У південно-західноазіатських країнах мешкають понад 254 млн осіб. Більше 80 % населення проживає у Туреччині, Ірані, Іраку, Афганістані, Саудівській Аравії. Максимальна чисельність його в Ірані (67,3 млн осіб), мінімальна — у Катарі (0,55 млн осіб).

Демографічні особливості. Вплив ісламу на життя більшості країн позначився і на демографічних показниках: простежується швидке зростання населення, «демографічний вибух».

Показники народжуваності дуже високі — 20-35 %о на рік. Середні щорічні темпи приросту населення — 2,8 %. Максимальні значення спостерігаються в Катарі та ОАЕ (5,8 %), Йорданії (4,7 %), Омані (4,5 %), Саудівській Аравії (4,3 %), Ємені (4,2 %), що є одними з найвищих рівнів у світі; мінімальні — у Грузії (0,2 %), Кувейті (0,3 %), Азербайджані, Вірменії, Туреччині (1,7 %), на Кіпрі (1,2 %). Смертність за останні десятиріччя знизилася, а середня тривалість життя зросла. Рівень дитячої смертності в окремих країнах ще дуже високий, наприклад в Афганістані — майже 150—200 %о на рік (один із найвищих у світі).

Довжина берегової смуги — 13 638 км.

Різноманітними є природні ландшафти, де переважають випалені сонцем пустелі, напівпустелі та гірські системи.

Для регіону характерна значна гористість альпійського віку, висока сейсмічність, свідченням чого є землетруси у Вірменії, Туреччині, Ірані тощо. Найбільші гірські системи регіону — Кавказькі гори. Іранське й Анатолійське (Малоазіатське) нагір'я. Хребти Кавказу мають альпійські форми рельєфу і здебільшого характер куест із явищами карсту (Воронцовська, Новоафонська печери, Сатапліа та ін.). Вершини деяких із них досягають понад 5000 м висоти (Ельбрус — 5642 м, Дихтау — 5203 м, Казбек — 5033 м).

— розташування на «жвавому місці» — стику трьох частин світу: Азії, Європи й Африки, межування з країнами регіонів Південна та Південно-Східна Європа, Північна Африка, Північна та Центральна і Південна Азія;

— більша частина території регіону омивається морями: Середземним, Чорним, Червоним і Каспійським морем-озером, а також Перською затокою Аравійського моря. За доступністю суші з моря регіон поступається тільки Європі;

Регіон багатий на рекреаційні ресурси, які через економічну відсталість деяких країн використовуються недостатньо. Базою для розвитку туристичної галузі є унікальні й мальовничі екваторіальні ландшафти, курортні зони узбережжя, історик^ архітектурні пам'ятки різних епох, екзотика сучасного життя і традиції різних народів.

Основними центрами іуризму є Малайзія (6,5 млн туристів щорічно), Сінгапур (5,8 млн), Таїланд (5,7 млн), а найпривабливішими туристичними містами — Бангкок, Сінгапур («Азія у мініатюрі», «Азія на одну мить»).

Загалом туристичний бізнес у регіоні не отримав належного розвитку (крім Сінгапуру і Таїланду). Для пожвавлення іноземного туризму в країнах здійснюються різноманітні заходи (будівництво нових готелів, розширення транспортної мережі туристичних маршрутів тощо).

Загалом транспорт регіону розвинутий нерівномірно. Нечисленні залізниці зв'язують основні товаровиробничі райони із столицями. Загальна їх протяжність — 25 339 км, а Лаос і Бруней залізниць не мають.

Останнім часом швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт. Загальний парк налічує 5,8 млн пасажирських і 2,3 млн вантажних автомобілів.

Головну роль в усіх країнах відіграє водний транспорт, у півострівних — річковий, острівних — морський. Дуже важливе значення в транспортному комплексі має Малаккська протока (довжина її — 937 км, найменша ширина — 15 км, найменша глибина на фарватері — 12 м). Для перевезень між островами використовують і вітрильники. Власні торгові флоти мають Сінгапур (11,4 млн бр.-реєстр, т), Таїланд (2,5 млн бр.-реєстр. т), Індонезія (2,3 млн бр.-реєстр, т.). Сінгапурський порт є одним з найбільших у світі за сумарним вантажообігом (280 млн т) і третім після Роттердама і Сянгана за обробкою морських контейнерів (14 млн умовних 20-футових одиниць). Великими портами є Бандар-Сері-Бегаван (Бруней), Хошімін, Хайфон, Дананг (В'єтнам), Джакарта, Сурабая (Індонезія), Куантан, Клан, Кота-Кінабалу (Малайзія), Бангкок (Таїланд) тощо.

Сільське господарство регіону недостатньо забезпечене земельними ресурсами за високої густоти населення. У ньому переважають землеробство над тваринництвом, великими є витрати ручної праці на одиницю земельної площі й низька товарність господарств. Техніка і технологія здебільшого дуже примітивні.

Рослинництво. Субтропічне і тропічне землеробство становить основу господарства всіх країн. Південно-Східна Азія — найбільший у світі регіон з вирощування рису — головної сільськогосподарської культури. Врожаї його збирають по 2-3 рази на рік, загальний обсяг становить 126,5 млн т (1/4 світового виробництва). В Індонезії, Таїланді, М'янмі, В'єтнамі рисові поля займають 4/5 посівної площі придолинних і дельтових земель річок Іраваді та Менема.