Промисловість загалом у регіоні забезпечує 32 % сукупного ВНП, посідаючи 2-ге місце після сфери послуг.

Гірничодобувна промисловість. Велика частина її продукції перед вивезенням проходить первинну обробку. Важливе експортне значення має видобуток олова й вольфраму: Малайзія, Таїланд та Індонезія дають 70 % світового виробництва олова, Таїланд — другий у світі виробник вольфраму. В М'янмі й Таїланді видобувають і оброблюють дорогоцінне каміння (рубіни, сапфіри).

Паливно-енергетична промисловість. Регіон відносно добре забезпечений електроенергією, загальне виробництво якої досягло 228,5 млрд кВт • год. Основний обсяг електроенергії виробляють на теплових і гідроелектростанціях. У 1994 р. було введено в дію найбільшу в регіоні ГЕС «Хоабінь» (В'єтнам). В Індонезії функціонує єдина в регіоні геотермальна електростанція, обговорюється питання про будівництво першої в регіоні атомної електростанції. На базі нафтопереробних заводів у багатьох країнах зростає розвиток нафтохімії. У М'янмі та Індонезії вони працюють на власній сировині, філіппінські, малайські та сінгапурські заводи — на індонезійській і близькосхідній нафті. Сінгапур — 3-й за розміром центр нафтопереробки у світі після Х'юстона й Роттердама (пропускає понад 20 млн т сирої нафти щорічно).

Сільське господарство регіону недостатньо забезпечене земельними ресурсами за високої густоти населення. У ньому переважають землеробство над тваринництвом, великими є витрати ручної праці на одиницю земельної площі й низька товарність господарств. Техніка і технологія здебільшого дуже примітивні.

Рослинництво. Субтропічне і тропічне землеробство становить основу господарства всіх країн. Південно-Східна Азія — найбільший у світі регіон з вирощування рису — головної сільськогосподарської культури. Врожаї його збирають по 2-3 рази на рік, загальний обсяг становить 126,5 млн т (1/4 світового виробництва). В Індонезії, Таїланді, М'янмі, В'єтнамі рисові поля займають 4/5 посівної площі придолинних і дельтових земель річок Іраваді та Менема.

Загалом транспорт регіону розвинутий нерівномірно. Нечисленні залізниці зв'язують основні товаровиробничі райони із столицями. Загальна їх протяжність — 25 339 км, а Лаос і Бруней залізниць не мають.

Останнім часом швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт. Загальний парк налічує 5,8 млн пасажирських і 2,3 млн вантажних автомобілів.

Головну роль в усіх країнах відіграє водний транспорт, у півострівних — річковий, острівних — морський. Дуже важливе значення в транспортному комплексі має Малаккська протока (довжина її — 937 км, найменша ширина — 15 км, найменша глибина на фарватері — 12 м). Для перевезень між островами використовують і вітрильники. Власні торгові флоти мають Сінгапур (11,4 млн бр.-реєстр, т), Таїланд (2,5 млн бр.-реєстр. т), Індонезія (2,3 млн бр.-реєстр, т.). Сінгапурський порт є одним з найбільших у світі за сумарним вантажообігом (280 млн т) і третім після Роттердама і Сянгана за обробкою морських контейнерів (14 млн умовних 20-футових одиниць). Великими портами є Бандар-Сері-Бегаван (Бруней), Хошімін, Хайфон, Дананг (В'єтнам), Джакарта, Сурабая (Індонезія), Куантан, Клан, Кота-Кінабалу (Малайзія), Бангкок (Таїланд) тощо.

     У південно-західноазіатських країнах мешкають понад 254 млн осіб. Більше 80 % населення проживає у Туреччині, Ірані, Іраку, Афганістані, Саудівській Аравії. Максимальна чисельність його в Ірані (67,3 млн осіб), мінімальна — у Катарі (0,55 млн осіб).

Демографічні особливості. Вплив ісламу на життя більшості країн позначився і на демографічних показниках: простежується швидке зростання населення, «демографічний вибух».

Показники народжуваності дуже високі — 20-35 %о на рік. Середні щорічні темпи приросту населення — 2,8 %. Максимальні значення спостерігаються в Катарі та ОАЕ (5,8 %), Йорданії (4,7 %), Омані (4,5 %), Саудівській Аравії (4,3 %), Ємені (4,2 %), що є одними з найвищих рівнів у світі; мінімальні — у Грузії (0,2 %), Кувейті (0,3 %), Азербайджані, Вірменії, Туреччині (1,7 %), на Кіпрі (1,2 %). Смертність за останні десятиріччя знизилася, а середня тривалість життя зросла. Рівень дитячої смертності в окремих країнах ще дуже високий, наприклад в Афганістані — майже 150—200 %о на рік (один із найвищих у світі).