Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Південно-Східна Азія: загальна характеристика господарства
Фото: citypicture.ru
Південно-Східна Азія, загальна характеристика господарства, економічний розвиток

Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

Протягом повоєнного часу роль країн Південно-Східної Азії у світі, особливо в Тихоокеанському регіоні, неухильно зростає. Це зумовлене вигідним географічним і військово-стратегічним положенням країн, багатими природними ресурсами, динамічним політичним та економічним розвитком.

За напрямами суспільно-економічного розвитку регіон неоднорідний. Після Другої світової війни країни його розкололися на 2 групи: В'єтнам, Лаос, Камбоджа орієнтувалися на радянську командно-адміністративну модель розвитку (згодом до них приєдналася і М'янма), а країни АСЕАН (Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філліпіни, Бруней) — ринкову. Всі країни Південно-Східної Азії стартували з однакового рівня, але країни АСЕАН домоглися у другій половині XX ст. відчутних економічних результатів, що позитивно позначилося й на соціальних параметрах життя їх населення. З другої половини 80-х років колишні соціалістичні держави Південно-Східної Азії почали перехід до ринку, але й нині вони залишаються найменш розвинутими країнами світу. На початку 90-х років ООН віднесла їх до групи країн із низькими доходами на душу населення (менше 500 дол.). Малайзія і Таїланд належать до групи нових індустріальних країн (НІК) «другої хвилі», а Індонезія і Філіппіни — до НІК «третьої хвилі» (із середнім рівнем доходів на душу населення від 500 до 3000 дол.). Сінгапур і Бруней — країни з високим рівнем цього показника (понад 3000 дол.).

Таких результатів економічного розвитку вони досягли за рахунок різних факторів. Наприклад, Бруней є провідним нафтоекспортером, отримуючи понад 84 % прибутків від експорту нафти. Сінгапур (НІК «першої хвилі») є потужним регіональним і міжнародним центром торгівлі, маркетингу, послуг і розробок новітніх технологій, найважливішим транспортним і комунікаційним вузлом Південно-Східної Азії. Сінгапур — один із фінансових центрів світу, оборот сінгапурської валютної біржі становить щорічно майже 160 млрд дол. За цим показником він поступається лише Лондону, Нью-Йорку й Токіо. Обсяг щорічних операцій на сінгапурській фондовій біржі — 23 млрд дол. За кількістю відомих банків (141, у тому числі 128 іноземних) Сінгапур посідає 3-тє місце у світі після Лондона і Нью-Йорка, і за прогнозами ця його роль зростатиме.

За темпами економічного розвитку Південна-Східна Азія належить до найдинамічніших регіонів. Темпи економічного зростання країн у повоєнний період були одними з найвищих у світі. Наприкінці 90-х років XX ст. найвищі темпи зростання виробництва мали Сінгапур (14 % на рік), Таїланд (12,6 %), В'єтнам (10,3 %), Малайзія (8,5 %). Сумарний обсяг ВНП країн регіону досяг 2000 млрд дол. (2000 р.). Нині частка регіону у світовому сукупному продукті становить приблизно 1,4 %, а у сукупному продукті країн, що розвиваються, — 7,7 %.

Країни АСЕАН зорієнтовані переважно на японську модель розвитку з її підвищеною увагою до набутків НТР. Так, з початку 80-х років у них поновлюють устаткування, яке використовується для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у промисловості. Водночас удвічі знижено оподаткування інвестицій на наукові дослідження у цій сфері. В результаті Сінгапур, наприклад, має один з найвищих показників використання роботів у промисловому виробництві.

Країни регіону мають потужну експортну базу, майже всі вони добре забезпечені природними ресурсами, що є однією з важливих умов їхнього економічного розвитку. Саме тому вони є найкрупнішими (а інколи — монопольними) експортерами окремих товарів. Наприклад, зона АСЕАН дає майже 80 % світового виробництва натурального каучуку, 60—70 % олова та копри, понад 50 % кокосових горіхів, третину пальмової олії та рису. Великими є запаси нафти, міді, вольфраму, хрому, бокситів, цінної деревини.

Протягом останніх десятиріч НІК Південно-Східної Азії досягли помітних успіхів у промисловому розвитку. Однак за природним, науково-технічним потенціалом та багатьма економічними показниками вони відрізняються між собою.

Загалом економічного зростання країни регіону досягли завдяки комбінуванню таких факторів: експортно-промислової стратегії розвитку; залучення іноземного капіталу; державного регулювання; створення життєздатних господарських суб'єктів — національних корпорацій.

Регіон є одним з лідерів у світі за надходженням інвестицій (39,5 млрд дол. наприкінці 90-х років XX ст.).

Найпривабливішими для іноземного капіталу є галузі обробної промисловості та інфраструктури. Найбільш активні тут японські та американські компанії, які розміщують підприємства в районах дешевої робочої сили, куди ввозять напівфабрикати й здійснюють остаточну доробку своєї продукції. Значними є інвестиції у харчовій, металообробній промисловості, виробництві нескладної електроніки й іграшок, хімічних волокон, фанери.

Помітними серед інвесторів є Сянган, Тайвань, Сінгапур. Порівняно висока питома вага цих держав у загальному обсязі іноземних інвестицій у країни Південно-Східної Азії пов'язана з діяльністю китайської ділової общини. За використанням інвестицій лідирують Індонезія (23,7 млрд дол.), Малайзія (4,4 млрд), Сінгапур (3 млрд), Філіппіни (2,5 млрд). Найбільшими інвесторами в регіоні є Сянган (6,9 млрд дол.) та Японія (5,2млрддол.).

У більшості країн регіону склалися могутні фінансово-промислові монополістичні групи, діяльність яких, як правило, пов'язана з інтересами іноземного капіталу. Провідними представниками сфери великого бізнесу і фінансів є монополістичні об'єднання «Айлла» і «Соріано» на Філліпінах, «Варінгін» в Індонезії, сімейний конгломерат Куоків в Малайзії, група «Бангкок бенк» в Таїланді та інші.

Вирішальну роль у формуванні промислово-експортної спеціалізації країн регіону відіграли ТНК. Створення експортного потенціалу НІК було зумовлене активним переміщенням у них трудо-, енерго- і матеріаломістких, екологічно небезпечних виробництв, а також виготовлення масової споживчої продукції за застарілими технологіями, які вже не використовуються у промислове розвинутих країнах.

Проникнення в економіку НІК Південно-Східної Азії ТНК почали з галузей легкої промисловості, де можна швидко отримати віддачу внаслідок високої швидкості обороту капіталу. Тому й нині текстильна, швейна, взуттєва — найрозвинутіші галузі обробної промисловості. Найміцніші позиції у них мають японські та американські ТНК. Наприклад, у Малайзії 15 японських текстильних ТНК контролюють 80 % виробництва галузі. Серед них — «Торей», «Тойобо», «Юнітіка», «Канебо» та ін.

У 70-ті роки НІК регіону почали освоєння технологій виробництва електронних та електротехнічних виробів. Нині тут створено розвинуту експортно-промислову базу з випуску компонентів побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання. Серед країн з ринковим господарством Малайзія є третім виробником напівпровідників, Таїланд — важливим центром випуску інтегральних схем. Але домінують у цих галузях ТНК США та Японії, які сформували їх в регіоні: ІВМ, «Дженерал електрік», ІТТ, «Х'юлет Паккард», «Тошіба», «Акаі», «Соні», «Шарп». Західноєвропейські ТНК також широко представлені в Південно-Східній Азії: «Роберт Бош», «Філіпс», «Ерікссон», «Оліветті» тощо. У створенні автомобільних підприємств — теж активна участь іноземного капіталу, переважно японського.

Дещо іншим є шлях розвитку колишніх соціалістичних країн — В'єтнаму та Лаосу, згодом — і Камбоджі, які тривалий час були ізольовані від регіональних економічних процесів. У їх економічній політиці переважали протекціонізм, негативне ставлення до іноземних капіталовкладень та досвіду управління. А економічна взаємодія з країнами колишнього соціалістичного табору сприяла становленню екстенсивної моделі державного соціалізму зразка 40-60-х років XX ст., збільшуючи розрив у соціально-економічному розвитку з їх сусідами.

Наприкінці 80-х — на початку 90-х років країни обрали китайський варіант оновлення економіки, який передбачає радикальні реформи за збереження політичного механізму. Проте сучасні концепції їх соціальноекономічного розвитку враховують і досвід нових індустріальних країн Азії, особливо Південної Кореї.

Економічні реформи у В'єтнамі та Лаосі загалом дали позитивні наслідки. Особливо це стосується В'єтнаму, де за короткий час вдалося скоротити темпи інфляції із 1000 % наприкінці 80-х років XX ст. до 4 % — у 2000 р. Найшвидше зростало виробництво продовольчих культур (у 1985 р. — 18 млн т, 1991 р. — 21 млн т).

В'єтнам посів 3-тє місце у світі за експортом рису. В останні роки XX ст. деякі країни Азії, в тому числі й Південно-Східної, спіткала економічна і валютно-фінансова криза. Але у 2000-2001 рр. завдяки зростанню зовнішнього попиту та внутрішнього споживання їм вдалося відновити тенденцію економічного зростання.

Оздоровлення економіки регіону відбулося завдяки концентрації зусиль на експорті продукції, особливо електронної. Наприклад, у Малайзії тільки за перші п'ять місяців 2000 р. експорт продукції зріс на 19,2 %, а Таїланду — на 24,3 %. Завдяки позитивному сальдо у зовнішній торгівлі продовжує поліпшуватися платіжний баланс у багатьох країнах. Рівень інфляції в них становить майже 2 % , а в 2000 р. максимальним він був у Лаосі (33 %), мінімальним — у Брунеї (1 %). Середній рівень безробіття — 8,5 %, у НІК — 3-4 % , у постсоціалістичних країнах — 5-20 % .

Останнім часом банки деяких країн ліквідували збитковість, стали рентабельними, постійно розширюють обсяги кредитування. Однак на соціально-економічний розвиток багатьох країн продовжують впливати політична нестабільність, збройні конфлікти та масові заворушення, особливо на Філіппінах, в Індонезії, М'янмі, Камбоджі.

У МГПП регіон представлений галузями видобувної промисловості, передусім нафтовою та оловодобувною.

Добре розвинуті вирощування гевеї та виготовлення натурального каучуку. Він є одним з провідних у світі за вирощуванням рису, кокосової пальми. Найважливішою галуззю спеціалізації є заготівля та експорт тропічної деревини. Наявність у Сінгапурі одного з найбільших у світі портів та великого аеропорту забезпечує йому статус важливого транспортно-посередницького центру регіону.

Деякі країни, особливо Таїланд, Сінгапур, мають досить міцні позиції у сфері туристичного бізнесу.

Джерело:  Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна геграфія світу. Посібник. Київ: Видавничий центр "Академія",  2003, 688 с.
Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (29.12.2010)
Переглядів: 16253 | Теги: економічний розвиток, Південно-Східна Азія, загальна характеристика господарств | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar