Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

За рівнем соціально-економічного розвитку країни регіону належать до середньорозвинутих. Тільки Албанія відповідає критеріям країни, що розвивається. За структурою економіки переважають індустріально-аграрні країни.

Після Другої світової війни в усіх країнах регіону було насаджено адміністративно-командну систему. З часом поступово у більшості з них почали пробивати собі дорогу національні моделі розвитку (югославська, румунська), які попри адміністративно-командні методи управління допускали певний розвиток елементів ринку: наявність приватних селянських господарств, збереження приватного сектору в дрібному виробництві та роздрібній торгівлі, розвиток зовнішньоекономічних відносин із країнами ринкової економіки, залучення іноземних капіталів в економіку. Водночас в Албанії до початку 90-х років XX ст. зберігався господарський механізм сталінської моделі. На початку 90-х років XX ст. країни регіону ступили на шлях економічних реформ, спрямованих на формування ринкової економіки. Однак темпи, глибина, результативність цих реформ у кожній із них мають свою специфіку. Передусім це залежить від досягнутого на початок реформ рівня розвитку елементів ринкової економіки, менталітету населення, ступеня відкритості економіки.

Ринкові механізми у країнах регіону формуються переважно еволюційно. Такими є особливості реформ у Болгарії, Румунії, Словенії, Хорватії. Тому перехід до ринку тут відбувається повільніше, ніж у більшості країн Східної Європи, і пов'язаний з багатьма труднощами. Найпомітніших результатів домоглася Словенія, найгірші показники економічного розвитку наприкінці 90-х років XX ст. мали Албанія, Молдова, Югославія, Македонія, Боснія і Герцеговина. Насамперед це зумовлено військовими діями та їх наслідками на території цих країн. Відчутно стримують розвиток національних економік численні збиткові підприємства важкої промисловості та інших неконкурентоспроможних галузей, які залишилися від планової економіки. Даються взнаки і намагання уникнути соціальних потрясінь, які нерідко супроводжують радикальні реформи.

Однак, попри ці обставини, з 1995 р. у деяких країнах помітні ознаки певного економічного зростання. Зумовлені вони розширенням приватного сектору, притоком іноземних інвестицій, структурною перебудовою економіки.

Перехід до ринкових відносин, скасування державного контролю над цінами супроводжувалися сплеском інфляції, а в Болгарії та Хорватії вона перебувала на межі гіперінфляції. Але більшості країн вдалося відносно швидко (1-2 роки) приборкати її. В окремих країнах темпи інфляції унеможливлюють стійкий економічний розвиток. Наприклад, на 2000 р. у Румунії інфляція становила 45,7 %, в Югославії — 42, в Молдові — 32 %. Найнижчі показники були в Албанії (1 %) та Хорватії (6 %).

Кожну країну характеризують специфічні особливості перехідного періоду. На початку XXI ст. найкращих соціально-економічних показників розвитку досягла Словенія. Темпи економічного зростання становили майже 2 % на рік, безробіття — 7,1 % . Хоч після розпаду СФРЮ країна втратила 40 % внутрішнього ринку збуту товарів, їй досить швидко вдалось нормалізувати економічне становище, забезпечивши найвищий у регіоні рівень життя.

Хорватія посідає 2-ге місце у колишній СФРЮ за рівнем соціально-економічного розвитку. Проте економічна криза та збитки від військових дій (майже 27 млрд дол.) завдали відчутного удару національній економіці. Соціально-економічне становище ускладнює і значна кількість переміщених осіб та біженців у країні.

На соціально-економічний стан Югославії значною мірою вплинули міжнародні економічні санкції та породжені релігійно-етнічними непорозуміннями військові дії. Внаслідок цього вдвічі скоротилося промислове виробництво, зупинилося капітальне будівництво, з великими перебоями працював транспорт. Майже 30 % населення — безробітні, за межею бідності — до 80 %.

Гострою залишається проблема біженців, кількість яких перевищує 600 тис. осіб.

За роки війни у Боснії і Герцеговині (1992—1995) економіка та соціальна сфера були майже цілком зруйновані. Загальні матеріальні збитки оцінюються у 20-80 млрд дол. Рівень промислового виробництва становив наприкінці війни 15 % довоєнного. Відновлення економіки країни нині спирається передусім на міжнародну фінансову допомогу.

Помітні труднощі переживає і Македонія, внутрішнє становище в якій ускладнює військовий конфлікт, що спалахнув на етнічному ґрунті. Більшість галузей економіки, орієнтованих на ринок колишньої СФРЮ, перебуває у глибокій кризі. Соціально-економічне становище ускладнює високий рівень безробіття — понад 30 %.

Негативні тенденції та проблеми, які тривалий час накопичувались у Болгарії, суттєво вплинули на її нинішнє соціально-економічне становище. Особливо відчутні розрив колишніх економічних зв'язків, дефіцит сировинних та енергетичних ресурсів. Вихід на новий рівень розвитку значною мірою залежатиме від інтенсифікації сільського господарства, розвитку туристсько-рекреаційної сфери. Саме в цих сферах національної економіки зосереджені значні зусилля. Наприкінці XX ст., наприклад, значно оновлено, доведено до європейських стандартів морські курорти «Золоті піски», «Светі Константін», «Албена» (м. Варна), «Сонячний берег» (м. Бургас), гірські курорти «Боровець» і «Пампорово».

У Румунії труднощі перехідного періоду наклалися на успадковану від попереднього тоталітарного режиму кризу централізованої системи управління. З метою переходу до ринку форсовано розвивався приватний сектор, частка якого в сукупному ВНП перевищила 20 %.

Понад 5 млн осіб стали власниками 2/3 сільськогосподарських угідь. Розширилося дрібне підприємництво. Відчутнішою стає діяльність спільних підприємств, заснованих із фірмами Південної Кореї, Італії, ФРН тощо.

Непростим є економічне та політичне становище в Молдові, яке ускладнюється конфліктною ситуацією у Придністров'ї та Гагаузії.

Албанія є найбіднішою країною Європи з найнижчими показниками доходів на душу населення. Понад мільйон албанців перебувають за межею бідності, з яких лише 60 % отримують соціальну допомогу. Деяке піднесення економіки, що спостерігалось у 1995-1996 рр., було зведено нанівець фінансовою кризою 1997 р. Крах фінансових пірамід поглинув майже 1,2 млрд дол. та відкинув країну назад до рівня початку 90-х років XX ст., а збитки національної економіки сягнули понад 2 млрд дол.

У МГПП країни регіону представлені кольоровою металургією, окремими галузями хімічної промисловості (виробництво добрив, соди, парфумерно-косметичних виробів), галузями транспортного, сільськогосподарського машинобудування, верстатобудуванням, меблевою, легкою (виробництво одягу, взуття, шкіряних виробів) та харчовою (цукровою, олійною, плодоовочеконсервною, тютюновою, виноробною) промисловістю.

У сільському господарстві традиційно переважає землеробство з вирощуванням зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза) та технічних культур (цукровий буряк, соняшник, тютюн, ефіроолійні рослини). Значний розвиток мають овочівництво, садівництво, виноградарство.

У країнах Чорноморського та Адріатичного узбережжя розвинутий туристсько-рекреаційний комплекс.