Головна » Статті » Теорія географії | [ Додати статтю ] |
У розділі матеріалів: 439 Показано матеріалів: 37-42 |
Сторінки: « 1 2 ... 5 6 7 8 9 ... 73 74 » |
З безхребетних найбільше значення для стратиграфії мають форамініфери та молюски. З форамініфер величезного розвитку досяг ряд нумуліти. Замість орбітоїдів, які вимерли в крейді, в палеогені з’явилися нумуліти, дискоцикліни, асиліни, оперкуліни, лепідоцикліди тощо, які широко розселилися в мілководних зонах Тенісу та пов’язаних з ним епіконти¬нентальних морях. Часом їхнього розквіту був еоцен. Наприкінці олігоцену вони майже вимерли. З інших груп форамініфер найбільше значення мають планктонні форми з ряду Rotaliidae (родини Globigerinidae та Globorotaliidae). Серед молюсків найбільше стратиграфічне значення мають пелециподи та гастроподи, які прийшли на зміну амонітам і белемнітам. Кількість їх родів дуже велика. З дуже різному¬нітних пелеципод характерні Cucullaea, Arca, Pectunculus, Limopsis, Crassatella, Astarte, Veneri¬cardia, Cyprina, Pitar, Cardium, Corbula, Ostrea, Spondylus, Pecten, Chlamys, з гастропод – Turritella, Mesalia, Natica, Athleta, Fusus, Pleurotoma, Aporrhais, Solarium. Серед головоних молюсків трапляються всього кілька родів (Nautilus, Aturia, Beloptera та ін.), стратиграфічне значення яких незначне. |
Мезозой виділив у 1841 році геолог Філіппс. Під цією назвою він об’єднав три періоди – тріасовий, юрський і крейдовий. У мезозої відбувся тихоокеанський орогенез, під час якого утворилися складки Центральних Інд і Кордільєр, значні гірські масиви в багатьох районах Тенісу, в Китаї і Північно-Східній Азії, зникла Верхоянсько-Чукотська геосинклінальна зона. Величезних розломів і дії вулканізму зазнали також платформ енні ділянки земної кори, насамперед Гондвана. З мезозоєм пов’язане утворення западин Індійського, Атлантичного і, цілком імовірно, Тихого океанів. Ці процеси супроводжувались виникненням гігантських рифтових систем з підводним та наземним вулканізмом. Мобільність земної кори зумовила неодноразові трансгресії та регресії морів. Чітким таласократичним характером відрізнялися пізня юра і пізня крейда. Геократичний режим був у тріасі. Основні події в органічному житті Землі – це розквіт і панування плазунів, серед безхребетних – головоногих молюсків, у складі флори – голонасінних рослин. У тріасі з’явилися перші ссавці, в юрі – птахи, у ранні крейді – справжні квіткові рослини. |
Силурійську систему виділив у 1835 р. англійський вчений Р. Мурчи сон в Уельсі і назвав її ім’ям давнього кельтського племені силурів, яке населяло колись ці місця. Силурійська система поділяється на два відділи: нижній і верхній. Тривалість періоду 44 – 45 млн. років. У силурійському періоді існували ті геосинкліналі й платформи, що і в ордовіку. Моря в геосинклінальних зонах були здебільшого острівними. У силурійських геосинкліналях накопичувались величезні товщі осадових і вулканогенних порід, які зазнали значного метаморфізму. У платформенних морях відкладалися вапняки, мергелі, пісковики, доломіти. В кінці періоду місцями накопичувались лагунні фації (кам’яна сіль, гіпс). Характерними для силуру є граптолітові сланці і цефалоподові, брахіоподові й табуляторі вапняки, що місцями утворювали рифові споруди. |
Палеозой, на відміну від докембрію, залишив після себе товщі різнома¬нітних осадочних порід, які зберегли основні риси первинного складу й струк¬тури та численні рештки органічного життя. Це забезпечило більш докладне та різнобічне висвітлення змісту окремих його періодів. До початку палеозою вже були закладені основи сучасного структурного плану земної кори: утворилася система величезних платформ і геосинклінальних прогинів між ними. Останні протягом палеозою були охоплені двома інтенсивними циклами тектогенезу – каледонським та герцинським, кожен з яких мав кілька фаз. Ці цикли природно розмежовували палеозойську еру на два етапи – ранній, що закінчився каледонськими тектонічними рухами пізній – герцинськими. Для палеозою характерна бурхлива еволюція всіх груп організмів. Зокрема в палеозої з’явилися перші суходільні рослини, які пройшли розвиток від водоростей до голонасінних, та перші хребетні – від примітивних риби до рептилії. Досягли розвитку, а частково і встигли вимерти багато груп безхребетних. |
В порівнянні з рівнинами в гірських системах виявляється більш густе ерозійне розчленування. Причиною цього являються: 1) більша кількість випадаючих в горах атмосферних опадів, ніж на прилеглих рівнинах, 2) мала проникність для води у щільні корінні породи, 3) крутизна схилів, що зумовлює швидке стікання дощових вод, які збираються в потужні струмки з великим падінням і високою ерозійною здатністю, 4) велика участь в живленні і утворенні водостоків підземних вод і нарешті, 5) участь в утворенні водостоків у високих горах талих вод багато численних снігових льодовиків. Долини гірських систем-областей складчастої структури можуть знаходитись в відповідності з тектонічною структурою або в протиріччі з нею. В зв’язку з цим потрібно розрізняти по відношенню до тектоніки гірські долини повздовжні , поперечні , діагональні . Повздовжні долини в свою чергу діляться на синклінальні, антиклінальні та моноклінальні. При освоєнні гідрографічною сіткою первинного тектонічного рельєфу першими по часу закладення є синклінальні долини та долини-грабени. |
Під гірськими системами розуміють обширні зони земної поверхні з складчастою структурою земної кори, що високо підняті над рівнем океану і над прилеглими рівнинними просторами і які відрізняються значними та . Амплітуда висот між гребенями хребтів і днищами долин може сягати декілька тисяч метрів. Такий характер гірського рельєфу зумовлений в основному тектонічними процесами – складкоутворенням і підняттям усієї складчастої зони. Останнє і є причиною ерозійного розчленування піднятих просторів. Оскільки багато геологічно молодших гірських країн зберігають ще геосинклінальний режим коливальних рухів з великими амплітудами, то це накладає відбиток на морфологію гір, створюючи в них ярусність рельєфу. В зв’язку з складчастою структурою та наявністю великої кількості магматичних інтрузій різного характеру та величини, в горах спостерігається часта зміна на коротких відстанях гірських порід різного літологічного складу з неоднаковою піддатливістю процесам вивітрювання, розмиву, корозії, льодовикової ерозії. |