Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн | [ Додати статтю ] |
Економічна географія зарубіжних країн як навчальний предмет: об’єкт, предмет та
завдання Регіональна економічна і соціальна географія світу
є однією з галузей географічної науки. Головне її завдання полягає в
обґрунтуванні шляхів удосконалення територіальної (просторової) організації
суспільства: особливостей формування територіально-виробничих комплексів у
конкретних природних і соціально-економічних умовах; основних напрямів
вирівнювання соціальних відмінностей у регіонах світу. Не менш важливим є
світоглядне та загальноосвітнє значення регіональної економічної і соціальної
географії світу. Як навчальна дисципліна, вона дає науково обґрунтоване
уявлення про характер взаємодії суспільства й природи, про форми і тенденції
розвитку територіальної організації суспільства у значних територіальних
масивах країн — регіонах. Регіональна економічна і соціальна географія світу —
складова соціально-економічної географії; наука про закономірності
територіальної організації суспільного виробництва, просторових процесів та
форм організації життя людей у конкретних регіонах та країнах світу. Як і кожна наука, вона має власні об'єкт і предмет
дослідження, формує певну систему методів та прийомів дослідження, її специфіка
виявляється у використанні синтетичного (комплексного) підходу до вивчення соціально-економічних
та екологічних аспектів розвитку країн і регіонів у просторі й часі. На
сучасному етапі регіональна географія використовує історично утворені загальні
методологічні підходи — просторовість, комплексність, глобальність і
конкретність. Об'єкт дослідження –
особливості економічної і соціальної географії світу, суспільство та його
складові: регіональне господарство, населення регіонів світу, територіальні
соціальні структури, господарські зв'язки країн світу, міжнародний поділ праці
тощо. Предмет дослідження —
особливості та закономірності просторової організації суспільства і його
складових на рівні регіонів світу. Вивчення соціально-економічних процесів у
територіальному вимірі передбачає розгляд їх із позицій розміщення,
взаєморозташування, взаємодії та просторових відносин, причинно-наслідкових
зв'язків. Для навчального курсу предметом дослідження є географічні проблеми
просторової організації регіональної економіки, сукупність проблем соціального
розвитку в їх територіальному вираженні, територіальна організація соціального
життя, просторові суспільні системи. Регіональна економічна і соціальна
географія світу вивчає територіальний (міжнародний) поділ праці, розміщення
продуктивних сил у межах окремих регіонів, регіональну політику, територіальну
організацію виробництва, геополітику і геостратегію регіонів світу, просторові
соціально-економічні пропорції, територіальні соціально-економічні структури,
транспортні й інфраструктурні мережі та системи, а також системи розселення та
інші аспекти просторової організації суспільства у межах регіонів світу. Базовим поняттям курсу є «регіон». У
повсякденному житті це поняття використовують, ведучи мову про регіональну
політику, регіональну економіку, регіони світу тощо. Синонімом йому є поняття
«район», але його частіше застосовують до території меншого масштабу, переважно
всередині території великих країн. Регіон
(лат.— область, округ) — певна історико-географічна область, що об'єднує
території не менше двох країн, має конкретно визначені межі й подібні природні,
історичні, соціально-культурні та господарські особливості. Регіони істотно різняться за своїми масштабами. На
глобальному (світовому) рівні виділяють фізико-географічні регіони — континенти.
Економічний підхід покладено в основу виділення економічних регіонів світу (Західна
Європа, країни Азіатсько-тихоокеанського регіону, Близькосхідний регіон тощо).
Диференціацію країн світу здійснюють також на основі історичних, цивілізаційних,
соціальних, культурних, етнічних, конфесійних, лінгвістичних та інших
критеріїв. Вихідною одиницею регіональної диференціації світу
є історико-географічний регіон — більш-менш цілісна територія в історичному,
географічному, політичному, культурному та господарському аспектах.
Здебільшого вони мають різний ступінь внутрішньої єдності, часто є штучно
роз'єднаними. Це залежить від їх історичної долі й типу цивілізацій, що
склалися, перебігу етнічних процесів, напряму господарських зв'язків, розвитку
транспортних шляхів тощо. Характеристика кожного регіону базується на визначенні
його географічної специфіки, тобто територіальних відмінностей. Головне
у географічній специфіці регіонів — особливості розміщення населення,
природно-ресурсного потенціалу та господарства на різних етапах історичного
розвитку. Наприклад, в Азії особливості розміщення суспільно-економічних
об'єктів сформувалися багато тисячоліть тому. В Європі це відбулося значно
пізніше, а в Африці, Америці, Австралії у сучасному вигляді вони почали
формуватися лише декілька століть тому внаслідок європейської колонізації. Для з'ясування особливостей функціонування регіонів
важливим є поняття «економічний
простір» — територіальна
сукупність господарських зв'язків.
У Європі він єдиний через відносно невеликі масштаби регіонів, відсутність
істотних внутрішніх перешкод та особливостей історичного розвитку. В Латинській
Америці, Африці, Азії регіони слабко економічно пов'язані між собою. Дотепер не існує єдиного уніфікованого підходу до виділення
регіонів світу, наявні суттєві розбіжності у виділенні історико-регіональних
одиниць. Відповідно до сучасного стану економічного,
історичного, культурного та географічного розвитку країн світу найоптимальнішою
є історико-географічна типологізація, в якій виділяють 18 регіонів світу. Так,
Європу традиційно поділяють на Західну, Північну, Східну та Південну. Але після
розпаду держав колишнього соціалістичного табору Східну Європу доцільно
розглядати як два регіони: Східну Європу (в якій залишилися європейська частина
Росії, Україна, країни Прибалтики, Білорусь, Польща та ін.) та Південно-Східну
Європу (куди ввійшли країни південної частини регіону: Болгарія, країни колишньої
Югославії, Румунія, Молдова тощо). Азію традиційно поділяють на Південно-Західну (або Близький та Середній Схід), Південну, Східну та Південно-Східну. Території цих регіонів склалися давно. Доцільне виділення також п'ятого регіону — Північної та Центральної Азії, до якого ввійшли азіатські країни та території колишнього СРСР (азіатська частина Росії, Казахстан, країни Середньої Азії). В Америці виділяють два великих регіони — Північну Америку, або Англо-Америку, та Латинську Америку, яка поділяється на два субрегіони: Середню Америку (Мексика та країни Центральної Америки і Вест-Індії) та Південну Америку, що складається з Андських країн та країн Амазонії і Ла-Плати. Африку згідно з історичними, культурно-етнічними, географічними аспектами традиційно поділяють на п'ять регіонів: Північний, Західний, Центральний, Східний та Південний. До історико-географічного регіону Австралія та Океанія належать материк Австралія та всі острівні держави і території Тихого океану. Відмінність у природних умовах, економічна й культурна специфіка сформували всередині регіонів окремі, відносно єдині території нижчого рангу — субрегіони. Найчіткіше вони виражені в Азії (Близький Схід, Середній Схід, Закавказзя, Далекий Схід, Середня Азія та ін.) і меншою мірою в Європі (Прибалтика, Скандинавія, Британські острови, Балканські країни тощо). На карті світу виділяють такі історико-географічні субрегіони, що об'єднують країни за ознаками сусідства, спільності історичного та господарсько-культурного розвитку: — Близький Схід — розташований на межі Азії та Північної Африки. Охоплює Єгипет, Судан, Ізраїль, Сирію, Ліван, Туреччину, Ірак, Кіпр, країни Аравійського півострова і невеликі держави Перської затоки; — Середній Схід — Іран, Афганістан. Іноді до цього субрегіону відносять також країни Близького Сходу; — Скандинавія — Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія; — Сахель (араб. — узбережжя, берег пустелі) — Мавританія, Сенегал, Малі, Буркіна-Фасо, Нігер, Чад, Судан, частково Ефіопія і Сомалі; — Закавказзя — Грузія, Вірменія, Азербайджан; — Середня Азія — Туркмоністан, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан; —Далекий Схід — країни Східної Азії: схід Росії, Китай, КНДР, Південна Корея, Японія, Монголія, Тайвань; — Магриб (араб. - захід) – Туніс, Алжир, Марокко (власне Магриб), а також Лівія, Мавританія, Західна Сахара, які разом утворюють «Великий Магриб»; — Левант — країни східного узбережжя Середземного моря: Сирія, Ліван, Ізраїль, Палестина, Кіпр; — Прибалтика — Литва, Латвія, Естонія. Диференціація світу на історико-географічні регіони є найбільш
природною. Вона дає змогу універсального їх вивчення з урахуванням
природних, історичних, культурних, господарських та інших особливостей, що, у свою чергу, має не
тільки загальнонаукове, а й прикладне значення.
Переглядів: 5357
| Теги: | |
Матеріали по темі: |