Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія материків та океанів [ Додати статтю ]

Регіони Азії: Центральна Азія

            Центральна Азія це природна країна, що включає пустинні і напівпустинні рівнини, плоскогір’я і нагір’я. Обмежена на сході південною частиною Великого Хінгану і хребтом Тайханшань, на півдні – повздовжньою тектонічною западиною верхнього Інду і Брахмапутри (Цангпо). На заході і півночі границя Центральної Азії проходить по гірським хребтам Східного Казахстану, Алтаю, Західного і Східного Саяну. Площа Центральної Азії за різними оцінками від 5 до 6 млн. км2. На території Центральної Азії розташовані більша частина Китаю і Монголія. Населення складають монгольські народи (халха на ін.), китайці, уйгури, тибетці.

            Р е л ь є ф Центральної Азії відрізняється великими висотами, при чому чітко виділяються два основних яруси рельєфу. Нижній ярус утворюють Гобі, Валашань, Ордос, Джунгарська і Таримська рівнини, переважаючі висоти яких 500-1500 м. Верхній ярус – Тибетське нагір’я, в межах якого висоти виростають до 4-4,5 тис. м. Рівнини і плоскогір’я   відособляються одне від одного лінійно витягнутими гірськими системами Східного Тянь-Шаня, Куньлуня, Наньшаня, Монгольського Алтаю, Каракорума, Гандисиня та інших, які мають широтне простягання. Найвищі вершини Тянь-Шаня, Каракорума, Куньлуня досягають 6-7 тис. м; найвища точка Центральної Азії – г. Чогора, в Каракорумі (8611 м).

            Г е о л о г і ч н а   б у д о в а   і   к о р и с н і   к о п а л и н и. Осьовою геологічною структурою Центральної Азії є західне продовження Китайсько-Корейської платформи, яке розділено зонами тектонічної активізації на відносно стабільні масиви: Та римський, Джунгарський, Алашаньський,  Ордоський; з півночі ця група масивів обрамлена Монголо-Казахстанським, а з півдня – Куньлуньським поясами палеозойських складчастих структур. На півночі Тибетського нагір’я, в межах Чангтану, проявилась мезозойська складчастість. В кінці мезозою на місці Центральної Азії переважали денудаційні рівнини, різко при підняті і розчленовані в результаті наступних кайнозойських рухів. В сучасному рельєфі відмічається складне сполучення щебенистих і піщаних рівнин (з участю дрібногорбистика), гірських хребтів і масивів, найбільш високі з них несуть альпійські форми рельєфу.

            Корисні копалини Центральної Азії вивчені ще слабо. В північно-західному Китаю є великі родовища нафти (Карамай, Урго, Тушандзи, Юйминь), кам’яного вугілля (Турфан,  Хами), в Монголії – кам’яного вугілля (Дархан, Фогт-Ценій), бурого вугілля (Чолбайсан), залізної руди (Шарин-Гол, Тамрин-Гол та ін.). Центральна Азія багата рідкими і кольоровими металами, кухонною сіллю та іншими корисними копалинами.

            К л і м а т. Зимою над Центральною Азією розташовується антициклон, а літом – область пониженого тиску з переважанням збідненого вологою повітряних мас океанічного походження. Клімат різко континентальний, сухий, із значними сезонними і добовими коливаннями температур. Середні температури січня від – 10оС до – 25оС, червня від 20 до 25оС (на Тибетському нагір’ї біля 10оС). Річна сума атмосферних опадів на рівнинах як правило не перевищує 200 мм, а такі райони як пустелі Такла-Макан, Гашуньська, Цайдам, плато Чангтан, одержують менше 50 мм, що в десятки раз менше випаровуваності. Найбільша кількість опадів випадає влітку. На гірських хребтах опадів 300-500 мм, а на південному сході, де відчувається вплив літнього мусону, до 1000 мм в рік. Для Центральної Азії характерні сильні вітри і велика кількість сонячних днів (240-270 на рік).

            Відображенням сухості клімату Центральної Азії є значна висота снігової лінії, яка досягає в Куньлуні і Наньшані 5 – 5,5 тис. м, а на Тибетському нагір’ї, в Чангтані, - 6-7 тис. м (найвище її положення на земній кулі). Тому, не дивлячись на велику висоту гір, снігу в них мало, а міжгірні долини і рівнини зимою звичайно безсніжні. Масштаби сучасного зледеніння незначні (площа зледеніння Центральної Азії оцінюється в 50-60 тис. км2). Основні центри зледеніння знаходяться в найвищих гірських вузлах Каракорума, Куньлуня, а також Східного Тянь-Шаня і Монгольського Алтаю. Переважають карові, висячі і невеликі долинні льодовики.

            П о в е р х н е в і   в о д и. Внаслідок сухості клімату Центральна Азія відрізняється невеликим обводненістю. Більша частина території відноситься до областей внутрішнього сто­ку, утворюючі низку замкнутих басейнів (Таримський, Джунгарський, Цайдамський, Котло­вина Великих озер та інші). Основні ріки Центральної Азії – Тарим, Хотан, Аксу,  Кончедар’я, Уруну, Манас, Кобдо, Дзабхан – беруть свій початок на високих периферійних гірських хребтах, а після виходу на рівнини значна частина їх стоку просочується в пухкі відклади передгірних шлейфів, випаровується і затрачується на зрошення полів; тому вниз по течії водність річок як правило зменшується, багато з них пересихають або несуть воду тільки під час танення снігу і льоду в горах. Найбільш засушливі райони Центральної Азії (Алашань, Бейшань,  Гашуньська і Заалтайська Гобі, центральна частина пустелі Такла-Макан) практично без поверхневих водостоків. Їх поверхня покрита сухими руслами, в яких вода появляється лише після епізодичних злив. Стік в океани мають тільки окраїни Центральної Азії, в горах якої беруть початок великі ріки Азії: Хуанхе, Янцзи, Меконг, Салуін, Брахмапутра, Інд, Іртиш, Селенга, Амур. В Центральній Азії багато озер, найбільше – озеро Кукунор, а найглибше – Хубсугул. Найбільша кількість озер – на Тибетському нагір’ї і на півночі Монголії. Багато з них є кінцевими розливами річок (наприклад Лобнор), завдяки чому їх форма і розміри часто міняються в залежності від коливання водності річок. Переважають солоні озера; з прісних найбільші Хара-Ус-Нур, Баграшкель,  Хубсугул. Багато озер на рівнинах знаходяться на стадії скорочення.

            Ґ р у н т и. Переважаючими типами ґрунтів на півночі є каштанові, в пустелях північно-західного Китаю – сіро-бурі, пустинні, на Тибетському нагір’ї – мерзлотні ґрунти холодних високо гірських пустинь. В пониженнях рельєфу – солончаки і такири. У верхньому поясі гір – гірсько-лучні і (на півночі) гірсько-лісові ґрунти. Ґрунти рівнин Центральної Азіїпереважно малопотужні, майже без гумусу, часто вміщують велику кількість карбонатів і гіпсу; значні території піщаних і кам’янистих пустель взагалі без ґрунтового покриву. В горах – щебенисті і грубо скелясті ґрунти.

            Р о с л и н н и й   п о к р и в. На більшій частині рівнин Центральної Азії рослинний покрив розріджений, рослинність пустинна і напівпустинна, її видовий склад бідний. Переважає чагарникова рослинність (селітряна, реамюрія, верескун, карагач, бояли, поташник, джузгун, ефедра).Значні площі такирів, солончаків, незакріплених пісків не мають рослинного покриву. На Тибетському нагір’ї рослинність часто представлена чагарниковим верескуном, що стелиться, а в лощинах, закритих від холодних вітрів, - осоками, кобрезиями, реамюрією, мятликом, типчаком. На півночі напівпустелі і пустелі замінюються степами, в складі рослинності яких переважає ковила, чий, вострець, житняк. На північних схилах гір – ділянки хвойних лісів з ялини, ялиці, модрини. По долинам багатьох транзитних рік (Тарим, Хотан, Аксу, Кончедар’я) в пустелях і впередгірських оазах – смуги тугайних лісів з переважанням різнолистого тополя, лоха і обліпихи. На берегах водойм – тростинні і очеретові зарослі.

            Т в а р и н н и й   с в і т. З великих тварин в Центральній Азії найбільш розповсюджені копитні і гризуни. В пустелях північно-західного Китаю і Монголії зустрічаються дикий верблюд, кулан, кінь Пржевальського, газелі – джейран і дзерен, заєць, бабаки, тушканчики, пищухи, піщанки, сліпушки. На Тибетському нагір’ї – дикий як, кулан, антилопи ороного і Ада, гірські козли і барани, пищухи, бабаки, полівки та інші. З хижаків повсюдно розповсюджений вовк, лисиця, корсак та інші.       

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія материків та океанів | Додав: wiktor (02.06.2010)
Переглядів: 7456 | Теги: Китай, центральна Азія, Регіони Азії, Монголія | Рейтинг: 1.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar