Чисельність населення. У регіоні проживає 86,8 млн осіб: максимальна кількість — в азіатській частині Росії (31,7 млн), мінімальна — у Киргизстані (4,6 млн).

Демографічні особливості. Мусульманська частина регіону й азіатська частина Росії дуже відрізняються за демографічними показниками. Для азіатської частини Росії демографічна ситуація малосприятлива внаслідок низького природного приросту і значної міграції населення. Протягом останніх років ця тенденція дещо змінилася у зв'язку з прибуттям населення, переважно молоді, в райони середньої та нижньої Обі для освоєння нафтових і газових родовищ. У Середній Азії традиційно природний приріст населення досить високий (у межах 15-30 %о).

Статево-віковий склад населення характеризується такими показниками: дітей до 14 років — 36 %, осіб віком 15—64 роки — 58 %, осіб старшого віку — 6 %.

       

Територія регіону здебільшого підвищена. Гірські масиви та плоскогір'я займають 3/4 її. Найбільші гірські ділянки оточують схід (Чукотське і Коряцьке нагір'я, Середньосибірське плоскогір'я, Сіхоте-Алінь, Верхоянський хребет та ін.) і південь регіону (Тянь-Шань, Памір, Алтай, плоскогір'я Казахський дрібносопковик). Найвисокогірнішим масивом регіону є Памір (найвища точка — пік Комунізму, 7495 м), що становить собою епіплатформні гори кайнозойської складчастості Альпійсько-гімалайського геосинклінального поясу. Найбільшою орографічною одиницею Східного Сибіру є Середньосибірське плоскогір'я, для якого характерне чергування широких плато і кряжів (Єнісейський кряж, Вілюйське плато, найбільше за висотою (1701 м) плато Путорана). Багато територій перебувають у стані вічної мерзлоти. У горах Середньої Азії зареєстровано понад 7000 льодовиків загальною площею майже 20 тис. км². Характерна висока сейсмічність, яка іноді досягає 8-9 балів.

        Вигідним є економіко-географічне положення регіону, який є єднальною ланкою між Європою і Далеким Сходом в Євразії. Країни регіону безпосередньо межують із регіонами Східної Європи, Південно-Західної та Східної Азії. Лише вузька смужка території Афганістану відділяє їх від найбільших країн Південної Азії — Індії та Пакистану.

Північна і Центральна Азія розташована на перехресті важливих торговельних шляхів євразійського значення. Територія має вихід до трьох водних басейнів (Північний Льодовитий і Тихий океани, безстічний Арало-Каспійський басейн). Проте відсутність виходу до Світового океану в країнах Центральної Азії дещо погіршує їх транспортно-географічне положення.

З розпадом СРСР новоутворені незалежні держави Центральної Азії стали ареною зіткнення політико-економічних інтересів мусульманського світу (Туреччина, Іран), з одного боку, і східноазіатського регіону (Китай, Південна Корея) — з іншого. Тривале співіснування країн регіону в межах колишнього СРСР зумовило багато спільних рис їх соціально-економічного розвитку.

Туристичною перлиною регіону є Індія з її різноманітною тропічною природою, строкатим етноконфесійним складом населення, великою кількістю міст зунікальними історико-культурними пам'ятками різних епох (Нью-Делі, Мумбай, Колката, Ченнай, священний для індуїстів Бенарес на р. Ганг, місто Аграіз всесвітньо відомим дивом архітектури XVII ст. — Мавзолеєм Тадж-Махал). У Гімалаях чимало гірських курортів.

Останнім часом залізниці відчувають гостру конкуренцію з боку автомобільного транспорту не тільки у пасажирських, а й у вантажних перевезеннях. Автопарк країн регіону налічує понад 5 млн пасажирських і 3,6 млн вантажних автомобілів. Великі міста з'єднані між собою асфальтованими магістралями, але більшість доріг не мають твердого покриття й у період дощів стають непрохідними. Значну роль автотранспорт відіграє в Бутані та на Мальдівах, де немає залізниць, а в Непалі їх побудовано всього 100 км.