| Головна » Статті » Книги » Книги на українській | [ Додати статтю ] |
Пазинич В.Г. Геоморфологічний літопис великого Дніпра
Вступ Вперше з проблемою Великого Дніпра авторову довелося зіткнутися ще на початку 70-х років м.с. Тоді проводилися аерокосмогеологічні дослідження в межах південно-східної частини Прип’ятської запади (Білоруське Полісся), в комплекс яких входили і детальні геоморфологічні дослідження. Результати першого ж польового дня виявилися досить для автора несподіваними. На досить високих рівнях, що були значно вищими за долину Дніпра лежали озерні відклади кінця Дніпровського зледеніння. Ці начебто буденні результати відразу поставили два дуже важливі питання. Головним з яких було, - коли утворилася долина Дніпра? З літератури та матеріалів геологічної зйомки витікало, що Дніпро як гідрографічний елемент існував задовго до початку Дніпровського зледеніння і в деякій мірі визначав рух льодовика у південно-східному напрямку. Але вріз долини Дніпра у поверхню моренно-зандрової рівнини однозначно вказував на її більш молодий вік. З іншого боку широке поширення озерних строкатих глин давало усі підстави для висновків про існування у польодовиковий час озер на досить високих гіпсометричних рівняв. Традиційне віднесення їх до прильодовикових ніскільки не пояснювали цього явища. Бо, якщо прийняти, що стік талої води на північ блокувався тілом льодовика, то залишається без відповіді питання, а що блокувало відтік води у південно-східному напрямку? З будь якої фізичної карти видно, що між Білоруським Поліссям та рештою долини Дніпра у даний час не існую жодного орографічного елементу, який би міг стати берегом цього озера. При сьогоднішній орографії вода по мірі танення повинна була б стікати у долину Дніпра і далі у Чорне море. Пояснення широкого поширення озерних польодовикових відкладів вимагало припущення про, що у подніпровський час орографія долини середнього Дніпра була іншою, такою що забезпечувала існування озер.Робота і інших регіонах та над іншими проблемами на довгий час відволікла від цих проблем. З проблемою Великого Дніпра знову довелося зіткнутися через двадцять років. Але на цей раз на перше місце вийшла проблема зміни водності лівих проток середнього Дніпра. Ще наприкінці 19-го ст.. В.Докучаєв (1878) відмітив, що їх водність у минулому була значно вищою. Довгий час цю особливість пов’язували з таненням льодовиків, що у цілому було справедливим. Але, тоді до уваги не була прийнята одна суттєва деталь – зміна водності цих річок зафіксована на рівні голоценових заплав, у період коли льодовиків вже не було. А це означало, що або льодовики у часі були значно ближчими до нас ніж це уявлялося раніше, або що заплави не є голоценовими. Обидві версії відповіді ніяк не вкладалися в традиційні підходи. Ключовим моментом у вирішенні цієї проблеми стало дослідження басейнів річок Говтви та Полузери, що розташовані на межиріччі Псла та Ворскли і на яких вперше була виявлена різка зміна водності на рівні сучасної заплави. Як показали детальні геолого-геоморфологічне вивчення цієї ділянки басейни цих річок з часу їх виникнення (неогеновий період) завжди були автономними і не мали зв’язку з басейнами інших річок, що несли талі льодовикові води. Цей факт змусив переглянути положення про межі поширення льодовиків. Будова долин цих річок була порівняна до будови долин північних територій, де й сьогодні існують перигляціальні умови. Для пояснення явища зміни водності, на початку, цих двох, а потім і решти річок регіону довелося припустити існування стаціонарних, пасивних льодових шапок у Валдайський період. Це припущення узгоджувалося з останніми дослідженнями Д.Большеянова (1999-2005), який на підставі широкого аналізу будови льодовиків північної півкулі та Антарктиди показав, що пасивні льодовики завжди буди неодмінним атрибутом льодовикових періодів. Вивчення четвертинного покриву середньої течі Дніпра знову повернуло до проблеми існування озер та проблеми часу його постання. І цим разом дослідження були зосередженими з максимальним залучення усіх наявних матеріалів. Були використані практично усі наявні матеріали геологічних зйомок, космічні та аерофотоматеріали та цифрова висотна модель земної поверхні. При потребі виконувалися цілеспрямовані польові обстеження. В ході роботи довелося звернутися до таких проблем, як теорія материкового зледеніння та Дніпровського льодового язика, які виникли ще на початку та наприкінці 19-го сторіччя і які за цей час не зазнали суттєвих змін. Взагалі як показав аналіз, рівень їх обґрунтувань далекий від поняття "теорія". В кращому випадку це можна віднести до розряду "концепція". Особливо це сточується положень про Дніпровський льодовий язик. В даній роботі обидві ці концепції не відкидаються, а були переглянуті з урахуванням енергетичних оцінок кожної фази льодовикових періодів, серед яких виділяються; фаза нагромадження льоду та снігу; фаза початку руху льодовика; фаза абляції. Під час першої фази акумуляція льоду та снігу відбувається накопичення потенціальної енергії у вигляді маси льоду та снігу, що знаходяться на певній висоті над рівнем Світового Океану. Льодовики у цей час є пасивними. При досягненні ними критичних розмірів та потужності починається їх рух, вони стають активними і потенційна енергія частково переходить у кінетичну. Третя фаза настає з початком танення льодовика. З настанням теплого періоду льодовики продукують у сотні разів більш талої води, ніж це ми спостерігаємо сьогодні, коли її кількість регламентується кількістю твердив атмосферних опадів. Для вивчення можливості широкого поширення в басейні Дніпра озерних відкладів на базі цифрової висотної моделі був проведений аналіз орографії Чорноморсько-Балтійського вододілу при різних варіантах стоку води з басейну середнього Дніпра. Були визначені рівні води у озері та умови його існування, головною з яких була – відсутність сполучення з Чорним морем. Вивчення особливостей співвідношення валунних суглинків, які поступово почали ототожнюватися з мореною, з іншими утвореннями показало, що вони являють собою матеріал грандіозних селевих потоків, що виникали в результаті прориву польодовикових озер. Ці потоки були настільки потужними, що зривали з місця промерзлі блоки гірських порід, що стояли на незамерзлій зі споду товщі. Зіткнення цих блоків з нерівностями поверхні, призвело до такого унікального явища як "гляціодислокації". На підставі виконаних досліджень було зроблено кілька суттєвих висновків: 1. Басейн Дніпра став завершальною ланкою у закономірному польдовикому розвитку територій, що зазнали впливу континентального зледеніння. 2. Першим етапом польодовикового розвитку було формування різних за розмірами озер. 3. Дніпро виник на місці реліктової палеоген-неогенової морської западини, яка довгий час служила локальним базисом стоку річок, сучасних приток середнього Дніпра. Ця западина, через свою орографічну вираженість, стала головним напрямком концентрованого енергетичного удару вивільненої під час топлення льоду. 4. Прохід через кристалічну смугу на відрізку між Пслом та Ворсклою виник в результаті потужного удару мерзлої брили наприкінці Московського зледеніння, після чого озерний режим змінився на річковий виник стік до басейну річок Самари, Орелі та Ворскли які вже мали на той час сполучення з Чорним морем. 5. Останнім актом у становленні басейну сучасного Дніпра став прорив у післявадайський час Поліського озера. Сліди цього прориву найкраще збереглися у будові поверхні. До них відносяться своєрідна дельта прориву на відрізку від м. Мозир до долини Дніпра, та Олешківськім піски. Всі ці положення стали темами для даної книги. Автор не розглядає їх як істинну в останній інстанції. Отримані результати відображають сучасний рівень знань та сучасні технічні можливості. З часом будуть отримані нові результати, які так само будуть заперечувати викладені тут положення і настане момент коли виникне потреба їх переглянути. Це є природно. Головне не повторювати помилок минулого, які починаються з фрази – "Так це вже вивчено!". Завантажити книгу можна ось тут: http://depositfiles.com
Переглядів: 5004
| Теги:
| Рейтинг: 5.0/1 | | |||||
| Матеріали по темі: |
