств. Істотну увагу уряд приділяє стимулюванню приватного сектору економіки, залученню іноземних інвестицій, стримуванню зростання цін, зниженню дефіциту держбюджету. Іспанія залишається одним із найбільших у світі отримувачем іноземних інвестицій. Лише за 1991—1995 рр. кількість залучених іноземних капіталів на 42,4 млрд дол. перевищила іспанські інвестиції за кордоном.

Чимало проблем іспанської економіки пов'язано зі значним рівнем безробіття, найвищим не лише в регіоні, айв ЄС — 14 % працездатного населення. Понад 45 % усіх безробітних — молодь віком до 25 років.

Португалія. Після скасування диктаторського режиму в 1974 р. економіка країни зазнала глибоких перетворень. Були націоналізовані великі промислові та фінансові компанії. Але зі вступом країни до ЄС у 1986 р. та адаптуванням до його вимог прискорився процес реприватизації державного сектору та модернізації економіки. У другій половині 80-х років XX ст. Португалія переживала значне економічне піднесення. Середній приріст ВВП у цей період був одним із найвищих в ЄС і становив 4,5—4,8 % на рік, у 2000 р. ВНП дорівнював 159 млрд дол.

Греція. Має більший, ніж у Португалії, ВНП (181,9 млрд дол. у 2000 р.). Промисловість країни значно монополізована крупним місцевим та іноземним капіталом (переважно зі США, ФРН, Франції та Швейцарії).

До 200 компаній отримують понад 50 % усіх прибутків. Греція має досить високі для країн ЄС показники інфляції (3,4 % на рік). Урядові заходи щодо її зниження (скорочення державних субсидій, замороження зарплатні тощо) зумовлюють соціальну нестабільність.

У МГПП країни регіону представлені окремими галузями машинобудування (випуск автомобілів, побутової техніки, технологічного обладнання для галузей легкої та харчової промисловості), меблевою промисловістю, випуском будівельних виробів та обладнання, галузями легкої (швейною, шкіряною, взуттєвою тощо) та харчової промисловості (плодоовочеконсервною, олійною — випуск оливкової олії, виноробною, макаронною тощо).

У сільському господарстві переважають галузі землеробства — вирощування різноманітних субтропічних культур: цитрусових, олив, винограду, овочів, фруктів, ефіроолійних рослин тощо. Через недостатню кормову базу у тваринництві переважають вівчарство і в невеликих обсягах м'ясне скотарство.

Країни регіону активно розвивають торгове судноплавство та судноремонт. Вони є безперечними лідерами за розвитком міжнародного туризму.

Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (18.08.2010)
Переглядів: 7238 | Теги: загальна характеристика, господарство, Південна Європа | Рейтинг: 2.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar