Центральні Анди. Центральні Анди витягнуті на величезну відстань від кордону між Еквадором і Перу на півночі до 27° пд.ш. на півдні. Це найширша частина гірської системи, що досягає в межах Болівії ширини 700—800 км.

На  південь від  11°  пд.ш.  середню частину Анд займають  плоскогір'я,   що   із   двох   сторін   супроводжуються   хребтами — Східної і Західної Кордильєрами. Західна Кордильєра представляє високогірний ланцюг з погаслими і діючими вулканами: Охос-дель-Саладо (6880 м), Коропуна (6425 м), Уальягірі (6060 м), Місті (5821 м) і ін. У межах Болівії Західна Кордильєра утворює головний вододіл Анд.

У Північному Чилі з боку Тихого океану з'являється ланцюг Берегової Кордильєри, що досягають висоти 600—1000 м. Від Західної Кордильєри його відокремлює тектонічна западина Атакама. Берегова Кордильера обривається прямо в океан, утворюючи прямолінійний скелястий берег, дуже незручний для стоянки суден. Уздовж узбережжя Перу і Чилі з океану виступають скелясті острови, де, так само як і на прибережних скелях, гніздяться мільярди птахів, що відкладають маси гуано — найціннішого природного добрива, широко використовуваного в цих країнах.

Андійські плоскогір'я, названі місцевим населенням Чилі й Аргентини «пунами», а Болівії — «альтиплано», розташовані між Західною і Східною Кордильєрами, досягають висоти 3000—4500 м. Поверхня їх захаращена грубим уламковим матеріалом чи сипучими пісками, а східної частини покрита товщами вулканогенних продуктів. Місцями виділяються зниження, частково зайняті озерами. Прикладом може служити улоговина озера Тітікака, розташована на висоті 3800 м. Трохи східніше нього на висоті 3700 м над рівнем моря на дні глибокої ущелини врізаної в поверхню плато, і на його схилах лежить головне місто Болівії Ла-Пас – сама високогірна столиця у світі.

Поверхню плоскогір’їв в різних місцях перетинають гірські хребти. Багато вершин являють собою діючі вулкани. Серединний масив – зона пун – альтиплано.

Висока Східна Кордильєра має складну будову. Західний схил її крутий, східний – пологий. Найвищими вершинами хребта є Ільямпу (6485 м) і Ілїмані (6462 м). Вулканів в східній Кордильєрі немає. Центральні Анди найбагатший регіон за запасами кольорових, рідкісних і радіоактивних металів. Чилі займає І місце за видобутком міді. В Атакамі знаходиться єдине в світі родовище природної селітри.

Центральні Анди – пустельні і напівпустельні ділянки. На півночі кількість опадів становить 200-250 мм на півдні менше 100 мм. В деяких пунктах Берегової Кордильєри взагалі немає дощів. Частково недостаток вологи компенсується високою вологістю ( до 80%), туманами та росами, які приносить холодна Перуанська течія. Середня січнева температура з півночі на південь змінюється від +24 до +19⁰С, а середня липнева від +19 до +13⁰С.

Грунти і рослинність в Атакамі майже відсутні. Окремі ефемерні рослини появляються в сезон туманів. На схилах західної Кордильєри, із сторони Тихого океану, пустині піднімаються до 3000 м на півдні. Схили гір покриті поодинокими кактусами та опунціями.

В межах Тихоокеанського узбережжя дуже мало оазисів. Більша їх частина розміщена на півночі Перу, де розміщена столиця Перу – Ліма.

Прибережні пустині зливаються з поясом гірських пустель, відомих під назвою суха пума. Суха пума поширена в південно-західній частині внутрішніх плоскогір’їв на висотах від 3000 до 4500 м, в деяких місцях опускається і нижче. Кількість опадів тут не перевищує 250 мм, максимум припадає на літо. Літом середня температура становить +14, +15⁰С, зимою бувають морози до –20⁰С. У всі періоди існують значні добові перепади температур. Опади випадають, як правило, у вигляді дощу та граду.

Рослинність дуже бідна. Переважають карликові чагарники. Поряд з ними зустрічаються деякі злаки, такі як, ковила і різні лишайники. Зустрічаються також кактуси. Засолені ділянки ще більш бідні рослинами. На них ростуть головним чином полин і ефедра.

На сході і півночі Центральних Анд річна кількість опадів поступово зростає, хоча інші особливості клімату зберігаються. Виключення складає місцевість, що прилягає до озера Тітікака. Величезна водна маса озера (площа понад 8300 км², глибина до 304 м) робить дуже відчутний вплив на кліматичні умови оточення. У приозерному районі температурні коливання не настільки різкі і кількість опадів вище, ніж в інших частинах плоскогір'я. У зв'язку з тим що кількість опадів збільшується на сході до 800 мм, а на півночі навіть до 1000 мм, рослинність стає багатшою і різноманітнішою, гірська напівпустеля переходить у гірський степ, що місцеве населення називає «пуною».

Для рослинного покриву пуни характерні різноманітні злаки, особливо типчак, ковила. Дуже розповсюджений вид ковили, названий місцевим населенням «ічу». Крім того, у пуні ростуть різні подушкоподібні чагарники. У деяких місцях зустрічаються також окремі низькорослі дерева.

Пуни займають у Центральних Андах величезні території. У Перу і Болівії, особливо по берегах озера Тітікака й у найбільш вологих долинах, вони були до приходу іспанців населені культурними індійськими народами, що утворили державу інків. Дотепер ще збереглися руїни древніх споруджень інків, вимощені кам'яними плитами дороги і залишки зрошувальних систем. Древнє місто Куско в Перу біля підніжжя Східної Кордильєри був столицею держави інків.

Сучасне населення внутрішніх плоскогір'їв Анд складається в основному з індіанців кечуа, предки яких складали основу інкської держави. Кечуа займаються зрошуваним землеробством, приручають і розводять лам.

Землеробством займаються на великих висотах. Посадки картоплі і посіви деяких злаків можна зустріти до висоти 3500—3700 м, ще вище вирощують кіноа — однолітня рослина із сімейства маревих, що дає великий врожай дрібного насіння, що складають головну їжу місцевого населення. Навколо великих міст (Ла-Пас, Куско) поверхня пун перетворена в «клаптиковий» ландшафт, де поля чергуються з гаями з завезених іспанцями евкаліптів і заростями дрока й інших чагарників.

На берегах озера Тітікака живе народ аймара, що займається рибальством і виготовленням різних виробів з очерету, що росте на низьких берегах озера. Вище 5000 м на півдні і 6000 м на півночі температура протягом усього року негативна. Зледеніння незначне через сухість клімату, тільки на Східній Кордильєрі, що одержує більше опадів, існують великі льодовики.

Ландшафти  Східної  Кордильєри  істотно  відрізняються від ландшафтів інших Центральних Анд. Вологі вітри приносять у літню пору значну кількість вологи з Атлантичного   океану.   Частково   по   наскрізних   долинах   вона проникає на західний схил Східної Кордильєри і прилягаючі   частини   плоскогір'їв,   де   випадають   рясні   опади. Тому  нижні  частини  схилів  гір  до  висоти   1000—1500  м зайняті   густими   тропічними   лісами   з   пальмами   і   хінним деревом. У межах цього поясу в долинах вирощують цукрову тростину,  каву,  какао  і   різні  тропічні  фрукти. До  висоти   3000   м   ростуть   низькорослі   вічнозелені   гірські ліси — густі   зарості   бамбука   і   папоротей   з   ліанами. Вище  піднімаються  зарості   чагарників  і  високогірні  степи.

Чілійсько-Аргентинські Анди. У субтропічному поясі між 27 і 42° пд. ш. у межах Чилі й Аргентини Анди звужуються і складаються тільки з одного гірського ланцюга, але досягають своєї найбільшої висоти.

Уздовж берега Тихого океану протягається смуга невисокого плато Берегової Кордильєри, що служить продовженням Берегової Кордильєри Центральних Анд. Середні висоти його 800 м, окремі вершини піднімаються до 2000 м. Глибокі долини рік розділяють її на столові плато, що круто обриваються до Тихого океану. За Береговою Кордильєрою лежить паралельна їй тектонічна западина Центральної, чи Поздовжньої, долини Чилі. Вона є орографічним продовженням западини Атаками, але відокремлюється від неї поперечними відрогами Анд. Подібні відроги головного хребта розділяють долину на ряд ізольованих понижень. Висота дна долини на півночі близько 700 м, до півдня вона знижується до 100—200 м. Над її горбкуватою поверхнею піднімаються ізольовані конуси древніх вулканів, що досягають декількох сотень метрів відносної висоти. Долина є самим заселеним районом Чилі, у ній розташована столиця країни Сантьяго.

Зі сходу Центральна долина обмежена високим хребтом Головною Кордильєрою, по гребені якої проходить границя Чилі й Аргентини. У цій частині Анди складені сильно складчастими мезозойськими відкладами і вулканічними породами і досягають величезної висоти і цілісності підняття. Над стіною головного хребта виступають найвищі вершини Анд — Аконкагуа (6960 м), Мерседарйо (6770 м), що діють вулкани Тупунгато (6800 м), Майло (5223 м). Вище 4000 м гори покриті снігом і льодом, схили їх майже стрімкі і неприступні. Уся смуга гір, включаючи також і Центральну долину, піддана сейсмічним і вулканічним явищам. Особливо часті і руйнівні землетруси бувають у Середньому Чилі. Катастрофічний землетрус вибухнув у Чилі в 1960 р. Неодноразово повторювані поштовхи досягали 12 балів. Викликані землетрусом хвилі перетнули Тихий океан і з величезною силою обрушилися на береги Японії.

У приморській частині Чилійських Анд клімат субтропічний, із сухим літом і вологою зимою. Район поширення цього клімату охоплює узбережжя між 29 і 37° пд.ш., Центральну долину і нижні частини західних схилів Головної Кордильєри. На півночі намічається перехід до напівпустель, а на південь збільшення опадів і поступове зникнення періоду літньої посухи та перехід до умов океанічного клімату помірних широт.

В міру віддалення  від  узбережжя  клімат стає  більш континентальним і сухим, ніж на берегах Тихого океану. У Вальпараїсо температура самого прохолодного місяця +11°С, а самого теплого +17, +18°С, сезонні амплітуди температури невеликі. У Центральній долині вони більш відчутні. У Сантьяго середня температура самого холодного місяця +7,I - 8°С, а самого теплого + 20°С. Опадів випадає небагато, кількість їх зростає з півночі на південь і зі сходу на захід. У Сантьяго випадає близько 350 мм, у Вальдівії -750 мм. Землеробство в цих районах вимагає штучного зрошення.. У напрямку на південь річні суми опадів швидко наростають і розходження в їхньому розподілі між літом і зимовим періодом майже стираються. На західних схилах Головної Кордильєри опади зростають, але на її східному схилі їх знову стає дуже мало.

Ґрунтовий покрив дуже строкатий. Найбільш поширені типові коричневі ґрунти, характерні для сухих субтропічних районів. У Центральній долині поширені темносірі ґрунти, що нагадують чорноземи.

Природна рослинність сильно винищена, тому що в плодородній частині Чилі живе майже все населення країни, що займається переважно сільським господарством. Тому більша частина зручних для оранки земель зайнята посівами різних культур. Для природної рослинності характерна перевага заростей вічнозелених чагарників.

Ліси     покривали     в     минулому схили    Анд    до    висоти    2000— 2500  м.  На  східних  сухих  схилах   верхня   границя   лісу   лежить на 200 м нижче, ніж на більш вологих західним.  Тепер ліси винищені   і   схили   Анд   і   Берегової Кордильєри     оголені.     Деревна рослинність    зустрічається    головним чином у виді штучних насаджень  у   населених  пунктах і уздовж полів. На конічних вулканах, що  піднімаються  з дна  долини  в  межах  Сантьяго,  можна побачити  гаї  евкаліптів,  сосон  араукарій,   платани,   буки,   у   підліску — зарослі    яскраво     квітучої на узбережжі Чилі герані  і  дроків.  У  цих  насадженнях   місцева   флора   сполучається   з видами,    завезеними    з    Європи.

Вище 2500 м в Андах знаходиться пояс гірських луків, у межі якого по долинах заходять вузькі смуги низькорослого лісу і чагарників. У рослинному покриві гірських луків представлені види тих пологів рослин, що зустрічаються і на альпійських лугах Європи: жовтець, ломикамінь, кислиця й ін. Поширені також деякі чагарники, наприклад смородина і барбарис. Зустрічаються ділянки торф'яних боліт з типовою болотною флорою. Гірські луки використовують як літні пасовища.

Культурна рослинність подібна з рослинністю відповідних по кліматі областей Європи і Північної Америки. Велика частина субтропічних культур була завезена в Південну Америку із середземноморських країн Європи. Це виноградна лоза, маслинове дерево, цитрусові й інші плодові дерева. Найбільша частина розораних площ зайнята пшеницею, значно менша — кукурудзою. На схилах гір селяни на невеликих ділянках вирощують картоплю, боби, горох, сочевицю, цибулю, артишоки і стручковий перець. На найбільш зручних ділянках на місці винищування лісів є штучні насадження дерев.