Азія (імовірно від семітського "асу” – схід) – найбільша частина світу (біля 30 % всієї суші), утворює разом з Європою материк Євразію. Вона розташована у  в усіх географічних поясах Північної півкулі; Малайський архіпелаг частково заходить в Південну  півкулю. Крайні материкові точки Азії: на півночі – мис Челюскін, 77^о 43' пн.ш., на півдні – мис Піай, 1^о16' пн.ш., на заході – мис Баба, 26^о 10' с.д. на сході – мис Дежньова, 169^о 40' с. д. Азія обмива­ється на Півночі Північно Льодови­тим, на Сході Тихим та на півдні Індійським океанами і їх окраїнними морями, на пд.-з морями Атлан­тичного океану (Середземноморським, Егейським, Мармуровим, Чорним і Азовським), а також Каспійським морем – найбільшим озером світу. Значні внутрішньоматерикові території Азії (численні ділянки Передньої, Середньої і Центральної Азії) не мають зв’язку з Світовим океаном і відносяться до безстічних областей Землі, інші – до районів внутрішнього стоку (басейни Каспійського і Аральського морів та озера Балхаш.

Границя між Азією і Європою умовно проходить по східному підніжжю Уралу, рікам Емба, Кума, Манич; Каспійському, Азовському, Чорному і Мармуровому морям, про­­токам Босфор і Дарданелли. З Африкою Азія з’єднана Суецьким пере­шийком, від Північної Америки відділена Берин­говою протокою. Площа Азії (разом з Кав­казом) 43 448 000 км², в тому числі біль­­ше 2 млн. км² острови (Північна Земля, Новосибірські, Врангеля, Куриль­ські, Сахалін, Японські, Рюкю, Тайвань, Хайнань, Малайський архіпелаг, Андаманські, Цейлон, Кіпр) і 8 млн. км² півострови (Ямал, Таймир, Чукот­ський, Камчатка, Корейський, Індокитай з півостровом Малакка, Індостан, Аравійський і Мала Азія). Азія найбільш контрастна за абсолютними відміт­ками частина світу. На її території знаходиться найвища вершина світу Джомолунгма в Гімалаях (8 848 м), глибокі западини, як зайняті озерами (оз. Байкал з глибиною 1620 м і оз. Мертве море, рівень води якого знаходиться на 392 м нижче рівня моря, так і відкриті Туранська з абс. відміткою -154 м). Загальна площа крупних западин досягає 17,7 млн. км², тобто більше 40 % всієї площі. Близько від Азії розташована низка найглибших западин Світового океану (Курило-Камчатська, Філіппінська.

В географічній літературі використовується поділ Азії на великі частини: Північна Азія, яка включає Сибір і крайній Північний Схід материка; Східна Азія, в склад якої входять материковий Південь Далекого Сходу Росії, Схід­ний Китай, Корейський півострів, Японські острови, острови Рюкю; Цент­­ральна Азія включає Тибетське нагір’я, Джунгарію, Кашгарію, Внутрішню Монголію і Монгольську республіку; Середня Азія, в склад якої входять Ту­ранська низовина, Памір і Тянь-Шань; Південна Азія в складі Малайського архіпелагу, півостровів Індокитай, Індостан, Гімалаїв і Індо-Ганської рівни­ни; Західна Азія, що включає півострів Мала Азія, Вірменське і  Іранське нагір’я, Левант і Аравійський півострів.

Рельєф.

       Для рельєфу Азії найбільш характерні: переважання гір і плоскогір’їв, які займають біля ¾ усієї площі. Найбільш високі з них зосереджені в Центральній і Східній Азії. В Тибеті, на Тянь-Шані і Памірі плоскогір’я піднімаються на висоту до 4-4,5 тис. м, а висота низки хребтів Середньої Азії перевищує 7 тис. м; інші гірські пасма і масиви рідко перевищують 4 тис. м.

Найбільш високі підняття простягаються двома поясами – широтним і діагональним (з Пд. З. на Пн.С.) Широтний пояс складається з двох смуг гірських пасом – південної і північної. Головні гірські пасма північної смуги: Понтійська, Ельбурс, Туркмено-Харасансь­ка, Гіндукуш, Куень-Лунь (Куньлунь) Наньшань. Головні гірські пасма південної смуги: Тавр, Загрос, Мекран, Сулейманові гори, Каракорум, Гімалаї, Трансгімалаї, Араканські гори. Продовження південного масиву простежується на Адаманських, Нікобарських і Зондських островах. Північні і південні масиви зближуються в вузлах скупчування, утворюючи високі, сильно розчленовані нагір’я: Вірменське, Памір і східну окраїну Тібету. В проміжках вони розходяться, обрамляючи нагір’я: Малоазіатське, Іранське і Тибетське. Висоти окраїнних гір на більшій їх площі перевищують 3 тис. м, на Тібетському нагір’ї – 6-7 тис. м. В середній частині широтного поясу знаходяться найбільш високі вершини Азії і всієї Землі: Джомолунгма (8 848 м, в Гімалаях) і Чогори (8 611 м, в Каракоруме). Діагональний пояс височин ут­ворює численні хребти і підняття. Найбільш крупні ланки цього поясу: Тянь-Шань, Алтай, Саяни, хребти Прибайкалля і Забайкалля, Становий хребет, Охотсько-Колимське, Анадирське і Чукотське нагір’я, а також хребти Вер­хоянський і Черського. Максимальні висоти вершин в цьому поясі понижу­ються з пд. з. на пн. с. – від піка Перемоги з 7 439 м (в Тянь-Шані) до 2 тис. м і менше. Гірлянди острівних дуг, що обрамлюють краєві моря Тихого океану також мають переважно гірський рельєф. Індостанський і Аравійсь­кий півострови зайняті відповідно обширними плато Декан і Сірійсько-Ара­війським мають високі окраїнні хребти.

Біля 25 % площі Азії займають рівнини. Особливо обширна внутрішньо­­ма­­­терикова Західно-Сибірська рівнина, яка змінюється на Південь Турансь­кою низовиною. Решта рівнин розташовані на приморських окраїнах (Північно-Сибірська, Яно-Індигірська, Колимська, Велика Китайська), або в передгірських  западинах (Месопотамська, Індо-Ганська). Більш підняті між-гірські рівнини Центральної і Середньої Азії (Кашгарська, Джунгарська, Гобійська, Цайдамська, Ферганська).

Основні риси плану розміщення гірських споруд і рівнин були створені мезозойською і аль­пійською складчастістю. Сучасний рельєф сформувався  головним чином під дією: древніх процесів вирівнювання; крупних верти­­кальних і горизонтальних рухів земної кори в неогеновому і четвертинному періодах; різкого ерозійного розчленування периферії піднятих нагір’їв, що супроводжувався потужним нагромадженням відкладів в опущених або відстаючих в піднятті западинах.  Древні поверхні вирівнювання краще всьо­­го збереглися  на внутрішніх частинах нагір’їв, а також менш високих плато Індостану, Аравії, Сірії і Східного Сибіру, броньованих стійкими свитами гірських порід (покривами лав, пластами пісковика). Вертикальні рухи нео­ген-червертинного часу були особливо грандіозні в Центральній Азії (на Памірі, в Тибеті, Гімалаях більше 4000 м; східна окраїна материка  опуска­лась з амплітудою до 700 м). Велика роль піднять, приуроченим до районів глибинних розломів (Копетдаг, Ферганський хребет) і районам розповсюд­ження великих складок (Тянь-Шань, Гісаро-Алтай). Завдяки інтенсивній ерозії, численні древні плоскогір’я перетворились в різко розчленовані гірсь­кі країни; глибокі ущелини є на Памірі і в Тибеті, ущелини наскрізь прорізають Гімалаї, Куньлунь, Західні Саяни, Станове нагір’я, гори Черсько­го, окраїнні пасма передньоазіатських нагір’їв. В багатьох місцях, особливо в районах з сухим кліматом, в результаті ерозії виявились відпрепаровані структурні форми і наверстування різної стійкості. Обширі площі Централь­ної і Середньої Азії, особливо в басейнах Хуанхе, покриті лесами. Розпов­­сюд­жені так звані дурні землі (бедленд): в пустинях – еоловий (вітровий) рельєф;  в районах складеними вапняками і гіпсами – карстові форми.

Суцільний покрив четвертинних материкових льодовиків охоплює північний-захід Азії північніше 60^о пн.ш. на схід від р. Хатанга (у зв’язку з великою сухістю клімату) існували тільки ізольовані ділянки покривного і гір­ського типів зледеніння. В решти районах Азії форми рельєфу древнього льодовикового походження притаманні гірським до високогір’я, частково  середньо­висотним горам. Відомі сліди кількох наступів льодовика, розді­лених більш теплими міжльодовиковими епохами. Деякі низовини (первинні морські рівнини) вислані морськими відкладами в результаті недавніх наступів Каспійського і північних морів. Сучасне зледеніння характерно для багатьох гір. Величезними розмірами льодовиків виділяються Каракорум, Памір, Тянь-Шань, Гіндукуш, Гімалаї. Значно більше, ніж в інших частинах світу, розповсюджена в Азії багаторічна мерзлота, що має великий вплив на рельєф, ґрунтоутворення і водний режим. Багаторічно мерзлі ґрунти зустріча­ються впритул до 47^о пн.ш. (тобто південніше ніж в Північній Америці). Велика роль вулканічних явищ в формуванні рельєфу Азії. Вулканізм ство­рив обширі лавові  плато, пасма молодих вулканічних конусів. Покрови древніх лав і пластові тіла магми (трапи) бронюють ступінчаті плато в Індус­та­ні і в Середньому Сибіру. Потужні пояси вулканічного рельєфу і сучасного вулканізму приурочені до особливо рухливих дуг східно-азійських остро­вів, до Камчатки, Філіппінським Великим і Малим Зондським островам; недавній (що продовжується в четвертинному періоді) вулканізм характер­ний для Переднєазіатським нагір’ям, Сірійсько-Аравійському плато, Кавказу, Монголії, Манжурсько-Корейським горам. В історичний час мали місце виверження також в Малому Хінгані на Анюйському нагір­’ї.