У південних районах Сибіру і по всій Середній Азії відіграють велику роль у перевезеннях на короткі та середні відстані автомобільні дороги. Важливими транспортними артеріями є автомобільні шляхи («тракти») на півдні Росії: Усинський тракт (зв'язує Кизил і Абакан), Тункинський (від станції Култук у Монголію), Якутський тощо.

Складні агрокліматичні умови більшої частини регіону зумовили осередковий розвиток сільського господарства в найбільш сприятливих для цього районах: на півдні Сибіру, на сході, півдні та півночі Казахстану, в оазисах та родючих долинах Середньої Азії.

Рослинництво. Землеробство в азіатській частині Росії має осередковий характер на півдні, особливо у Західному Сибіру (Барабинський і Кулундинський степи). Західний Сибір є одним із найважливіших районів зернового землеробства. Основна культура — яра пшениця, на яку припадає 52 % площі зернових. Високоякісні сорти пшениці, особливо твердих сортів (20—24 % білка), вирощують господарства Кулундинського степу. У зоні різнотравно-злакових степів із чорноземами й темно-каштановими ґрунтами (Казахстан) вирощують яру пшеницю сильних сортів із найкращими хлібопекарськими якостями. На півдні Далекого Сходу Росії (Амурська область. Приморський край) сіють рис, чому сприяє мусонний тип клімату. У значних обсягах його вирощують і на зрошувальних землях країн Середньої Азії. На Далекому Сході Росії успішно культивують сою. Вирощують тут і жито, ячмінь, овес, гречку, просо.

 Однією з особливостей промисловості країн регіону є переважання сировинної орієнтації порівняно з галузями обробної промисловості.

Гірничовидобувна промисловість. Посідає помітне місце в економіці регіону. Тут видобувають багато різноманітних рудних і нерудних копалин: залізну руду, мідь, нікель, поліметали, вольфрам, молібден, олово, кобальт, азбест, тальк (Росія і Казахстан). Узбекистан і Туркменістан останнім часом значну увагу приділяють нафтогазовидобуванню з орієнтацією на експорт.

Паливно-енергетичний комплекс. Активно розвивається у Західному Сибіру (нафта й газ), Кузбасі (вугілля), Кансько-Ачинському паливно-енергетичному комплексі (КАПЕК) (буре вугілля). Теплові електростанції є основою електроенергетики регіону. Каскади ГЕС побудовано на Єнісеї, Ангарі, Лені, Вахші, Чирчику: Саяно-Шушенська (6,4 млн кВт), Красноярська (6 млн кВт), Іркутська, Братська (по 4,5 млн кВт), Усть-Ілімська (4,3 млн кВт), Нурекська (2,7 млн кВт). Певні перспективи має освоєння енергетичних ресурсів океану. Особливо сприятливі передумови для будівництва припливно-відпливних гідроелектростанцій у затоці Шеліхова і в Пензенській губі (північна частина Охотського моря), де висота припливної хвилі сягає 13 м. Тут планується спорудження потужних ПЕС, а натепер діє ПЕС «Північне Сяйво». На Камчатці можливе промислове освоєння геотермальних ресурсів, діє Паужетська ГеоТЕС.

 Країни регіону значно різняться за рівнем соціально-економічного розвитку, про що, зокрема, свідчать показники ВНП на душу населення. Найрозвинутішою країною регіону є Росія (ВНП на душу населення у 2000 р. — 7700 дол.). За нею йдуть Казахстан (5000 дол.), країни Середньої Азії: Туркменістан (4300 дол.), Киргизстан (2700 дол.), Узбекистан (2400 дол.), Таджикистан (1140 дол.).

У економіці регіону переважають галузі важкої та видобувної промисловості, ВПК, відчувається надмірна паливно-сировинна орієнтація господарства. Обробна промисловість, особливо виробництво споживчих товарів тривалого використання, розвинуті значно менше.

Динамічно розвивається господарство азіатської частини Росії. Тут досить висока частка промисловості (порівняно зі слабкорозвинутим сільським господарством), значний розвиток добувних галузей, що утворюють сировинно-енергетичну базу району, потужна електроенергетика. Однак на тлі переважання добувної промисловості та важкої індустрії недостатньо розвинуті деревообробна, легка та харчова промисловість. Низьким є рівень комплексності господарства.

 Чисельність населення. У регіоні проживає 86,8 млн осіб: максимальна кількість — в азіатській частині Росії (31,7 млн), мінімальна — у Киргизстані (4,6 млн).

Демографічні особливості. Мусульманська частина регіону й азіатська частина Росії дуже відрізняються за демографічними показниками. Для азіатської частини Росії демографічна ситуація малосприятлива внаслідок низького природного приросту і значної міграції населення. Протягом останніх років ця тенденція дещо змінилася у зв'язку з прибуттям населення, переважно молоді, в райони середньої та нижньої Обі для освоєння нафтових і газових родовищ. У Середній Азії традиційно природний приріст населення досить високий (у межах 15-30 %о).

Статево-віковий склад населення характеризується такими показниками: дітей до 14 років — 36 %, осіб віком 15—64 роки — 58 %, осіб старшого віку — 6 %.

       

Територія регіону здебільшого підвищена. Гірські масиви та плоскогір'я займають 3/4 її. Найбільші гірські ділянки оточують схід (Чукотське і Коряцьке нагір'я, Середньосибірське плоскогір'я, Сіхоте-Алінь, Верхоянський хребет та ін.) і південь регіону (Тянь-Шань, Памір, Алтай, плоскогір'я Казахський дрібносопковик). Найвисокогірнішим масивом регіону є Памір (найвища точка — пік Комунізму, 7495 м), що становить собою епіплатформні гори кайнозойської складчастості Альпійсько-гімалайського геосинклінального поясу. Найбільшою орографічною одиницею Східного Сибіру є Середньосибірське плоскогір'я, для якого характерне чергування широких плато і кряжів (Єнісейський кряж, Вілюйське плато, найбільше за висотою (1701 м) плато Путорана). Багато територій перебувають у стані вічної мерзлоти. У горах Середньої Азії зареєстровано понад 7000 льодовиків загальною площею майже 20 тис. км². Характерна висока сейсмічність, яка іноді досягає 8-9 балів.