Головна » Статті » Наукові статті » Статті українських науковців [ Додати статтю ]

Стратиграфія Кирилівської верхньопалеолітичної стоянки та особливості будови долини Дніпра в околицях Києва
УДК 551.4
Пазинич В.
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

СТРАТИГРАФІЯ КИРИЛІВСЬКОЇ ВЕРХНЬОПАЛЕОЛІТИЧНОЇ СТОЯНКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ ДОЛИНИ ДНІПРА В ОКОЛИЦЯХ КИЄВА

   Ця стаття, з дещо іншими назвами та різною доказовою базою балу опублікована у Віснику археології "АНТ" (вип.. 22-24, 2010) та у часопису "Фізична географія та геоморфологія" (№ 60, 2010). Після кожної публікації надходили нові дані, отримані як під час польових досліджень так і аналізу давніх публікацій. Їх надходження часом вимагало перегляду і уточненню раніше викладених поглядів. Так сталося і цим разом. За рік, що минув до роботи були долучені раніше не відомі автору матеріали, які дозволили заповнити ряд прогалин. Але, безумовно, прогалини ще залишились і  всі, хто мають можливість і бажання долучитися до цієї цікавої теми можуть самостійно продовжити розпочаті дослідження. Ця пропозиція відноситься і до решти публікацій як на сайті "Географіки" так і в інших виданнях.
    Понад сто років результати досліджень Кирилівської стоянки, виконаних В. Хвойкою [1901], у кількох поколінь археологів та природознавців залишають відчуття незавершеності. Перш за все, це стосується висновків щодо віку стоянки та палеогеографічних реконструкцій В. Хвойки. Нагромаджені за цей час різноманітні матеріали, дозволяють віднести Кирилівську стоянку до однієї з найбільш вивченими різними методами. Частково її історія була висвітлена в публікаціях і ділянка, де вона розміщена отримала назву Куренівський амфітеатр [Пазинич, 2010 б].
   Першим скептичне ставлення до геолого-геоморфологічної частини звіту висловив П. Армашевський [1897], який, на відміну від В. Хвойки, був палким прихильником льодовикової теорії. Результати обстеження ним Кирилівської стоянки, які стосувалися стратиграфічного положення культурного шару, мають принципові розбіжності з описами В. Хвойки, який неодноразово вказує на приуроченість культурного шару до сіро-зеленуватих пісків  (≈ 1 м), що лежать на київських мергелях. Зверх пісків лежить валунний суглинок (≈ 1,5м), походження якого він пов’язує з транспортуванням  валунів кригою по прильодовиковому озеру. Цих важливих подробиць ми не бачимо на профілі П. Армашевського (рис. 1, зображ. 1 та 2). Культурний шар він розмістив безпосередньо у «песчаных речных обложений», хоча їхнє похиле залягання (перевищення між кінцями профілю 25 саж . ) ставить під сумнів правильність висновку П. Армашевського про їх алювіальне походження. З профілю на зображенні 1 (рис. 1) видно, що процес, який був відповідальний за відкладення піску та лесу, спочатку зрізав верхню частину поземої (горизонтальної) палеоген-неогенової товщі . Таке її залягання повністю виключає можливість перекосу «песчаных речных отложений» в наслідок прояву неотектоніки.
    . Горецкий "за сукупністю ознак", товщу в якій перекривають культурні шари Кирилівської стоянки відніс до повенево-льодовикових осадів перегляціальної формації [1959]. Головною ознакою стала витриманість досить потужної товщі пісків і відсутність в ній типових для алювію змін ритмів та наявність лінз.
   До польодовикового часу відносив Кирилівську стоянку (нижній ярус) і Хв. Вовк  [1899]. В своїй роботі він також звернув увагу на розміщення неолітичних  знахідок на прилеглих ділянках. Важливим аспектом їх знаходження є то, що культурні шари лежать відразу під сучасним ґрунтом в непорушеному стані.

 Рис. 1. Матеріали геологічних досліджень місцезнаходження Кирилівської стоянки, за П. Армашевським [1897]
   Висновок про сен-ашельський вік стоянки В. Хвойка зробив виходячи зі стратиграфічного положення наметних суглинків, які залягаючи поверх культурного шару повинні бути молодшими від нього. Після того, як валунні суглинки були віднесені до дніпровської морени, ситуація з визначенням віку стоянки зайшла в глухий кут. Оскільки навіть наймолодші визначення віку дніпровського льодовика сягають 180-130 тис. років, але за артефактами вік стоянки є не давнішим за верхній палеоліт. Такі ж вікові протиріччя між даними археологічних розвідок та геолого-геоморфологічними концепціями виявлялися, але не брали до уваги, не тільки на Кирилівській стоянці, але й у інших місцях. Можна навести приклад зі стоянки «Міра», з долин Ворскли, Псла та Орелі [Пазинич, 2009а, 2009б].     
   Особливо гострого протиріччя проявилися під час вивчення пізньопалеолітичних знахідок, що знаходилися безпосередньо в товщі так званої «морени». Такі приклади, як вже згадувалося вище, були наведені в роботах С. Накельського та Н., Карлова [1965, 1966]. За датуваннями І. Підоплічка їх відносний вік становив 456–472 у. о., що в перерахунку на абсолютний вік дорівнює 22,8–23,6 тис. р. Пряме визначення віку наметного суглинку методом С14, зразки якого були відібрані вздовж долини Дніпра від Вишгорода і до Каніва показало, що він лежить в інтервалі 47-55 тис. років. І тільки вік зразку з глинища в с. Підгірці становив усього 33,4 тис. років. Окрім даних археологічних та лабораторних досліджень, є значна кількість геолого-геоморфологічних даних, які давно вимагають перегляду концепцій історії рельєфу України [Пазинич, 2004, 2007, 2009а], в першу чергу це стосується присутності в її межах льодовиків.
   З урахуванням високого ступеню вивченості регіону, на прикладі Кирилівської стоянки спробуємо розібратися в причинах, які лежать в основі існуючих протиріч. З профілю П. Армашевського видно, що «річкові піски» піднімаються угору у західному напрямку по зрізаній під кутом 8,5 О поверхні. Точка їх виклинювання лежить на 50 м вище ніж на східному кінці профілю. Таке залягання заперечує висновок П. Армашевського, що ця товща є річковим алювієм. Заперечується його висновок і стратиграфією ділянки. В послідовності походження ця піщана товща виникла після культурного шару Кирилівської стоянки та після верстви валунного суглинку. Тоді її вік повинен бути молодшим за 15 тис. років. Інформація, яка міститься в описі В.Хвойки виникає, що культурний шар знаходився на висоті 19 м над рівнем долини Дніпра, а підошва піщаної товщі в нижній частині розрізу (див. рис. 1) на висоті 20,5 м. А на західному кінці профілю – на висоті більше 70 м. З урахуванням потужності товщі (біля 6 м), тут висота на рівнем долини Дніпра перевищує 75 м. Це означає, що віднесення даної піщаної товщі до алювіальної потребує визнання, що заплава Дніпра менш ніж 15 тис. років тому знаходилася на цій висоті. Відповідно, за цей же час Дніпро встиг врізатися на 75 м і після  того утворилася ще десятиметрова товща лесу та ґрунтовий покрив. Не має сумнівів, що такий сценарій розвитку подій є абсолютно не реальним.
   По своїй суті ситуація є дуже схожою, на ту, що спостерігається на стоянці «Міра». З тих самих міркувань, які були вказані раніше [Пазинич, 2009б, 2010в], зміна водності Дніпра, як причина такого високого положенні алювію відпадає. Можлива участь неотектоніки у зміні висотного положення алювію заперечується, як відмічалося вище, характером самого профілю та будовою спідніх верств. Позатим, прямолінійність і значна довжина зрізаного схилу на перше місце виводять питання про механізм цього явища. У загальних рисах, можна вважати, що прямолінійність говорить про високу швидкість зрізання, а значна довжина зрізу – про його високу енергетику процесу. В інших публікаціях П. Армашевський [1883, 1897, 1903] Вказує на дві важливі особливості цієї піщаної товщі: 1 – горизонтально-діагональне залягання: 2 – присутність значної кількості палеонтологічних решток (кісток різних тварин).
   Інший відомий дослідник околиць Києва В. Чирвинський [1926], як і П. Армашевський дотримується думки про алювіальне походження цієї піщаної верстви, але відмічаючи її перемежовування з лесом, слушно вважає їх одновіковими утвореннями. Крім двох особливостей будови, на які звертав увагу П. Армешевський, В. Червінський вказує ще й на локальну присутність, у ній значної кількості, валунів.
    Від Кирилівської стоянки В. Чирвинський побудував два поперечні геологічні профілі. Один з який пролягає вздовж схилу до г. Щекавиці (рис. 2), інший – йде від схилу до великого зсуву у Бабиному яру. Враховуючи напрямки цих профілів, та характер перекриття піщаною та лесовою товщами нерівностей попереднього рельєфу можемо говорити про те, що ці дві товщі комфортно вкрили початковий рельєф. З урахуванням характеру їх співвідношення зі спідніми верствами тих відрізків профілів, які зосталися поза межами рисунків, цей висновок можна поширити і на більш значні площі. Причому грубість лесової товщі є відносно витриманою, в той час як пісок практично в усіх випадках відсутній на вододілах. Виникає враження про його розмив. Тут доречно згадати висновок зроблений В. Чирвинським про одночасність утворення обох товщ. Нагадаємо, що підставою для цього було їх перемежовування. Тобто в той час коли розтікалася лесова пульпа по ще неконсолідованій піщаній поверхні, частина піску була піднята потоком і потім осіла окремими верствами та лінзами після його зупинки.
 
1 – лес; 2 – підлесові піски та суглинки; 3 – харківські зеленуваті, глинисті піски; 4 – мергель; 5 – морена; 6 – дольодовикові піски; 7 – бура глина; 8 – строката глина; 9 – полтавські піски
Рис. 107. Фрагмент геологічного розрізу: Щекавиця – Юрківський яр – Смородинський яр – Кирилівка

 Рис. 108. Фрагмент геологічного розрізу: Бабий яр – Кирилівка
   Якщо подивитися на проблему виникнення піщаних, лесових, та валунно-суглинистих товщ більш широко, то їх витриманість та закономірне співвідношення з попереднім рельєфом наводить на думку про подібність механізму їх постання. Раніше це питання стосовно товщі валунних суглинків піднімалося стосовно долини Дніпра [Підоплічко, 1948; Пазинич, 2007]. Тоді було звернуто увагу на відмінність у заляганні типової морени та товщі валунних суглинків, яка нагадувала більше озерну. Територія Дніпрово-Ірпінського вододілу достатньо сильно порізана ярами та балками тому тут при збереженні такої закономірності, як витриманість потужності, додається конформність за спіднім рельєфом та наступний розмив в межах ерозійних форм. Все це можемо спостерігати на рис. 3 [Державна геологічна карта України, (Київ), 2001]. Ці ж закономірності  можна бачити на матеріалах інших дослідників.  Особливо наочним конформне залягання валунного суглинку на об’ємній моделі (рис. 4). Як видно з профілів на рис. 3, валунний суглинок на вододілах перекритий лесом та пісками, а долинах річок розмитий.
 

 Рис. 3. Геологічні розтини р.Ірпінь – Дніпро (верх) та р.Красна- Дніпро, [Державна геологічна карта України, (Київ), 2001].
   На розтині Ірпінь – Дніпро на лівому березі Ірпеню, навпроти пролому вододілу (див. рис. 115хххх) можна бачити скупчення валунного суглинку, присутність якого, з урахуванням датувань, дозволяє віднести початок формування Куренівського амфітеатру на період 47,5 тис. р. т.
 
 
Рис. 4. Об’ємна модель карти четвертинних відкладів [Державна геологічна карта України, (Київ), 2001].долини Ірпеню (м. Ірпінь в центрі) та знімок стінки кар’єру в с. Музичах
   Цей висновок підтверджує і будова стінки кар’єру в с. Музичах. В нижній її частини відслонюється валунний суглинок, вік якого приблизно становить 47,5  тис. р.(зазначено зеленим). Вище лежить лес ова товща (нажаль прикрита осипом), вік якої становить приблизно 30-40 тис. р. т. Згори вона перекрита ґрунтом, вік якого дорівнює 27300±650 р. Потім знову лес (біля 1 м) перекритий ґрунтом, з віком 12600±600 р. З самого верху знову лес і сучасний ґрунт. Тобто тут ми бачимо слід усіх катастрофічних повеней, що мали місце в далині Дніпра. Але, за наявного на сьогоднішній день фактичного матеріалу ми можемо вважати, що у формування Куренівського амфітеатру прийняли участь тільки три з них. Валунний суглинок після повені 47,5 тис. р. після прориву вододілу між Дніпром та Ірпенем розтікся по долині і рівномірно вкрив усю цю територію. Потік 39-40 тис. р. т. міг зайти в долину Ірпеню безпосередньо з його верхів’я, зоставивши по собі слід тільки у вигляді лесової верстви. Таким самим чином міг утворитися і суглинок після повені 23-22 тис. р. т. Остання повінь перейшла вододіл з Дніпром навпростець, що видно по відкладам піску та похованим ґрунтом в районі Вишгорода. Остання фаза потоку 13-12 тис. р. т. була водно-піщана. Він досяг і кар’єру в с. Музичах, пісок заповнив простів між піднятими ділянками, утворивши товщу з діагонально-шаруватою текстурою.
   І якщо вік стоянки приблизно сягає 15 тис. років, і припадає на час, коли вже усі льодовикові періоди були позаду, то постає питання, – яким чином можна пояснити розташування культурного шару зі споду «морени» та значні перепади між двома кінцями однієї і тієї ж товщі.
   Висотна модель рельєфу північної ділянки Києва (рис. 5) дозволяє отримати нову, абсолютно об’єктивну інформацію стосовно орографії території. З рисунку видно, що Кирилівська стоянка (К) розміщена в межах півовального заглиблення в правий корінний берег. Його центр розташований навпроти гирла Десни (Ds). На півдні заглиблення починається від Подолу, а на півночі закінчується біля греблі Київської ГЕС. Відстань між кінцевими пунктами становить 16 км. Врізання заглиблення в корінний берег сягає 6 км.
 
     



                       А                                                                                          В

     



                       C                                                                                            D
Рис. 5. Візуалізована висотна модель поверхні північної частини Києва, долин Дніпра, Десни та Ірпеню та гіпсометричні профілі
    Гіпсометричні профілі вказують на певну закономірність зміни їх будови за межами й у самому заглибленні у корінний берег (рис. 5). На профілях 1 та 3, які розташовані північніше та південніше від нього, видно, що уступ до Дніпра є стрімким, подібний до профілю П. Армашевського, зображеного на рис. 1 (біля Ланцюгово мосту). В центральній частині схили пологі (ПР2) з крутизною – 8О. Тобто заглиблення є схожим на амфітеатр. Враховуючи його розташування, ця структура отримала назву – Куренівський амфітеатр [Пазинич, 2010].
   Тепер маємо знайти відповіді на два головні питання – як і коли він виник? Розташування навпроти гирла Десни відразу наводить на думку про можливу її участь у його формуванні, а першим часовим орієнтиром, який обмежує вік його утворення, є присутність в долині Ірпеню нагромадження валунного суглинку, що визначає нижню часову межу – 47,5 тис. р.т, а датування культурного шару з Кирилівської стоянки визначає верхній часовий рубіж – менше 15,4 тис. років.
    Стосовно часу утворення амфітеатру можемо судити з датувань безпосередньо в межах амфітеатру, на лівому березі Дніпра біля Києва, а також на інших ділянках басейну. Останній акт у формуванні амфітеатру визначається віком верхнього похованого ґрунту, який становить 11,2-16. 2 тис. років. Окрім того, під час дослідження прориву решток Поліського озера біля с. Крихаїв в двох кар’єрах був виявлений похований під піщаною товщею ґрунт, вік якого за С14 коливався в межах 8,6–11,4 тис. років. Незначна глибина знаходження ґрунтів та його перекриття пісками, на південній околиці Вишгорода та в с. Крихаїв, вказує на можливість його засмічення більш молодою органікою, що змушує вважати результати датувань дещо омолодженими.
    З літературних джерел [Соловицкий, Возгрин, Поданев, 1970; Барщевський та інші, 1989] відомо, що на межиріччі Дніпра та Ірпеня (територія входить в зону формування амфітеатру), широко розповсюджені поховані ґрунти, вік яких, без абсолютних датувань, відносився до Завадівського та Московського періодів. Разом з таким поважним віком, відмічалася присутність в них добре збережених плодів .
    Знахідки органічних решток є одним з доказів їх поховання катастрофічними повенями. В роботах В.Хвойки та Хв. Вовка [1903, 1899] вказується на присутність досить великих стовбурів дерев. За нормальних умов вони або згнили, або зітліли через досить короткий час. Зберегтися ці стовбури, як органічні рештки, про які пише М. Барщевський,  могли тільки за умови миттєвого поховання.
    З літературних джерел [Соловицкий, Возгрин, Поданев, 1970; Барщевський та інші, 1989] відомо, що на межиріччі Дніпра та Ірпеня (територія входить в зону формування амфітеатру), широко розповсюджені поховані ґрунти, вік яких, без абсолютних датувань, відносився до Завадівського та Московського періодів. Разом з таким поважним віком, відмічалася присутність в них добре збережених плодів .
    Під час консультацій з М. Барщевским було з’ясовано, що одним з місць де ним у 70-х роках м. с. досліджувався похований ґрунт була ділянка між м. Вишгород та трасою Київ-Іванків. Сьогодні ця територія в наслідок інтенсивної індивідуальної забудови зазнала значних змін і є недоступною для досліджень. Одним, а можливо, і єдиним місцем де сьогодні можна спостерігати похований ґрунт є стихійне глинище у північній стінці виїмки біля дороги на Вишгород (на рис. 6А зазначене чорним квадратом).
     Перший знімок викопного ґрунту був зроблений автором у 1999 році (рис. 6В), ще до початку відбору піску. Тоді стінка виїмки проходила паралельно дорозі на відстані 6-7 м. Сьогодні вона посунулася від дороги на 15-20 м. Виходи ґрунту знаходяться на кілька метрів вище від попереднього положення. (рис. 6С, зазначено 1). У сучасному відслоненні потужність ґрунту є дещо меншою. Ґрунт без залишків рослинності (рис. 6D). Для датування С14 було відібрані два зразки ґрунту, з верхнього шару, його вік виявився 11200±400 років та з нижньої частини, тут вік склав 16200±300 років. Тобто, цей шар ґрунту був сформований після повені 23-22 тис. р. т.
    У свіжій стінці кар’єра відкрилася важлива особливість залягання піщаної товщі – пісок має косу шаруватість з падінням у бік гирла Десни під кутом біля 34-380 (рис. 6E, F, на рис. 6С зазначені 2 та 3, с відмічене місце мікрозсуву) . Гіпсометричний профіль через глинище показаний на рис. 6D. З профілю видно, що він відрізняється від профілю, який проходить через Кирилівську стоянку наявністю перегину, в межах якого і розташовано глинище (на рис. 6D зазначено V). Можливо, це обумовлено різним їх положення стосовно гирла Десни, звідки виходили потоки, що формували та переформовували Куренівський амфітеатр.
     








                      A                                                                                     B
 
     






                       C                                                                                      D
     







                        E                                                                                      F
Рис. 6. Зображення Стінки кар’єру на південній околиці Вишгорода
   Схил до Дніпра у центральній частині Куренівського амфітеатру крім В. Хвойки [1901] та П. Армашевського [1897] досліджувалися під час геологічної зйомки (рис. 7). По літологічним визначенням вони повністю співпадають між собою. Відміна полягає у визначенні генезису пісків, як відмічалося вище, П. Армашевський та В. Чирвинський відносили їх до алювію. Виконавці геологічної зйомки по різному підійшли до цього питання. Г. Поданьов [1970]  на розрізах (рис. 7) до геоморфологічної карти зазначив їх як алювіально-делювіальні утворення, в той час як. Б. Возгрін [1970] – до розрізах карти четвертинних відкладів як чисто делювіальні. Так само ці піски вважав делювіальними і М. Барщевський та інші [1989]  (рис. 114, верх). Час утворення всі ці дослідники віднесли до другої половини верхнього антропогену. В. Хвойка та П. Армашевський вказують на присутність в цих пісках кісток великих тварин, гальки та валунів на відтинку схилу більше 2 верст (незначно більше 2 км) на ділянці Кирилівської стоянки. П. Армашевським та В. Чирвинським також відмічається діагонально-горизонтальна шаруватість.
   Наочно співвідношення між різними товщами на ділянці Кирилівської стоянки ілюструє замальовка П. Армашевського стінки яру неподалік Кирилівської лікарні (рис. 8). В тексті він говорить про те, що під час обстеження ярів між Дніпром та Сирцем ним було встановлено, що піски поширені на усьому межиріччі між ними, а їх максимальна потужність доходить до 25 м [Чирвинський, 1926].
 
Рис. 8. Замальовка стінки яру неподалік Кирилівської лікарні [Чирвинський, 1926]  
   Більш інформативним виглядає геологічний профіль, який проходить північніше центру Куренівського амфітеатру (рис. 9). На ньому крім індексацій усіх верств, можна спостерігати кілька достатньо незвичних речей. Перше, ранньочетвертинний алювій Дніпра повторює рельєф доатпропогенової поверхні з різницею в альтитудах залягання більше 50 м. Друге, Завадівські озерні та озерно-алювіальні відклади повторюють рельєф давнього алювію з тією ж самою різницею альтитуд. Завадівська товща перекривається піщано-глинистою водно-льодовиковою товщею. І так само паралельно усім нижнім верствам. Але дивним є те, що в середині цієї товщі знаходиться фрагменти дніпровської морени. Остання особливість, на перший погляд, взагалі виглядає як прикра помилка авторів, але і вона має своє логічне пояснення, якщо врахувати особливості формування Куренівського амфітеатру.
   Схожу структуру залягання флювіальних верств показує і Г. Горецкий [1970] на профілі, що пролягає поперек правого берега Дніпра (південна околиця Вишгорода). Відмінність полягає у визначенні їх походження. Г. Горецкий відніс їх до перегляціального типу алювію.
 
1 – заплава; 2 – 1-а та 2а надзаплавні тераси; 3 – делювіально-лесовидні суглинки; 4 – водно-льодовикові піщано-глинисті відклади; 5 – дніпровська морена; 6 – завадівські озерні та озерно-алювіальні відклади; 7 – ранньочетвертинні алювіальні відклади; 8 – ранньочетвертинні алювіальні відклади пра-Дніпра; 9 – відклади палеогену
Рис. 9. Схематичний геологічний профіль по лінії Мостище-Приорка [Барщевський, 1989]
  З рис. 10 видно, від центральної частини амфітеатру і до долини Ірпеню значна частина палеоген-неогенової товщі була зрізана (прибл. 60 м). Оскільки цей зріз фіксується і на поперечному профілі (рис. 10), автори справедливо виділила субширотну ранньо-середньочетвертинну палеодолину Ірпінь-Дніпро [Барщевський, 1989]. Але, на висотній цифровій моделі поверхні (рис. 11) ця палеодолина добре виділяється, як найбільш молодий елемент геоморфологічної будови (D – I), що пояснюється відносною молодістю двох катастроф, після яких виник Куренівський амфітеатр.
   Позатим, будова вододільної ділянки (рис. 9), де ранньочетвертинний алювій залягає на позначках вище 100 м, а головне, присутність поверх них озерно-озерно-алювіальної версти. За гіпсометричними показниками вона цілком може корелюватися з відкладами озера, що виникло після катастрофи 450-500 тис. р. т. Але зостається незрозумілим гіпсометричні зміни верстви ранньочетвертинного алювію. З профілю видно, що різниця між висотою її залягання в межах вододільної частини та долиною Дніпра приблизно становить 40 м. Від вододілу до долини товща сходить крутим уступом, не характери ним для м’яких порід київського мергелю. Відносно можливо впливу тектоніки йшла мова раніше. Наведені тоді приклади свідчать про те, що більша частина басейну Дніпра булла стабільною від початку палеогену. Тобто, проблема утворення та індексації цих двох товщ потребує подальшого вивчення.
   Дисгармонує з археологічними та палеонтологічними даними і віднесення товщі пісків другої тераси Дніпра до Прилуцько-Удайського періоду (105-55 тис. р. т. [Герасименко, 2004]). Це заперечується приуроченістю до них верхньопалеолітичні культурні шари. Позатим, визначення віку кісток мамонтів І. Підоплічком з цієї товщі показали, що їх відносний вік є в інтервалі 197-510 у. о. Якщо відкинути два крайні значення, які мають значний відрив від основної маси результатів, то інтервал скорочується до 228-434 у. о. В перерахунку на абсолютний вік це становить 11400-21700 років. Тобто товща, до якої приурочений культурний шар Кирилівської стоянки була сформована двома останніми катастрофічними повенями 23-22 тис. р. т. та 13-12 тис. р. т. Період стабілізації між ними зафіксований похованими ґрунтами 11-16 віком тис. р.(Вишгород, Крихаїв, Музичі) та 23-29 тис. р.(Вишгород, Музичі, Вишеньки).
З віком цих викопних ґрунтів, корелюються інші датування з долини Дніпра, наприклад, рештки кістяка бика, вимитого сильною повінню 1550 років тому у підніжжі гори Щекавиці (11,9 тис. р.) [Пазинич, 2008], лінза похованого ґрунту з алювію стінки Комсомольського кар’єру (14,3 тис. р.) та шматок деревини з цієї лінзи (11,8 тис. р.). До інтервалу (12–11 тис. років тому. ) також входить датування значної кількість кісток з котловану Канівської ГЕС , молюски Viva Parus (Канів) та Draissena (Переяслав-Хмельницький), вік яких відповідно становить 10,8 та 12,3 тис. р.[Пазинич, 2009, 2010]
Ці датування дозволяють віднести, консервацію датованого матеріалу до часу проривом решток Поліського озера. Розбіжності в датуванні пояснюються тим, що аналізувався різний матеріал, який зберігався у різних умовах. Близькі результати до визначення часу прориву решток Поліського озера дає аналіз розміщення археологічних пам’яток Свідерської культури в межах Полісся, виконаний Л. Залізняком. Він показав, що цей прорив стався не пізніше 13–12 тис. років тому. [2008]. Є й інші дані, про них мова буде йти нижче, які свідчать, що прорив залишків Польського озера стався саме у той період.
   З ґрунтом, зображення якого представлені на рис. 5B, D та F, пов’язане одне з найкращих відкриттів, що проливає світло на динаміку дії потужних водно-піщаних потоків на поверхню. 50 на захід від описаного вище несанкціонованого кар’єру, Л. Дубіс в невеликій стінці зробила зачистку, яка виявила надзвичайно цікаве співвідношення ґрунту та піщаної верстви (рис. 12). Зображення зафіксував унікальний момент проникнення водно-піщаної пульпи в землю і розриву нею ґрунту. Піщаний язик увійшов у землю більше ніж на 7 м. В початковій фазі, коли енергія потоку значно перевищувала опір піщаної товщі утворився прямолінійний відрізок, напрямок якого відповідає напрямку удару. Далі сила потоку стала вирівнюватися з опором товщі і потік втратив прямолінійність, утворивши при цьому кілька згинів. Після зрівняння сили опору та енергії потоку він остаточно зупинився.
   З рисунку видно, що потік під невеликим куток увійшов у землю згори вниз. Такий напрямок був обумовлений попереднім ударом в перешкоду, яка його підкинула догори і вже на низхідній ділянці траєкторії він вдарив в поверхню. Важливим моментом у ць ому розрізі є те, що потік влучив у ґрунт, який став стратиграфічним репером і який зафіксував факт силової дії потоку на поверхню. З рис. 5D видно, що ця дія відбувалася на висоті більше 30 над сучасною заплавою Дніпра. З отриманих датувань виникає, що це сталося приблизно 11-12 тис. р. т. Без сумнівів, зафіксоване Л. Дубіс явище є унікальним і невисвітлене у літературі.
 
Рис. 12. Панорама зачистки язика водно-піщаної пульки в місці розриву ґрунтового шару (фото Л. Дубіс)
   Подібний факт силової дії потоку, але вже мулу, на ґрунт відображені і в стінках Підгорецького кар’єру. Тут з більше ніж двохсотметрового відрізку контакту лесу з валунними суглинками доступного для прямого спостереження тільки в одному місті відмічається присутність похованого, перем’ятого та перемішаного з лесом, валунним суглинком та піском ґрунту (рис. 13). Потужність зони перемішування перевищує 2 м.
На контакті, де ґрунт вже був усунутий видно зчісування валунного суглинку мулом, який на той час був у твердому стані (рис. 14). Зчісування відбувалося через розриви на пластини і поступовим переміщуванням відірваних фрагментів з мулом. В обох випадках зображення фіксує останній момент дії, в час зупинки потоку.
     
Рис. 13. зона перемішування ґрунту, валунного суглинку та лесу    

Рис. 14. Зчісування валунного суглинку потоком мулу
   Переходячи до висвітлення механізму формування Куренівського амфітеатру знову звернемося до новітніх джерел інформації про будову земної поверхні – цифрових висотних моделей [Пазинич, 2004]. З аналізу цифрових моделей та матеріалів геоморфологічної зйомки, виконаної під час проектування Київської ГЕС, було встановлено, що заболочена долина р. Видра утворилася в наслідок прориву води через Дніпровсько-Деснянський вододіл. Від с. Крихаїва, яке стоїть на березі Десни, потік далі йшов її долиною до зустрічі з Дніпром. Подібна думка про перехід Дніпра через Дніпрово-деснянський вододіл була висловлена Г. Горецьким ще у 70х роках м. с. Відмінність його поглядів полягала у різному визначенні часу цього явища.
   З розгляду зображення виникає враження, що сильний прямий удар потоку в правий крутий берег Дніпра призвів до формування амфітеатру. Але ця версія заперечується наявністю в ньому Кирилівської стоянки, яка існувала задовго до прориву решток Поліського озера. Потік того часу міг лише поховати її під товщею валунного суглинку та піску. Виходить, що амфітеатр утворився раніше і, можливо, більш сильним потоком, який здолав вододіл між Дніпром та Ірпенем, Дніпром та Либіддю, і який викинув на них великі маси піску та мулу. Таким чином, факти вказують на те, що було, не менше двох потоків, які вийшовши з Десни, сформували, а потім видозмінили Куренівський амфітеатр.
 
Рис. 15. Схема напрямку потоків під час прориву решток Поліського озера
1 – кінцеві морени; 2 – піщані масиви в місцях виходу потоку на вододільні ділянки; 3 – озеро; 4 – ділянки розмиву корінного берега; 6 – сучасна гідромережа. Амфітеатри: В – Вишгодський; К – Куренівський; П – Підгірцівський.
   Початково потік від місця прориву Мозирської кінцевої морени (с. Юровичі) йшов у південно-східному напрямку водно-льодовиковою рівниною. Врізаючись в неї він дійшов долини Дніпра, перетнув її і вийшов на лівий берег, часткового розмив його, і лишив на вододілі значні маси піску. Відбившись від лівого берега, потік далі йшов долиною Дніпра. Вище м. Вишгорода він врізався в правий берег, де утворився амфітеатр, подібний до Куренівського, Наступним місцем розмиву стала ділянка правого берега, в центрі якої розташоване с. Підгірці (рис. 15). Матеріал вимитий з корінних берегів сепарувався і частково осі по краю обох бортів. Представлений він головним чином пісками. Більш дрібні фракції були винесені ділі вниз по долині.
   На лівому березі нижче с. Бортничі поховані ґрунти фіксують значну акумуляцію піску, потужність якої в с. Вишеньки перевищує 30 м. І як відмічалося вище, новоутворена товща поширюється під сучасний корінний бере на відстань біля 7 км.
   Загальна динаміка потоку змінилася після того, як на відрізку від с. Крихаєва і до гирла Десни був зрізаний Дніпровсько-Деснянський вододіл. Вода напряму пішла до долини Десни і далі вниз до долини Дніпра. Тут на її шляху став правий високий берег, де вже на той час існував Куренівський амфітеатр. По відносно пологому схилу вода діставалася вододілу і перелилася в долини Ірпеня та Либіді.
   На ділянці розмиву вододілу між Дніпром та Десною можна спостерігати косу шаруватість піщаних відкладів, подібну до тієї, яка відмічалася на південній околиці Вишгорода (див. рис. 5). Але на цій ділянці напрямок падіння прошарків близький до північного, а кут падіння менший за 20О (рис. 16). Це вказує та те, що ця кучугуру було сформовано на початковій фазі повені під час руйнування вододілу між Дніпром та Десною.
   Дослідження долини Дніпра в околицях Києва показало, що коса шаруватість відмічається і на інших ділянках. Різна направленість її падіння виключають роль вітру як домінанта у цьому явищі. В даному випадку вона пов’язана з напрямком потоку та морфологією попереднього рельєфу.
   Виходячи зі стратиграфії В. Хвойки, можемо розділити потік на три фази. Під час першої фази на схил та на вододіл був викинутий валунний суглинок. Скоріше за все субстратом став валунний суглинок, який вкривав поверхню після потоку 23–22 тис. років тому. Після нього підійшов потік, який ніс пісок. На останній фазі потік ніс мул з дна колишнього озера. Розподіл на три фракції потоку може бути пояснений різницею у швидкості руху чистої води, води зі значною кількістю піску, та води зі значним вмістом глинистої фракції.
   Культурний шар Кирилівської стоянки у цій катастрофі уцілів завдяки уступу, при зіткненні з яким вода перелітала вище нього по схилу. Похований культурний шар був матеріалом, що стікав вниз по схилу. Але все ж таки, частково культурний шар був зруйнований, бо як видно з опису В. Хвойки частина артефактів була переміщена та перемішана з піском і суглинком. 
  Рис16. Коса шаруватість в товщі піщаної кучугури: А – схема розташування (чорний квадрат з білим кругом): В – Загальний вигляд кучугури; С – коса шаруватість
   У цілому вплив потужних потоків виникали після прориву польодовикових озер усіх періодів зводилися руйнування існуючої поверхні, переміщенню велетенських мас гірських порід та виникнення на ділянках зменшення швидкості нових форм рельєфу. В місця де швидкість руху і руйнівна сила води були відносно малими, наприклад, при виході потоків на вододіли, відбувалося перемішування твердої фази потоку з органічною речовиною тогочасної поверхні (ґрунт, рослинність, тварини). При значній відстані транспортування органічна речовина перетиралася нанівець і розпорошувалася в пульпі. Насичені органікою тогочасні відклади придатні до лабораторного датування. Вік органічної речовини, природно, буде дещо давнішим зі час, коли ці потоки мали місце. Але вік уцілілих решток деревини та кісток, за умови, що вони не були переміщені з більш давніх горизонтів, відповідатиме, в межах точності методів, часу катастрофічних повеней.
   На підтвердження даної схеми наведемо два приклади з відслонень на північній околиці м. Вишгорода та с. Підгірців (рис. 17), в яких валунний суглинок (так звана «морена») перемежовується ґрунтами, які невідомо яким чином пережили льодовики та ще й проникли в середину «морени». В обох випадках шари похованих ґрунтів різко деформовані. В чередуванні прошарків відмічаються присутність піску. Також в товщі валунних суглинків деінде можна бачити катуни з ґрунту. Ні рухом льодовика, ні його таненням пояснити цей феномен не можливо.
   Датування ґрунту безпосередньо взятого зі стінки, зображеній на рис. 17 показали, що його вік є рівним 49000±800 років, це менше ніж вік валунного суглинку 54,5 тис. років. Ця невідповідність можливо зв’язана з тим, що датування робилося по різному матеріалу, який має різну здатність до адсорбції органічної речовини, або відсутністю в ґрунті більш давніх органічних домішок. Далеко не вся органічна маса дробиться і перемішується з мулом чи піском. Деяка її частина на час зупинки потоку зберегла свій первинний вигляд і є придатною для датування. Так в заглибленні дня кар’єру на південній околиці Вишгорода, серед пісків з діагональною шаруватістю, які лежать нижче верхнього похованого ґрунту, було помічено два шматки ґрунту, які мали бузкову оторочку (рис. 18). Наявність останньої вказує на присутність у минулому кореневищ дерев. Датування радіовуглецевим методом показало, що його вік є в межах 49400±600 років. Без сумнівів, формування ґрунтів у Вишгороді відноситься до того самого ж періоду, що й формування ґрунту у с. Вишеньках (більше 47 тис. років). Але, якщо там він був похований під товщею піску, то тут він був розірваний та викинутий разом з потоком.
   За віковими показниками цьому ґрунту начебто аналогами є Мізинсько-Микульнський викопний ґрунт, поширений на Подесенні та Середньоруській височині. Але різниця полягає у тому, що, наприклад, на верхньопалеолітичній стоянці Костьонки (біля Воронежа) [Синицин, 2004] та на стоянці Пушкарі (Новгород-Сіверський район) [ Беляева, 2010] ці ґрунти лежать поверх товщі валунного суглинку. Такі ж співвідношення можні спостерігати в Олександрівському кар’єрі біля Курська [Ковда, Сичова, 2009]. Викопні ґрунти з валунного суглинку та шматки ґрунту з піщаної товщі досліджені біля Вишгорода є більш давніми.
   Припущення висловлене у попередньому абзаці було зроблене в попередній публікації [Пазинич, 2010б]. З метою його перевірки навесні 2011 року був відібраний зразок Козацького ґрунту з балки Сажавки (с. Ст. Кодаки). Датування методом С14 повністю підтвердило це припущення. Вік ґрунту виявився рівним 37600±2000 (Кі-17088). Цим результатам та їх значенню для палеогеографії присвячені дві статті на сайті Географіки.
Датування останнього зразку ґрунту, що знаходився у верстві піску та тих зразків, що знаходилися серед валунного суглинку не залишає сумнівів, що початком формування Куренівського амфітеатру була катастрофа, яка сталася 47,5 тис. р.т,, але її повний внесок в його формування, після двох наступних катастроф, оцінити сьогодні надзвичайно важко. В той же час, виходячи з розрізів М. Барщевського, [1989], практично без вагань можна говорити про те, що вододіл між Дніпром та Ірпенем був пробитий якраз в цей період.

1.    Армашевский П.Я. Публичные лекции по геологии и истории Киева / П.Я. Армашевский, В.Б. Антонович // Истор.общество Нестора Летописца.  –  К., 1897. – С. 87.
2.    Барщевский Н.Е., Строение четвертичного покрова и история четвертичного осадконакопления на территории Киевского Придніпров’я : автореф. дисс. на соис. науч. степени канд. геол.-мин. наук / Н.Е. Барщевский. – К., 1972. – 16 с.
3.    Беляева В. И.  Некоторые обобщения полевых исследований в Пушкарях-1 // С. Н. Бибиков и первобытная археология.  РАН,- НАНУ, С-Пб, 2010, с . 181-190.  
4.     Веклич М.Ф. Четвертині відклади правобережжя Середнього Дніпра / М.Ф. Веклич // Труди Ін-т. геол. наук АН УРСР. – 1958. – Вип. 3. – С. 76.
5.    Вовк Хв. Передісторичні знахідки на Кирилівській улиці у Києві // Матеріали до  українсько-руської етнографії / Вовк Хв. - Київ., т.1. 1899, с. 1-13.
6.    Гладких М.І. Палеолітичне місцезнаходження Караваєві дачі у Києві / М.І. Гладких // Археологія. – 1972. –  №7. – С. 84-87.
7.    Горецкий Г. И. Об уточнении геологических датировок палеолита Русской равнины. - Тр. ГИН АН СССР, 1959, вып. 32. с.21-35.,
8.     Горецкий Г.И. Аллювиальная летиопись великого Пра-Днепра / Г.И. Горецкий. – М. : Наука, 1970. – 492 с.
9.    Гуров А.В. Гидрогеогическое  иследование Павлоградского и Бухмутского уездов Екатеринославской губернии / А.В. Гуров. – Харьков, 1893. – С. 30.
10.    Залізняк Л.Л. Полісько-Дніпровська катастрофа фінального палеоліту з позиції археології / Л.Л. Залізняк  // Археологія. – 2008. – №3. – С. 5-10.
11.    Ковда И. В., Сычова С. А.  Новые формы карбонатных новообразований – уплощенные конкреции в позднеплейстоценовых почвах Александровского карьера // Ґрунтознавство, 2009, т. 10.  №1-2.  с. 49-56.
12.    Накельский С.К. О геологическом возрасте и значении остатков ископаемого палеолитического человека, найденных в Среднем Поднепровье / С.К. Накельський, Н.Н. Карлов // Вопр. атропологии. – 1965. –Вып. 20. –  С. 75-79.
13.    Накельський С.К. Остатки ископаемого палеолитического человека в среднем Приднепровье / С.К. Накельський, Н.Н. Карлов // Советская археология. – 1966. – №1.
14.    Пазинич В. Г.  Геофізика явища еолової акумуляції.  – К. : Геопрогноз, 1994.  -  47 с.
15.    Пазинич В.  Г.  Подніпров’я у перигляціалі.  Зміни вод¬ності річок / Наук.  ред.  В. М. Пащенко // Супутник Київського географічного щорічника.  Вип.  2. – К., 2004.  – 156 с.  
16.    Пазинич В. Г.  Геоморфологічний літопис Великого Дніпра.  – Прилуки: Гідромас, 2007.  - 372 с.
17.    Пазинич В.Г. До проблеми генетично-вікових визначень утворень долинно-терасового комплексу басейну середнього Дніпра / В.Г. Пазинич // Фіз. географія та геоморфологія – 2009 а. – Вип. 56. – С.  230-238.
18.    Пазинич В. Г. Катастрофічні  повені  голоценового  періоду  на  лівобережжі  середнього  Дніпра / В.Г. Пазинич // Наук. праці УкрНДГМІ. – 2009 б. – Вип. 258. – С. 165-171.
19.    Пазинич В.Г. Локальні аномалії алювію лівого берега Дніпра в районі м. Канева  // Заповідна справа в Україні. / В.Г. Пазинич //  – 2010 а. –  Т.16, Вип.1. – С. 77-83.
20.    Пазинич В. Г.  Стратиграфія Кирилівської верхньопалеолітичної  стоянки та особливості будови долини Дніпра в околицях Києва //  Фізична географія та геоморфологія № 60, Київ, 2010 б, с. 145-161.
21.    Пазинич В. Г.  Періодичність катастрофічних повеней в басейні  Дніпра // Фізична географія та геоморфологія № 61, Київ, / В.Г. Пазинич //  – 2010 в, с. 174-182.
22.    Підопдічка І.Г. Дослідження палеоліту в УРСР //Палеоліт і неоліт України, Т.1. Вип.1, АН УРСР,  1949. – с. 7-36.
23.    Пидопличко И.Г. Новый метод определения геологического возраста ископаемых костей четвертичной системы / И.Г. Пидопличко. – К. : Изд-во АН УСССР. – 1952. – 90 с.
24.    Ромоданова А.П. Четвертичный покров бассейна Десны (в пределах УССР) / А.П. Ромоданова // Четвертичный период. – 1961. – Вып. 13-15. – С. 191-197.
25.     Смирнов С.В. Палеоліт Дніпровського надпоріжжя / С.В. Смирнов. – К. : Наук. думка, 1973. – 172 с.
26.    Синицын А.  А.  Исследование памятников древнейшего этапа верхнего палеолита Восточной Европы.  Раскопки стоянки Костенки-14 (Маркина Гора), Институт истории материальной культуры РАН, 2004.  с.  40-52.
27.    Соловицкий В.Н. Геологическая карта масштаба 1:50000 листов М-36-49 Б, Г ; М-36-50 – А,В / Соловицкий В.Н., Возгрин Б.Д., Поданев Г.А. Отчет геологической партии №46 Правобережной экспедиции по работам 1964– 1970 г. г.). – 1970. Держ. геол. фонд., «Геоінформ»/
28.    Стахів М.П  Прояв екзогенного метаморфізму в Горішньо-Плавненско-Лавриківському залізнозорудному кар′єрі / Стахів М.П., Івкин В.В., Бородіна О.В. та ін. // Фіз..географія та геоморфологія . – 2010. – Вип. 2(59). – С. 228–231
29.    Телегин Д.Я. Посульская группа палеолитических стоянок на нижнем Днепре // Российская археология. – 1996. – С. 95-103.
30.    Хвойка В.В. Кам'яний вік середнього Придніпров'я / Вікентій Хвойка. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 160.
31.    Чубур А.А. Деснянський палеоліт в епоху екстремальних затоплень ("Потопу”) / А.А. Чубур // Сіверянський літопис. – 2008. – Вип. 6. – С. 26–30..   


   Пазинич В. Стратиграфія Кирилівської верхньопалеолітичної стоянки та особливості будови долини Дніпра в околицях Києва. Проаналізовані особливості стратиграфії Кирилівської стоянки в м. Києві з врахуванням її положення у межах Куренівського амфітеатру, виникнення якого пов′язане з двома катастрофічними потоками з при льодовикових озер.
   Ключові слова: Кирилівська стоянка, стратиграфія, верхній палеоліт, артефакти, перегляціальна зона, природні катастрофи
    Pazynych V. Stratigraphy of the Kyrylivka late Paleolithic site and Dnipro-river valley in the next Kyiv area.  Results of study of the Kyrylivka late Paleolithic site stratigraphy are presented in article. Location of the site inside  Kurenivka amphitheater taken into account. The Kurenivka amphitheater was arouse after two postglacial superfloods.
     Keywords: Kyrylivka late, stratigrafiya, overhead paleolith, artefakti, pereglyacial'na area, natural catastrophes.
   Пазинич В.Г. Стратиграфия Кирилловской верхнепалеолитической стоянки и особенности строения долины Днепра в окрестностях Киева. В статье проанализированы особенности стратиграфии Кирилловской стоянки с учетом ее положениям в пределах Куреневского амфитеатра, возникновение которого связано з двумя катастрофическими потоками из приледниковых озер.
   Ключевые слова: Кирилловская стоянка, стратиграфия, верхний палеолит, артефакты, перегляциальна зона, природные катастрофы
Фото: Авторські
Джерело: Пазинич В.Г. (Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка)
Категорія: Статті українських науковців | Додав: wiktor (12.10.2011) W
Переглядів: 8722 | Теги: Дніпро, Пазинич, долина, київ, палеоліт, стоянка | Рейтинг: 5.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
ComForm">
avatar