Південні (Патагонські) Анди. На крайньому півдні, у межах помірного поясу, Анди понижені і роздроблені. Берегова Кордильєра південніше 42° пд. ш. перетворюється в тисячі гористих островів Чилійського архіпелагу. Поздовжня долина Середнього Чилі на півдні опускається, а потім зникає під водами океану. Продовженням її служить система заток і проток, що відокремлюють від материка острови Чилійського архіпелагу. Головна Кордильєра також сильно знижується. У межах Південного Чилі висота її рідко перевищує 3000 м, а на крайньому півдні не досягає і 2000 м, а  потім зникає під водами океану. Продовженням її служить система заток і проток, що відокремлюють від материка острови Чилійського архіпелагу. Головна Кордильєра також сильно знижується. У межах Південного Чилі висота її рідко перевищує 3000 м, а на крайньому півдні не досягає і 2000 м. В узбережжя врізається безліч фіордів, що розсікають західний схил гір на ряд відособлених півострівних ділянок. Продовженням фіордів часто служать великі льодовикові озера, улоговини яких перетинають невисокий хребет і, виходячи на його східний аргентинський схил, полегшують подолання гір. Уся місцевість уздовж Тихого океану дуже нагадує норвезьке узбережжя Скандинавського півострова, хоча фіорди чилійського узбережжя не так грандіозні, як норвезькі.

У Південних Андах широко поширені льодовикові форми рельєфу. Крім фіордів і льодовикових озер, там можна зустріти великі цирки, долини з типовим коритоподібним профілем, висячі долини, моренні гряди, що часто служать загатою для озер і т.д. Форми древнього заледеніння сполучаються з могутнім сучасним заледенінням і розвитком льодовикових процесів.

Клімат Південного Чилі вологий, з невеликими розходженнями в температурі літа і зими, дуже несприятливий для людей. Узбережжя і західні схили гір є під впливом сильних західних вітрів, що приносять величезну кількість опадів. При середній їхній кількості до 2000—3000 мм у деяких районах західного узбережжя випадає до 6000 мм опадів у рік. На східному схилі, підвітряному кількість опадів різко знижується. Постійні   сильні   вітри   і   дощі більше 200 днів у році, низька хмарність, тумани і помірна температура протягом року — характерні риси клімату Південного Чилі. На самім узбережжі й островах лютують постійні шторми, що обрушують на берег величезні хвилі. При середній зимовій температурі + 4, + 7°С середня температура літа не перевищує + 15°С, а на крайньому півдні знижується до + 10°С. Тільки на східному схилі Анд амплітуди коливань між середньою температурою літа і зими трохи зростають. На великій висоті в горах протягом усього року від’ємна температура, на найвищих вершинах східного схилу подовгу тримаються морози до — 30°С. У зв'язку з цими особливостями клімату снігова границя в горах лежить дуже низько: на півночі Патагонських Анд приблизно на висоті 1500 м, на півдні — нижче 1000 м. Сучасне заледеніння займає дуже велику площу, особливо в 48° пд.ш., де на території понад 20 тис. км² лежить могутній крижаний покрив. Це так званий Патагонський льодовиковий щит. Від нього до заходу і сходу розходяться могутні долинні льодовики, кінці яких лежать значно нижче снігової границі, іноді і біля самого океану. Деякі льодовикові ріки східного схилу закінчуються у великих озерах.

Льодовики й озера живлять велику кількість рік, що впадають у Тихий і частково в Атлантичний океан. Долини рік глибоко врізані в поверхню. У деяких випадках вони перетинають Анди, і ріки, що починаються на східному схилі, впадають у Тихий океан. Ріки звивисті, повноводні і бурхливі, долини їх звичайно складаються з озероподібних розширень, що змінюються вузькими порожистими ділянками.

Схили Патагонських Анд покривають вологолюбні субантарктичні ліси, що складаються з високостовбурних дерев і чагарників, серед яких переважають вічнозелені види: біля 42° пд. ш. є масив араукарієвих лісів, а південніше поширені мішані ліси. Завдяки густоті, достатку видів, багатоярусності, різноманіттю ліан, мохів і лишайників вони нагадують ліси низьких широт. Ґрунти під ними типу буроземів, на півдні — підзолисті. На плоских ділянках багато боліт.

Головні представники флори лісів Південних Анд — види вічнозеленого і листопадного південного бука, магнолій, гігантські хвойні і либоцедруси, бамбуки і деревоподібні папороті. Багато рослин цвітуть красивими запашними квітками, що особливо прикрашають ліс у весняний і літній час. Гілки і стовбури дерев обплутують ліани і моховий і лишайниковий покрив. Мохи і лишайники разом з листяною підстилкою покривають поверхня ґрунту.

З підняттям у гори ліси розріджуються і видовий склад їх збіднюється. На крайньому півдні ліси поступово змінюються рослинністю тундрового типу.

На східному схилі гір, зверненому убік Патагонського плато, опадів випадає значно менше, ніж на заході. Там ростуть лісу менш густі і більш бідні по видовому складі ліси. Головні лісоутворюючі породи цих лісів — буки, до яких домішуються деякі хвойні. У підніжжі гір ліси переходять у сухі степи і чагарникові зарості Патагонського плато. Ліси Південних Анд містять величезні запаси високосортної деревини. Найбільші вирубки  араукарієвих лісів. У південних, найменш доступних районах дотепер існують значні масиви лісів, майже не доторканих людиною.

Вогненна Земля. Вогненною Землею називають архіпелаг з десятків великих і малих островів, розташованих у південного узбережжя Південної Америки між 53 і 55° пд.ш. і приналежних Чилі й Аргентині. Острови відділені від материка й один від іншого вузькими звивистими протоками. Самий східний і найбільш великий острів називають Вогненною чи Землею Великим островом.

У    геологічному    і    геоморфологічному    відношенні    архіпелаг   служить   продовженням   Анд   і   Патагонського   плато. Узбережжя   західних   островів   скелясті   і   глибоко   порізані фіордами, східних — плоскі і слабко розчленовані.

Уся західна частина архіпелагу зайнята горами висотою до 2400 м. У рельєфі гір велику роль грають древні і сучасні льодовикові форми у виді накопичень валунів, трогових долин, «баранячих чіл» і загатних моренних озер. Розчленовані льодовиками гірські хребти піднімаються від самого океану, у їхні схили врізаються вузькі звивисті фіорди. У східній частині найбільшого острова розкинулася велика рівнина.

Клімат Вогненної Землі дуже вологий, за винятком крайнього сходу. Архіпелаг є під впливом різких і вологих південно-західних вітрів. Опадів на заході випадає до 3000 мм у рік, причому переважають дощі, що мрячать, що йдуть 300—330 днів у році. На сході кількість опадів різко знижується.

Температура протягом усього року низка, і коливання її по сезонах незначні. Можна сказати, що архіпелаг Вогненна Земля по літній температурі близький до тундри, а по зимової — до субтропіків.

Кліматичні умови Вогненної Землі сприятливі для розвитку заледеніння.. Снігова границя на заході лежить на висоті 500 м, і льодовики обриваються безпосередньо в океан, утворити айсберги. Гірські хребти покриті льодом, і тільки окремі гострі вершини піднімаються над його покривом.

У вузькій приморській смузі, головним чином у західній частині архіпелагу, поширені ліси з вічнозелених і листопадних дерев. Особливо характерні південні буки, магнолієві з квітучими білими запашними квітками, і деякі хвойні. Верхня границя лісу і снігова границя майже співпадають.

Місцями вище 500 м, а іноді й у моря (на сході) лісу змінюються убогими субантарктичними гірськими лугами без квітучих рослин і торфовищами. У районах, де дують постійні сильні вітри, ростуть групами рідкі і низькі скривлені дерева і чагарники з «прапоротеподібними» кронами, нахиленими в напрямку пануючих вітрів.

Тваринний світ архіпелагу Вогненна Земля і Південних Анд приблизно однаковий і досить своєрідний. Поряд з гуанако там поширені блакитна лисиця, лисицеподібна, чи магелланова, собака і багато гризунів. Характерний ендемічний, що живе під землею гризун туко-туко. Численні птахи: папуги, колібрі. З домашніх тварин найбільш поширені вівці. Вівчарство є головним заняттям населення.