Загалом транспорт регіону розвинутий нерівномірно. Нечисленні залізниці зв'язують основні товаровиробничі райони із столицями. Загальна їх протяжність — 25 339 км, а Лаос і Бруней залізниць не мають.

Останнім часом швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт. Загальний парк налічує 5,8 млн пасажирських і 2,3 млн вантажних автомобілів.

Головну роль в усіх країнах відіграє водний транспорт, у півострівних — річковий, острівних — морський. Дуже важливе значення в транспортному комплексі має Малаккська протока (довжина її — 937 км, найменша ширина — 15 км, найменша глибина на фарватері — 12 м). Для перевезень між островами використовують і вітрильники. Власні торгові флоти мають Сінгапур (11,4 млн бр.-реєстр, т), Таїланд (2,5 млн бр.-реєстр. т), Індонезія (2,3 млн бр.-реєстр, т.). Сінгапурський порт є одним з найбільших у світі за сумарним вантажообігом (280 млн т) і третім після Роттердама і Сянгана за обробкою морських контейнерів (14 млн умовних 20-футових одиниць). Великими портами є Бандар-Сері-Бегаван (Бруней), Хошімін, Хайфон, Дананг (В'єтнам), Джакарта, Сурабая (Індонезія), Куантан, Клан, Кота-Кінабалу (Малайзія), Бангкок (Таїланд) тощо.

Сільське господарство регіону недостатньо забезпечене земельними ресурсами за високої густоти населення. У ньому переважають землеробство над тваринництвом, великими є витрати ручної праці на одиницю земельної площі й низька товарність господарств. Техніка і технологія здебільшого дуже примітивні.

Рослинництво. Субтропічне і тропічне землеробство становить основу господарства всіх країн. Південно-Східна Азія — найбільший у світі регіон з вирощування рису — головної сільськогосподарської культури. Врожаї його збирають по 2-3 рази на рік, загальний обсяг становить 126,5 млн т (1/4 світового виробництва). В Індонезії, Таїланді, М'янмі, В'єтнамі рисові поля займають 4/5 посівної площі придолинних і дельтових земель річок Іраваді та Менема.

Промисловість загалом у регіоні забезпечує 32 % сукупного ВНП, посідаючи 2-ге місце після сфери послуг.

Гірничодобувна промисловість. Велика частина її продукції перед вивезенням проходить первинну обробку. Важливе експортне значення має видобуток олова й вольфраму: Малайзія, Таїланд та Індонезія дають 70 % світового виробництва олова, Таїланд — другий у світі виробник вольфраму. В М'янмі й Таїланді видобувають і оброблюють дорогоцінне каміння (рубіни, сапфіри).

Паливно-енергетична промисловість. Регіон відносно добре забезпечений електроенергією, загальне виробництво якої досягло 228,5 млрд кВт • год. Основний обсяг електроенергії виробляють на теплових і гідроелектростанціях. У 1994 р. було введено в дію найбільшу в регіоні ГЕС «Хоабінь» (В'єтнам). В Індонезії функціонує єдина в регіоні геотермальна електростанція, обговорюється питання про будівництво першої в регіоні атомної електростанції. На базі нафтопереробних заводів у багатьох країнах зростає розвиток нафтохімії. У М'янмі та Індонезії вони працюють на власній сировині, філіппінські, малайські та сінгапурські заводи — на індонезійській і близькосхідній нафті. Сінгапур — 3-й за розміром центр нафтопереробки у світі після Х'юстона й Роттердама (пропускає понад 20 млн т сирої нафти щорічно).

Протягом повоєнного часу роль країн Південно-Східної Азії у світі, особливо в Тихоокеанському регіоні, неухильно зростає. Це зумовлене вигідним географічним і військово-стратегічним положенням країн, багатими природними ресурсами, динамічним політичним та економічним розвитком.

За напрямами суспільно-економічного розвитку регіон неоднорідний. Після Другої світової війни країни його розкололися на 2 групи: В'єтнам, Лаос, Камбоджа орієнтувалися на радянську командно-адміністративну модель розвитку (згодом до них приєдналася і М'янма), а країни АСЕАН (Малайзія, Індонезія, Сінгапур, Таїланд, Філліпіни, Бруней) — ринкову. Всі країни Південно-Східної Азії стартували з однакового рівня, але країни АСЕАН домоглися у другій половині XX ст. відчутних економічних результатів, що позитивно позначилося й на соціальних параметрах життя їх населення. З другої половини 80-х років колишні соціалістичні держави Південно-Східної Азії почали перехід до ринку, але й нині вони залишаються найменш розвинутими країнами світу. На початку 90-х років ООН віднесла їх до групи країн із низькими доходами на душу населення (менше 500 дол.). Малайзія і Таїланд належать до групи нових індустріальних країн (НІК) «другої хвилі», а Індонезія і Філіппіни — до НІК «третьої хвилі» (із середнім рівнем доходів на душу населення від 500 до 3000 дол.). Сінгапур і Бруней — країни з високим рівнем цього показника (понад 3000 дол.).

Чисельність населення. На території регіону мешкає 482,5 млн осіб. Максимальна чисельність — в Індонезії (193,8 млн), мінімальна — в Брунеї (310 тис.). За кількістю жителів країни дуже контрастні.

Демографічні особливості. У Південно-Східній Азії завжди були високими показники природного приросту населення — в середньому 2,2 % на рік, а в окремих випадках — до 40 %. Дитяче населення (до 14 років) становить 32 % , особи похилого віку — 4,5 % . Жінок дещо більше, ніж чоловіків (50,3 та 49,7 % відповідно).

Расовий склад. Переважна більшість населення належить до перехідних типів між монголоїдною й австралоїдною расами.

В окремих районах збереглися не змішані з монголоїдами «чисті» австралоїдні групи: ведоїди (Малаккський п-ів), близькі до папуасів мешканці Східної Індонезії, негритоський тип (на півдні п-ву Малакка і на Філіппінах).

Південно-Східна Азія розташована на території півострову Індокитай і численних островах Малайського архіпелагу. Країни регіону межують з Південною і Східною Азією, Австралією та Океанією. До складу регіону входять 10 країн.

Південно-Східна Азія з'єднує Євразію з Австралією, розмежовуючи водночас басейни Тихого й Індійського океанів. Територію регіону омивають моря, найбільшими з яких є Південнокитайське і Філіппінське моря Тихого океану, Андаманське море Індійського океану.

Всередині Малайського архіпелагу розташовані численні відносно невеликі за площею міжострівні моря: Яванське, Сулу, Сулавесі, Молуккське, Банда, Флорес, Саву. Тому здавна морські транспортні зв'язки між островами мали велике значення для місцевих мешканців, а відносно невеликі відстані між островами сприяли цьому.