Головна » Статті » Теорія географії [ Додати статтю ]

У розділі матеріалів: 439
Показано матеріалів: 37-42
Сторінки: « 1 2 ... 5 6 7 8 9 ... 73 74 »

  З безхребетних найбільше значення для стратиграфії мають форамініфери та молюски. З форамініфер величезного розвитку досяг ряд нумуліти. Замість орбітоїдів, які вимерли в крейді, в палеогені з’явилися нумуліти, дискоцикліни, асиліни, оперкуліни, лепідоцикліди тощо, які широко розселилися в мілководних зонах Тенісу та пов’язаних з ним епіконти¬нентальних морях. Часом їхнього розквіту був еоцен. Наприкінці олігоцену вони майже вимерли. З інших груп форамініфер найбільше значення мають планктонні форми з ряду Rotaliidae (родини Globigerinidae та Globorotaliidae).
     Серед молюсків найбільше стратиграфічне значення мають пелециподи та гастроподи, які прийшли на зміну амонітам і белемнітам. Кількість їх родів дуже велика. З дуже різному¬нітних пелеципод характерні Cucullaea, Arca, Pectunculus, Limopsis, Crassatella, Astarte, Veneri¬cardia, Cyprina, Pitar, Cardium, Corbula, Ostrea, Spondylus, Pecten, Chlamys,  з гастропод – Turritella, Mesalia, Natica, Athleta, Fusus, Pleurotoma, Aporrhais, Solarium.
    Серед головоних молюсків трапляються всього кілька родів (Nautilus, Aturia, Beloptera та ін.), стратиграфічне значення яких незначне.
Категорія:Геологія | Переглядів:20090 | Додав: wiktor | Дата: 04.01.2011 | Коментарі (0)
  Мезозой виділив у 1841 році геолог Філіппс. Під цією назвою він об’єднав три періоди – тріасовий, юрський і крейдовий. У мезозої відбувся тихоокеанський орогенез, під час якого утворилися складки Центральних Інд і Кордільєр, значні гірські масиви в багатьох районах Тенісу, в Китаї і Північно-Східній Азії, зникла Верхоянсько-Чукотська геосинклінальна зона. Величезних розломів і дії вулканізму зазнали також платформ енні ділянки земної кори, насамперед Гондвана. З мезозоєм пов’язане утворення западин Індійського, Атлантичного і, цілком імовірно, Тихого океанів. Ці процеси супроводжувались виникненням гігантських рифтових систем з підводним та наземним вулканізмом.
    Мобільність земної кори зумовила неодноразові трансгресії та регресії морів. Чітким таласократичним характером відрізнялися  пізня юра і пізня крейда. Геократичний режим був у тріасі. Основні події в органічному житті Землі – це розквіт і панування плазунів, серед безхребетних – головоногих молюсків, у складі флори – голонасінних рослин. У тріасі з’явилися перші ссавці, в юрі – птахи, у ранні крейді – справжні квіткові рослини.

 
Категорія:Геологія | Переглядів:11932 | Додав: wiktor | Дата: 04.01.2011 | Коментарі (0)
  Силурійську систему виділив у 1835 р. англійський вчений Р. Мурчи сон в Уельсі і назвав її ім’ям давнього кельтського племені силурів, яке населяло колись ці місця. Силурійська система поділяється на два відділи: нижній і верхній. Тривалість періоду 44 – 45 млн. років.
    У силурійському періоді існували ті геосинкліналі й платформи, що і в ордовіку. Моря в геосинклінальних зонах були здебільшого острівними. У силурійських геосинкліналях накопичувались величезні товщі осадових і вулканогенних порід, які зазнали значного метаморфізму. У платформенних морях відкладалися вапняки, мергелі, пісковики, доломіти. В кінці періоду місцями накопичувались лагунні фації (кам’яна сіль, гіпс). Характерними для силуру є граптолітові сланці і цефалоподові, брахіоподові й табуляторі вапняки, що місцями утворювали рифові споруди.

 
Категорія:Геологія | Переглядів:6700 | Додав: wiktor | Дата: 04.01.2011 | Коментарі (0)
   Палеозой, на відміну від докембрію, залишив після себе товщі різнома¬нітних осадочних  порід, які зберегли основні риси первинного складу й струк¬тури та численні рештки органічного життя. Це забезпечило більш докладне та різнобічне висвітлення змісту окремих його періодів.
    До початку палеозою вже були закладені основи сучасного структурного плану земної кори: утворилася система величезних платформ  і геосинклінальних прогинів між ними. Останні протягом палеозою були охоплені двома інтенсивними циклами тектогенезу – каледонським та герцинським, кожен з яких мав кілька фаз.
    Ці цикли природно розмежовували палеозойську еру на два етапи – ранній, що закінчився каледонськими тектонічними рухами пізній – герцинськими. Для палеозою характерна бурхлива еволюція всіх груп організмів. Зокрема в палеозої з’явилися перші суходільні рослини, які пройшли розвиток від водоростей до голонасінних, та перші хребетні – від примітивних риби до рептилії. Досягли розвитку, а частково і встигли вимерти багато груп безхребетних.
Категорія:Геологія | Переглядів:9287 | Додав: wiktor | Дата: 04.01.2011 | Коментарі (0)
         В порівнянні з рівнинами в гірських системах виявляється більш густе ерозійне розчленування. Причиною цього являються: 1) більша кількість випадаючих в горах атмосферних опадів, ніж на прилеглих рівнинах,   2)  мала проникність для води у  щільні корінні породи,  3)  крутизна схилів, що зумовлює швидке стікання дощових вод, які збираються в потужні струмки з великим падінням і високою ерозійною здатністю,   4)  велика участь в живленні і утворенні водостоків підземних вод  і нарешті,  5)   участь в утворенні водостоків у високих горах талих вод багато численних снігових льодовиків. Долини гірських систем-областей складчастої структури можуть знаходитись в відповідності з тектонічною структурою або в протиріччі з нею. В зв’язку з цим потрібно розрізняти по відношенню до  тектоніки гірські долини  повздовжні , поперечні , діагональні .  Повздовжні долини в свою чергу діляться на синклінальні, антиклінальні та моноклінальні. При освоєнні гідрографічною сіткою первинного тектонічного рельєфу першими по часу закладення є синклінальні долини та долини-грабени.
Категорія:Геологія | Переглядів:13285 | Додав: wiktor | Дата: 03.01.2011 | Коментарі (0)
       Під гірськими системами розуміють обширні зони земної поверхні з складчастою структурою земної кори, що високо підняті над рівнем океану і над прилеглими рівнинними просторами і які відрізняються значними та  . Амплітуда висот між гребенями хребтів і днищами долин може сягати декілька тисяч метрів. Такий характер гірського рельєфу зумовлений  в основному тектонічними процесами – складкоутворенням і підняттям усієї складчастої зони. Останнє і є причиною ерозійного розчленування піднятих просторів.
           Оскільки багато геологічно молодших гірських країн зберігають ще геосинклінальний режим коливальних рухів з великими амплітудами, то це накладає  відбиток на морфологію гір, створюючи в них ярусність рельєфу. В зв’язку з складчастою структурою та наявністю великої кількості магматичних інтрузій різного характеру та величини, в горах спостерігається часта зміна на коротких відстанях гірських порід різного літологічного складу з неоднаковою піддатливістю процесам вивітрювання, розмиву, корозії, льодовикової ерозії.
Категорія:Геологія | Переглядів:4234 | Додав: wiktor | Дата: 03.01.2011 | Коментарі (0)
1-6 7-12 ... 25-30 31-36 37-42 43-48 49-54 ... 433-438 439-439