Реклама


Головна » Статті » Теорія географії » Гідрологія

Грунти та органічний світ Північної Америки

Ґрунти

            Для Північної Америки характерна велика різноманітність ґрунтів – від полярних до тропічних, переважним розповсюдженням типів, які формуються в результаті процесів бореального і субтропічного ґрунтоутворення. В північній частині материка контури однотипних ґрунтів витягнуті у вигляді зон в субширотному напрямку. Для північних островів Канадського Арктичного архіпелагу характерні відносно сухі арктичні (скрито глеєві) і тундрові арктичні ґрунти. В південних частинах архіпелагу і в межах широкої смуги вздовж Північного Льодовитого океану, в умовах суцільної багаторічної мерзлоти розвиваються кислі, ненасичені, дуже вологі в теплий період тундрово-глеєві ґрунти. На заході Алясці і Алеутських островах на вулканічних попелах утворились дерново-торф’я­ні субполярні ґрунти. В центральних частинах Лаврентійської височини і в котловинах плоскогір’я Юкон багаті грубим гумусом мерзлотно-тайгові ґрунти, зустрічаються в комплексі з поверхневими підзолами на підвищеннях і торф’яно-глеєвими ґрунтами в пониженнях. В південних частинах острова Лабрадор вони змінюються ілювіально-залізисто-гумусовими підзолами, які формуються на моренних і водно-льодовикових відкладах легкого механічного складу, а в південно-західній частині Лаврентійської височини і на півночі Великих рівнин дерново-підзолистими ґрунтами; для останніх характерні мала потужність гумусового горизонту, особливо в районі Великих рівнин, де в межах контуру цих ґрунтів виділяють особливі сірі лісові ґрунти, що розвиваються в комплексі з осолоділими ґрунтами на древньоозерних відкладах. Всі ці ґрунти відносно слабо використовуються в землеробстві, за виключенням різновидів, що утворюються на карбонат­них моренних або озерних відкладах.

            В південних частинах помірного поясу і субтропіках однорідні ґрунти розповсюд­жені часто у формі субмеридіональних зон або компактних масивів. Для району Великих озер і Північних Аппалачів характерні бурі лісові ґрунти, ненасичені в північній частині і насичені на півдні. Вони формуються в умовах надмірного атмосферного зволоження і досить родючі, але часто вміщують щільний водонепроникливий підгрунтовий горизонт і вимагають осушення. На півдні від Великих озер і на північному сходів Центральних рівнин і умовах помірно вологого клімату сформувались чорноземноподібні ґрунти прерій, слабо кислі або нейтральні з високим вмістом гумусу; на границі з Великими рівнинами вони заміняються чорноземами, які в Північній Америці займають значно меншу площу, ніж в Євразії. Вони сильно вилужені; на півночі (в Канаді) зустрічаються в сполученні з лучними чорноземними ґрунтами. Значно ширше представлені каштанові ґрунти, що утворюють великі масиви на Великих рівнинах і Колумбійському плато. В областях сухого континентального клімату Великого Басейну розвиті засолені бурі напівпустинні ґрунти в сполученні з солончаками. В південних частинах рівнин Північної Америки зміни ґрунтів ще більш тісно сполучені з вологістю клімату. На вологому південному сході материку переважають червоноземні і жовтоземі ґрунти (найбільша область розповсюдження цих ґрунтів на Землі), що розвиті на морських глинистих і супіскових відкладах. Ці ґрунти високопродуктивні, хоч і вимагають значних добрив. На захід від Міссісі­пі розповсюджені червонувато-чорні ґрунти субтропічних прерій, коричневі і сіро-коричневі ґрунти чагарникових степів, у внутрішніх частинах Мексиканського нагір’я – сіроземи і примітивні ґрунти субтропічних пустель, на Каліфорнійському півострові – пустельні тропічні ґрунти.

            В низинних районах Центральної Америки розповсюджені переважно червоно-жовті ферралітні ґрунти вологих лісів і червоні ферралітні ґрунти саван. На схилах Кордильєр розповсюджені різні варіанти гірських ґрунтів, серед яких у вологих районах переважають гірські бурі, а в сухих – гірські коричневі ґрунти.

            Тривала непомірна експлуатація ґрунтів в багатьох районах материка викликала руйнування ґрунтового покриву (особливо в передгір’ях Аппалачів і на Великих рівнинах), що викликало необхідність прийняття невідкладних заходів боротьби з ерозією ґрунтів.

Рослинність

            Флора Північної Америки в основному належить до Голарктичної флористичної області. Флора південної частини Мексиканського нагір’я і Центральної Америки відноситься до Нетропічної флористичної області. В рослинному покриві Північної Америки проявляється велика подібність з Євразією. На північ від 47о пн.ш. зони рослинності витягнуті зі сходу на захід і з північного сходу на південний захід, на південь від 47о – переважно в меридіональному напрямку.

            В північних частинах Канадського Арктичного архіпелагу і Гренландії розповсюджена бідна рослинність арктичних пустель, яка складається переважно з накипних лишайників, мохів, і небагатьох видів вищих судинних рослин, що не утворюють суцільного покриву. Південна частина архіпелагу і широку смугу арктичного узбережжя материка займає тундра. В північній частині цієї зони переважають мохово-лишайникові, на півдні – чагарникові формації. Північну границю деревної рослинності утворює ялина (чорна і біла), модрина американська, тополя бальзамічна. Лісотундра протягується смугою шириною біля 100-200 км і представляє собою сполучення хвойних лісів по долинам річок, тундр та рідколісь на вододільних ділянках. На заході материку (півострів Аляска, Алеутські острови) лісотундра замінюється океанічними луками, що розвиваються в умовах морського клімату з літніми температурами, які недостатні для проростання дерев. Травостій утворюють високі злаки (вейник, костер та інші) і яскраве різнотрав'я. Лісні зони займають біля 1/3 території материка; найбільш розповсюджені ліси помірного поясу, представлені підзонами тайги, приокеанічних хвойних, змішаних і широколистяних лісів. Тайга складається переважно з темнохвойних порід з домішкою дрібно листяних (ялина чорна і біла, ялиця бальзамічна, осина, береза паперова), соснових борів (сосни веймутова, Банкса та інші) на піщаних відкладах. Приокеанічні хвойні ліси розповсюджені на західному побережжі Канади і північному заході США в долинах, прибережних низовинах і по нижнім схилам Кордильєр. Головні породи: ситхінська ялина, псевдо тсуга (дугласова ялиця), туя західна, тсуга (гемлок) і різні види сосен, в південних районах – деякі широколистяні (оренгойський дуб). Біля верхньої границі лісу (800-2000 м) змінюються гірсько-тайговими ялицево-ялиновими лісами, вище – гірською тундрою. Змішані ліси розташовуються в районі Великих озер і Північних Аппалачів. На сухих вододільних ділянках з покривними суглинками переважають ліси з клену, ільми, липи, берези і гемлока, на піщаних терасах рік – соснові бори і субори з чагарниковими дубами і березами, на моренних грядах – ялицево-ялинові ліси. Підзона широколистяних лісів розташована в середній і південній частині Аппалачів і на сході Центральних рівнин. Стародавність флори району обумовила видову різноманітність лісів, утворених десятками видів дуба, каштанами, буками, гікори, реліктовим тюльпановим деревом та численними іншими. На схилах Аппала­чів, приблизно вище 700-1000 м, появляються змішані і хвойні ліси на підзолистих ґрунтах. В субтропіках ліси представлені двома зонами: вічнозелених змішаних лісів на сході і вічнозелених хвойних лісів на заході. Перші розповсюджені на східних передгір’ях південної  половини Аппалачів ( плато Підмонт) і на Берегових низовинах. На поверхні морських терас і плато деревостій утворюють вічнозелені дуби, ільми, магнолії і численні види сосни, що перевиті ліанами, по долинам річок – ліси з дубів, магнолій, тису, болотного кипарису. На пісках, головним чином біля побережжя, - чисті соснові бори з низькорослими пальмами в підліску. Хвойні ліси покривають побережжя штату Каліфорнія і підніжжя гір Сьєра-Невада. Найбільш характерні секвойні ліси і сухі соснові бори і ліси змішаного складу з ялицею, кедровою сосною, псевдотсугою та іншими хвойними. В горах з висотою вони переходять в ялино-ялицеві ліси, субальпійські і альпійські луки. В найбільш сухих південних районах ліси змінюються формацією шорстколистих вічнозелених чагарникових дубів (чапарраль).

            Внутрішньоматерикові райони Північної Америки займає лісостепи, степи, напівпусте­лі і пустелі. Зона лісостепу протягується з заходу на схід, від Кордильєр через канадську частину Великих рівнин, і з півночі на південь, через західну частину Центральних рівнин. На Великих рівнинах вона представляє собою чергування ділянок злаково-різнотрав’я лучного степу з дрібно листяними лісами, на Центральних рівнинах – високо травний бородачів степ (прерію) і дубово-гікорієві рідколісся. В природному виді ця рослинність не збереглась. Степи розпов­сюджені на Великих рівнинах, Колумбійському плато і в Каліфорнійській долині. На сході Великих рівнин в США зустрічаються  ковилові і пирійні степи, в решти частинах перева­жають сухі низько травні степи з трави грама, бізонової трави, пирію, злаку селіна та інших. На півдні Великих рівнин сухі степи заміняються субтропічною мескитовою саваною. Території Центральних і Великих рівнин інтенсивно використовуються в сільському господарстві.

            Пустелі і напівпустелі займають Великий Басейн, східну частину плато Колорадо і території, прилягаючі з північного заходу до Мексиканської затоки. Напівпустелі з псаммофільною злаково-полинною рослинністю на бурих ґрунтах розташовані біля східного підніжжя Скелястих гір США. На решти території невеликі ділянки напівпустель і пустель  чергуються в залежності від умов рельєфу і зволоження. На північ від 37о пн.ш. рослинний покрив утворюють напівчагарники – полин, лобода, салове дерево і солянки, південніше – чагарники (креозотовий кущ, окатилла) і суккулети (кактуси, юккі та інші). Гірські хребти і підвищені ділянки плато, які піднімаються над котловинами, покриті злаками, сосново-мож-жевеловим або сосново-дубовим (на півдні) рідколіссям. На верхніх схилах високих гір вони замінюються ялиново-ялицевими лісами і альпійськими луками.

            Південні частини Мексиканського нагір’я і Флориди, Центральна Америка і Вест-Індія мають тропічну рослинність. На більш вологих ділянках (головним чином біля підніж навіт­ря- них схилів гір) – вологі вічнозелені ліси складного складу з гігантських дерев з великою кількістю ліан і епіфітів, бамбуків, що замінюються з висотою перемінно вологими листопад­ними  (буки, липи, дуби та інші), тропічними лісами і гірськими субтропічними вічнозеленими лісами і чагарниками. На підвітряних схилах – тропічні савани, що включають сухі колючі низькорослі ліси, переважно з представників родини бобових. Вздовж побереж – мангові ліси.

Рослинність і ґрунтовий покрив Північної Америки сильно змінені людиною, особливо на території США. Майже повністю знищена рослинність прерій, значно скоротилась площа лісів, широколистяні ліси збереглись тільки на схилах гір і мають дуже збіднений склад. Від вирубок і пожеж сильно скоротилась площа зайнята змішаними лісами помірного і субтропічного поясів і хвойними  лісами Кордильєрського Заходу.

Тваринний світ.

            Фауна більшої поза тропічної частини материка має значну подібність з фауною анало­гічних частин Євразії, що явилось наслідком існування сухопутних зв’язків між материками і дозволяє об’єднати ці території в одну велику зоогеографічну область – Голарктичну. Поряд з цим деякі специфічні особливості дають підставу розглядати північноамериканську частину як самостійну Неоарктичну область і протиставляти її Палеарктичні області Євразії. Характерні тварини тундрової зони: північний олень (карібу), білий ведмідь, песець, заяць-біляк, біла сова, біла куропатва. Вівцебик зустрічається тільки на півночі Канадського Арктичного архіпелагу і Гренландії. Найбільш типові представники тайги: лось, олень вапіті, американська куниця, бурий ведмідь, канадська рись, росомаха, бобер, деревний дикобраз ( іглошерст), ондатра, куниця ілка, червона білка, велика летяга. Чисельність тварин, особливо хутряних звірів, різко скоротилась. Ще більше постраждала фауна змішаних і широколистяних лісів, включаючи ряд оригінальних видів (наприклад виргінський олень, скунс, сіра лисиця, червона рись, сіра білиця, кріт звіздорил, з птиць – вилохвостий лунь, дика індійка). Частіше зустрічаються хом’яки, землерийки,  лісові бабаки. В субтропіках на південному сході материка, поряд з тваринами, спільними з під зоною широколистяних лісів, зустрічаються представники тропічної фауни – алігатор, кайманові черепахи, ібіси, фламінго, пелікани, коліб-рі (один вид проникає до Аляски), каролінський папуга. Сильно винищені тварини степів і лісостепів: бізон (зберігся тільки в заповідниках), антилопа вилоріг, олень мазам (зберігся в горах), койот, лисиця прерій; значно численніші гризуни (ховрашки, лучні собачки), степові тхори, борсук, мешетчатий пацюк і птиці (земляна сова, лучний тетерів та інші). Для гірсько-лісових ландшафтів Кордильєр характерні товсторіг, або сніговий баран, ведмідь гризлі (зберігся на Алясці), сніговий козел. На пустинно-степових плоскогір’ях численні плазуни, в тому числі і отруйні – гримуча змія і ящірка ядозуб; ящірка фринозома, степовий удав та деякі інші. В Центральній Америці, Вест-Індії, частково на півдні Мексиканського нагір’я переважають тропічні тварини, в тому числі південноамериканські – броненосці, мавпи, летучі миші, колібрі, папуги, черепахи, крокодили, ящірки.

            На території Північної Америки є 55 національних парків (в тому числі 19 в Канаді, 27 в США, 6 в Мексиці і 3 на Кубі), в яких сполучається охорона флори і фауни і добре розвинутий туризм. Найбільш відомі національні парки: Великий Каньйон, Йєллоустонський, Йо- семітський, Банф, Джаспер, Секвойя, Еверглейдс.


Фото:
Джерело:
Категорія: Гідрологія | Додав: wiktor (23.05.2010)
Переглядів: 4460 | Теги: тваринний та рослинний світ США, грунти великих рівнин, Північна Америка | Рейтинг: 4.3/3
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]