Хоча регіон має сприятливі рекреаційні ресурси, проте масовий туризм тут розвинутий недостатньо. За рік регіон відвідують 35 млн туристів, які дають прибуток 22,8 млрд дол.

Передумовами розвитку туристичної галузі є один з найбільших у світі природний й культурний потенціал: Тибет, Каракорум, Тянь-Шань, «Кам'яний ліс» Куньміна, долина р. Лі, «Три ущелини» Янцзи, водоспад Хукоу на р. Хуанхе, зона вулканічної активності на о. Хоккайдо, національний парк «Внутрішнє Японське море», «Три краєвиди» Японії (Мацусіма, Аманохасідате, Ітсукусіма), затока Кагасіма — серед найвідоміших у світі природних об'єктів. У регіоні 27 гір є священними для даосистів, 14 — для буддистів. Природні ландшафти доповнені культурними спорудами (Великий Китайський мур, пагоди, павільйони, арки, храми, даоські, буддійські, в тому числі ламаїстські монастирі, імператорські палаци, вілли, мавзолеї, пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо). Їх доповнюють самобутнє театральне мистецтво, характерні види спорту (сумо, карате, кендо, айкідо, кюдо), фестивалі, інститут гейш і чайна церемонія тощо.

Основні центри туризму: Пекін, Шеньян, Сіань, Сучжоу, Лхаса, Сеул, Токіо, Кіото, Нара, Камакура, жертви атомного бомбардування — міста Хіросіма й Нагасакі.

       

Залізничний транспорт, як і раніше, відіграє провідну роль у Китаї, Монголії, Японії (тільки у перевезеннях пасажирів). Загальна довжина залізниць — 98 912 км, з яких 1/3 електрифіковані (у Китаї — майже 5 %). За протяжністю залізниць Китай посідає 5-те місце у світі. Проте густота залізничної мережі залишається однією з найнижчих (5,4 км довжини на 1000 км²). З 60-х років XX ст. у Японії почала діяти система швидкісних пасажирських залізниць — Сінкансен протяжністю до 2000 км. Суперекспреси розвивають нею швидкість до 270 км/год. Через країни регіону проходять і євразійські трансконтинентальні залізниці: Пекін — Улан-Батор і Ляньюньчан — Дружба (Казахстан).

         Для сільськоого господарства більшості країн регіону (Китай, Монголія, Південна Корея, КНДР) характерні парцелярне землеволодіння (менше 1 га на людину), орієнтація на патріархально-кланові інтереси, прихильність до традиційних методів господарювання.

Рослинництво. У структурі сільського господарства переважає землеробство (крім Монголії, де розвинуте кочове скотарство). Основу зернового господарства становлять рис і пшениця. Рис — основна продовольча культура в регіоні. Вирощують його переважно в субтропічному і тропічному поясах з достатнім зволоженням, збираючи щороку в середньому по 213,5 млн т за середньої врожайності 56 ц/га, в Китаї вона — найвища у світі (75-80 ц/га). На півдні Китаю вирощують по два врожаї на рік.

Паливно-енергетичний комплекс. Основою енергетики є видобування вугілля — сировини для ТЕС, розміщених у вугільних басейнах і великих містах. Країни регіону (Китай та Південна Корея) мають багаті ресурси гідроенергії, але використовують їх мало. Потужні ГЕС побудовано на ріках Хуанхе, Сунгарі, Янцзи, а також у горах Центрального Хонсю. Сумарне виробництво електроенергії становить 1254,2 млрд кВт • год.

Демографічні особливості. Перенаселеність регіону, традиції багатодітності спричинили гостру демографічну проблему, особливо в Китаї. Це вимагало термінових дій з боку уряду, демографічна політика якого спрямована на зниження народжуваності й природного приросту населення. Внаслідок її реалізації темпи приросту населення на початку 60-х років XX ст. становили приблизно 2 % на рік, наприкінці 90-х років — майже 1,3 %.