Головна » Статті » Наукові статті » Статті українських науковців [ Додати статтю ]

Ділянка „гора Пивиха” (з книги: “Геоморфологічний літопис Великого Дніпра")
      Гора Пивиха відноситься до розряду найцікавіших пам’яток природи. По своїй природі вона, скоріш за все, була сформована тими ж процесами, що і Канівські дислокації, але значно поступається їй за розмірами. Площа гори Пивиха не перевищує 10 кв.км. Розташована вона на лівому березі Дніпра між містечком Градизьк та с. Максимівна. Естетична привабливість гори Пивиха буде є не меншою, ніж привабливість відомих місць кримського узбережжя. На жаль, з боку містечка у краєвиді домінують антропогенні фактори і вигляд гори є не таким привабливим (рис. 2.18).

Рис. 2.18. Панорама гори Пивиха з боку містечка Градизьк

Оглядова мапа ділянки гори Пивиха приведена на рис. 2.19 (верхня частина), з яка дає уяву про її положення на межі долини Дніпра та прилеглої території. Об’ємна модель, що вміщена в нижній частині рис.2.19, вигляд показує геометричні співвідношення схилів гори з долиною Дніпра та прилеглою ділянкою виглядає гори з боку південно-східної околиці містечка Градизьк.

Рис. 2.17. Панорама гори Пивихи з боку Дніпра

Завдяки меншим розмірам та наявності зрізу частини гори з боку Дніпра її вивчення є значно простішим і не потребує великих об’ємів польових робіт. Дослідженням феномену гори Пивихи у кінці 19-го та початку 20-го ст.. присвятили свою увагу практично всі без винятку відомі вчені /14,37,51,58,87,100,103,128,135,148,/. Можна нагадати, що у ті часи гора Пивиха, разом з такими відомими природними об’єктами як Канівські дислокації, Висачківський пагорб , гора Калитка входили до складу „валу Карпінського”, який об’єднував у єдиний тектонічний ланцюг Карпати, складчастий Донбас, Кавказ та Мангишлак /8,64/. На думку ж Д.Соболєва гора Пивиха є прикладом льодовикової препарації поверхні. Серед численних робіт початку м.с. виділяються публікації В.Різніченка  та Б.Лічкова. Більш пізні узагальнення були виконані колективом Інституту геологічних наук НАНУ на початку 70-х років м.с /37/. Ця робота входила в серію робіт по вивченню Чорнобильських та Кам’янка-Ірпінських дислокацій /38,39/.  Відносно геоструктурної обумовленості положення дислокацій гори Пивихи та інших наприкінці 80-х років м.с. було висунуте припущення про їхній зв'язок з лінійними морфоструктурними зонами /123/, в зону впливу яких входять різні дислоковані ділянки долини Дніпра.

Загальна геологічна будова району гори Пивиха виглядає таким чином. Породи кристалічного фундаменту залягають на абсолютних позначках від -10÷+10м. Породи палеогену представлені морськими відкладами Бучацької світи, над якими лежать Київські мергелі. Абсолютні позначки їхнього ложа становлять 10÷25 м, а покрівлі – 20÷30 м. Максимальна потужність досягає 45 м. Відклади антропогену полігенетичні, їхня максимальна потужність у районі гори Пивихи не перевищує 30 м.



Рис. 2.17. Фрагмент топографічної карти ділянки „гора Пивиха”
 та її об’ємна модель (вигляд з півночі)


Оскільки наразі нас цікавить не походження деформацій гори Пивиха (про це мова йтиметься далі), розпочнемо аналіз з будови південно-західної кручі. На рис. 2.20 показаний фрагмент профілю, що охоплює північно-західний схил гори. Як і в попередніх випадках, ми бачимо, що верства „морени” товщиною 1, 5-2, 0 м плавно устелює схил гори, але в той самий час вона не узгоджено залягає на деформованих породах палеоген-неогеново-нижньочетвертинного віку.

Рис. 2.20. Фрагмент розрізу північно-західного схилу гори Пивиха /37/.


Фотознімки, що були отримані навесні 2006 року, дають більш повну уяву і найдетальніші характеристики особливостей залягання „морени” та її співвідношення з іншими верствами. Верхній контакт її переходу в леси є аналогічним тому, який ми бачили у попередньому випадку: лес полово-жовтого кольору зі слідами похованого ґрунту та реліктового слабкого засолення поступово переходить у  темно-бурі суглинки. Характер контакту цих суглинків з іншими верствами показаний на рис. 2.21-2.24.  Ці суглинки містять незначну кількість уламкового матеріалу. Слід звернути увагу на те, що Б.Лічков визначав їх як лесоподібні суглинки (рис. 2.25), хоча в його описі згадуються валунні суглинки та морена /87,88/.
 
Рис. 2.21. Панорама північно-західного схилу гори Пивиха


Рис. 2.22. Умови залягання темно-бурих суглинків
Цифрами зазначені ділянки, збільшені фрагменти яких вміщені на рис.2.23.

Зображення на рис. 2.22 – 2.24 дають повну уяву про характер контакту темно-бурих суглинків зі спідніми деформованими верствами. Суглинки лягли на поверхню, залишивши її анітрохи ушкодженими. При цьому деформації спідніх верств не знаходять ніякого відображення у заляганні темно-бурих суглинків. З цього можна зробити висновок, що їхнє утворення сталося вже тоді, коли процес деформування повністю закінчився. Наразі ми не можемо визначити інтервал часу, який лежить між цими двома подіями.


Рис. 2.23.  Умови залягання темно-бурого суглинку; вставка №1 до рис.2.22 – верхнє зображення; вставка №2 – нижнє зображення

Тільки зі співвідношення різних поземів визначити часовий проміжок між різними подіями навряд чи є реальним. Можливо, що і лабораторні дослідження не дадуть очікуваного результату, оскільки потребують ретельного відбору зразків з горизонтів з непорушеним заляганням. Позатим, з попередніх досліджень відомо, що на різних ділянках гори спостерігається різна кількість викопних лесів та ґрунтів /9/, тому і результати лабораторних досліджень  можуть бути неоднозначними.

На цих двох зображеннях чітко видно те, що утворення горизонту темно-бурих суглинків відбувалося, принаймні, у два, а можливо, і у три етапи. Ця особливість істотно відрізняє їхню будову, від тієї, що можна було спостерігати у кар’єрі „Повстин”. На жаль, на цей час ми не маємо відповіді на питання про причини цих відмінностей, але деякі роздуми з цього приводу можна висловити вже зараз. На рис. 2.23 наведені збільшені зображення контактів нижнього горизонту валунних суглинків. Перше, що кидається у очі при розгляді врізки №1 є те, що зверху основна товща моренних суглинків перекрита аналогічними утвореннями, але значно меншої потужності. Чіткість контакту між ними та відсутність вздовж нього слідів будь-яких процесів (геологічних, геохімічних, ландшафтно-геоморфологічних) говорить про те, що у той проміжок, який минув між їх виникненням говорить про його короткотривалість. Різкість контакту верхнього горизонту суглинків з викопним ґрунтом та лесом вказує, що на час початку формування останніх суглинок був сильно консолідований.


Рис. 2.24. Зображення контакту темно-бурих суглинків з деформованою товщею


Світлий колір суглинків нижнього горизонту суглинків у місці свіжого відколу, говорить про те, що темне забарвлення, яке можна басити на рис.2.22 є наслідком дії екзогенних процесів. У той же час, зображення на вставці №2 показує, що колір основної товщі суглинку донизу стає більш темним. Це також можна бачити на рис.2.24, але окрім зміни кольору, з цього зображення можна зробити висновки про значну консолідованість валунних суглинків. Тут над місцем розмиву спідньої піщаної верстви вони утворюють невеликий козирок.

Головною ж ознакою усіх контактів усіх верст суглинків слід вважати їх чіткість, збереження найменших нерівностей спідніх верств, відсутність слідів фізичного впливу (ерозії або акумуляції) будь-яких агентів ( води, льоду, повітря). Це могло статися тільки за умови, що формування усіх верст суглинків відбувалося з матеріалу який був або в плинному, або пластичному стані.



Фото: Пазинич В.Г. (автор)
Джерело: Пазинич В.Г. / Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Категорія: Статті українських науковців | Додав: wiktor (21.03.2011) W
Переглядів: 7362 | Теги: Дніпро, Пазинич, КНУ, Гора Пивиха, Шевченка, геоморфологічний літопис | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar