Південна Америка розміщена по обидві сторони від екватора, але основна частина її лежить в південній півкулі. Найширша частина материка лежить між екватором та південним тропіком, в субтропічному і помірному поясах лежить його звужена розчленована частина.

Географічне положення між 12⁰ пн.ш. та 56⁰ пд.ш. зумовлює високі суми сонячної радіації майже на всій території Південної Америки. Більша її частина отримує 120-160 ккал/см² в рік, і тільки південь отримує близько 80 ккал/см². Радіаційний баланс від’ємний тільки в зимовий період південніше 45⁰ пд.ш.

Важливим кліматотворчим  фактором  виступає орографія. Повітряні маси, із сторони Атлантичного океану, легко проникають аж до підніжжя гірських систем. На заході і півночі бар’єр Анд має вплив на переміщення повітряних мас що рухаються з Тихого океану та Карибського моря.

Велике значення мають також течії Атлантичного і Тихого океану біля берегів материка. Гвіанська і Бразильська вітки від Південної Пасатної течії підвищують температуру на 3⁰С. Перуанська течія, що проникає майже до самого екватора із холодних широт понижує температуру в екваторіальній зоні на 4⁰С, в порівняні із середньою для цих широт.

Важливий тип циркуляції атмосфери для більшої частини Південної Америки – пасатна циркуляція обох півкуль. На західній периферії атлантичних максимумів виносяться вологі повітряні маси, які зазнають трансформації рухаючись в глиб континенту, залишаючи значну частину вологи на окраїнних підняттях Гвіанського і Бразильського нагір’їв.

Західна окраїна материка в свою чергу піддається впливу Південно-Тихоокеанського максимуму. Крайній південь зазнає впливу західного переносу помірних широт. В січні прогріта частина материка що знаходиться на південь від екватора, і над нею формується область низького тиску. Північноатлантичний максимум переміщається на південь і відтікаючі від нього північно-східні пасати приносять опади на Гвіанське нагір’я, Гвіанську низовину, просуваючись на південь приносить опади на рівнини Гран-Чако. і більшу частину Бразильського плоскогір’я. В той же час в внутрішні райони Гвіанського нагір’я і на низовини Оріноко приходять тільки сухі вітри, створюючи цим самим сухий сезон.

Із сторони Південно-Атлантичного максимуму в сторону нагрітого материка дують мусонні вітри, що приносять опади на південно-східну окраїну Бразильського узбережжя і Ла-Платську низовину.

Більша частина західного узбережжя, починаючи від 30⁰ пд. ш. і майже до екватора, знаходиться під впливом східної периферії Південно-Тихоокеанського максимуму і не одержує опадів. Тільки відрізок узбережжя до півночі від затоки Гуаякіль є під впливом екваторіальних повітряних мас і зрошується рясними дощами.

На крайній південь материка з заходу приходить вологе океанічне повітря. При цьому узбережжя Тихого океану й особливо західні схили Анд одержують рясні опади, а Патагонське плато, що знаходиться під прикриттям Анд і омивається зі сходу холодною течією, стає центром формування  сухих континентальних повітряних мас помірних широт.

У липні вся північна частина материка перебуває під впливом вологого екваторіального повітря, принесеного південно-західним мусонному, і не менш вологого морського тропічного повітря, що надходить з боку Атлантичного океану.

Над Бразильським нагір'ям установлюється високий тиск і суха погода в зв'язку з переміщенням на північ тропічного максимуму південної півкулі. Тільки південно-східна окраїна нагір'я попадає під вплив південно-східного пасату, що приходить безпосередньо з Атлантичного океану, і одержує значне, хоча і менше, ніж улітку, кількість опадів.

У субтропічних і помірних широтах південної півкулі панує західний перенос і випадають циклональні дощі. Патагонія як і раніше залишається центром формування відносно сухого і холодного повітря, що часом проривається на північ і проникає аж до Амазонської низовини, викликаючи там значні зниження температури.

Над центральною частиною Тихоокеанського узбережжя в липні, як і в січні, від 30° пд. ш. до екватора переважають південні і південно-західні вітри, що дують паралельно берегу над водами холодної Перуанської течії, що приводить до великої сухості на Тихоокеанському узбережжі в цих широтах. Тільки на північному його відрізку, де пасат переходить у південно-західний мусон, випадає значна кількість опадів.

Південна Америка розташована основною своєю частиною в межах екваторіального, обох субекваторіальних і південного тропічного кліматичних поясів. На крайньому півдні вона заходить у субтропічний і помірний пояси.

Пояс екваторіального клімату в Південній Америці включає майже всю Амазонську низовину, крім східної частини і крайнього півдня, що прилягають до частини Гвіанського нагір'я і низовини Оріноко. У межі екваторіального пояса входить також Тихоокеанське узбережжя на північ від екватора. Для цього пояса характерні рясні опади і рівномірна висока температура ( + 24, +28°С) протягом усього року. Річні суми опадів коливаються від 1500 до 2500 мм, і тільки на схилах Анд і на Тихоокеанському узбережжі кількість опадів зростає до 5000—7000 мм у рік. Опади в цей район протягом усього року приносять південні і південно-західні вітри. В Амазонській низовині основна частина опадів випадає за рахунок конвективних процесів в екваторіальних повітряних масах. Рясні опади набагато перевищують випаровуваність, обумовлюючи протягом усього року високий коефіцієнт зволоження (скрізь значно більше 100%).

Уся північна частина Південної Америки, включаючи Орінокську - низовину, узбережжя Карибського моря, значна частина Гвіанського нагір'я і Гвіанська низовина, лежить у субекваторіальному поясі північної півкулі. У субекваторіальний пояс південної півкулі входять північ Бразильського нагір'я і південна частина Амазонської низовини, а також частина тихоокеанського узбережжя від екватора до 4—5° пд. ш. На сході субекваторіальні пояси північної і південної півкуль з'єднуються. Відмітна риса субекваторіального клімату — сезонність у розподілі опадів — виражена на всій цій території досить чітко. В південній півкулі — на Бразильському нагір'ї, на півдні Амазонської низовини й у нижній течії Амазонки — період дощів, пов'язаних з дією екваторіального мусону, триває приблизно з грудня по травень, причому тривалість його зростає до екватора. На півночі дощовий період продовжується з травня по грудень. Узимку під час дії пасатів опади не випадають. Тільки на північному відрізку прибережної частини Бразильського нагір'я, де пасати, приходячи з теплого океану, зустрічають на своєму шляху гори, дощі бувають і в зимовий час.

Найбільш висока температура в перехідний період між кінцем сухого і початком вологого сезону, коли середня місячна температура піднімається до +28, +30°С. При цьому ніколи середня температура не буває нижче +20°С.

У межі тропічного кліматичного поясу Південна Америка входить тільки в південній півкулі. Схід і південний схід Бразильського нагір'я знаходяться в області вологого пасатного клімату, де опади протягом усього року приносять потоки тропічного повітря з боку Атлантики. Піднімаючи по схилах гір, повітря залишає на навітряній стороні велику кількість вологи. По режиму опадів і зволоженню цей клімат близький до клімату Амазонської низовини, але характеризується більш значними температурними розходженнями між найбільш жарким і більш прохолодним місяцями.

Усередині материка в тропічному поясі (рівнина Гран-Чако) клімат посушливий, з літнім максимумом опадів і різко вираженим сухим зимовим періодом. По режиму опадів він близький до субекваторіального, але відрізняється від нього різкими стрибками температури, особливо в зимовий час, меншими річними сумами опадів і недостатнім зволоженням.

Узбережжя Тихого океану між 5 і 30° пд. ш. лежить в області клімату берегових пустель і напівпустель. Найбільше яскраво цей клімат виражений у пустелі Атакама, що є під впливом східної периферії Тихоокеанського максимуму й інверсій температури, створюваних постійним припливом  холодного повітря з високих широт і холодних вод могутньої Перуанської течії. При відносній вологості повітря до 80% опадів випадає дуже мало — місцями усього кілька міліметрів у рік. Деякою компенсацією майже повної відсутності дощів служать рясні роси, що випадають на узбережжя в зимовий час. Температура навіть найбільш жарких місяців рідко перевищує +20°С, і сезонні амплітуди невеликі.

До півдня від 30° пд. ш. Південна Америка входить у межі субтропічного кліматичного поясу. Південний схід материка (південна окраїна Бразильського нагір'я, басейн нижнього Уругваю, межиріччя Парани й Уругваю, східна частина Пампи) має рівномірний вологий субтропічний клімат. Улітку вологу приносять північно-східні вітри мусонного характеру, узимку опади випадають у зв'язку з циклонічною діяльністю по полярному фронті. Літо в цих районах дуже жарке, зима м'яка, із середніми місячними температурами біля +10°С, але бувають спади температури значно нижче 0°С в зв'язку з вторгненнями  холодних повітряних мас з півдня.

Для внутріматерикових районів субтропічного поясу (Західна Пампа) характерний посушливий субтропічний клімат. Вологи з Атлантичного океану туди попадає небагато, і опади (не більш 500 мм у рік), що випадають улітку, мають головним чином конвективне походження. Протягом усього року спостерігаються різкі коливання температури і часті зниження їх узимку нижче 0°С при середніх місячних температурах + 10°С.

На Тихоокеанському узбережжі (від 30 до 37° пд. ш) клімат субтропічний, із сухим літом. Під впливом східної периферії Тихоокеанського максимуму літо там майже бездощове і нежарке (особливо на самім узбережжі). Зима м'яка і дощова. Сезонні амплітуди температури незначні.

У помірному поясі (на південь від 40° пд.ш.) лежить сама вузька частина Південної Америки. У Патагонії знаходиться центр формування континентального повітря помірних широт. Опади в ці широти приносять західні вітри, шлях яким у Патагонію перепиняють Анди, тому і кількість їх не перевищує 250—300 мм. Узимку бувають сильні холоди в зв'язку з проникненням холодного повітря з півдня. Морози у виняткових   випадках   досягають   —30,   —35°С,   однак   середні місячні температури позитивні.

На крайньому південно-заході материка і на прибережних островах клімат помірно теплий, океанічний. Уся ця область є під впливом інтенсивної циклонічної діяльності і припливу океанічного повітря помірних широт. На західних схилах Анд особливо багато опадів випадає в зимовий час. Улітку дощів  буває менше, але переважає похмура хмарна погода. Річні суми опадів скрізь перевищують 2000 мм. Розходження в температурах літніх і зимових місяців невеликі.