Латинська Америка — один із найбільших регіонів світу, розташований на південь від США, який простягається до крайнього півдня материка Південна Америка. За свою історію регіон мав такі назви: Ібероамерика, Індоамерика та Іспанська Америка. Назва «Латинська Америка», яка закріпилася в 30-ті роки XX ст., пов'язана з тим, що більшість мешканців регіону розмовляє іспанською або португальською мовами (виникли від латини), а також з тим, що романські («латинські») країни Європи помітно вплинули на формування його культури.

У регіоні налічується 47 політико-територіальних утворень, 33 з яких є суверенними державами, інші — колоніальні володіння США, Великої Британії, Франції та Нідерландів.

Історично регіон поділяють на 4 субрегіони, які об'єднують у 2 надрегіони: Середня Америка і Південна Америка

Транспорт недостатньо забезпечує потреби країн регіону. Основним його видом є автомобільний, парк якого налічує 599 тис. пасажирських і 344 тис. вантажних машин. Довжина автошляхів — 348,8 тис. км, з твердим покриттям — 26,2 тис. км. Якість їх дуже низька.

Територією регіону прокладено автомобільні магістралі Лагос (Нігерія) — Момбаса (Кенія), Дакар (Сенегал) — Майдугурі (Нігерія) — Нджамена (Чад).

Протяжність залізниць — до 9881 км. Переважають одноколійні лінії. Через деякі країни регіону проходить трансафриканська залізниця Лобіту (Ангола) — Бейра (Мозамбік). Залізницями доставляють сировину до морських портів. У внутріматерикових країнах (Чад, ЦАР), а також у Сан-Томе і Принсіпі залізниць немає.

Міста Мбінда (Камерун) і габонські рудники з'єднує одна з найдовших у світі (приблизно 80 км) канатних доріг.

За роки незалежності національний торговий флот створено в Анголі, Габоні. Зовнішні морські перевезення здійснюють переважно іноземні судна.

Країни регіону суттєво різняться за рівнем економічного розвитку. Головним джерелом існування для 80 % населення є землеробство й скотарство. Віддаленість великих внутрішніх областей від океану, головних транспортних магістралей спричиняє їх господарську ізоляцію, ускладнює торговельні зв'язки і залучення до системи територіального поділу праці.

Розпад колоніальної системи супроводжувався формуванням у більшостікраїн масштабного державного сектору економіки. В Анголі було націоналізовано або взято під контроль держави численні промислові підприємства, транспорт, зв'язок, банківську справу, землю та її ресурси. Держава контролює фінанси, кредитну систему, страхування, зовнішню торгівлю. У ДРК держава володіє мінеральними, лісовими й земельними ресурсами, націоналізовані тут провідні промислові підприємства, банки, страхові установи. У Камеруні державний сектор займає головні позиції у сферах транспорту (в залізничному транспорті державі належить 100 % капіталу компаній, у повітряному — 70, морському — 66, міському транспорті — 65 %), зв'язку, енергетичного господарства й водопостачання; посилилися її позиції у сільському господарстві. У ЦАР націоналізовані річковий транспорт і виробництво електроенергії. Економічна політика Чаду та інших країн спрямована на заохочення приватного підприємництва, залучення іноземного капіталу. Приватний іноземний капітал сконцентрований переважно у гірничодобувній та обробній промисловості, виробництві споживчих товарів.

Чисельність населення. За кількістю населення країни Центральної Африки дуже різняться. До найбільше заселених належить ДРК, де населення у 10 разів переважає населення ЦАР, у 12 разів — Конго.

Демографічні особливості. В регіоні, як і у всій Африці, високий річний природний приріст населення — усередньому 2,9%. Середня тривалість життя нижча від загальноафриканського показника. Висока дитяча смертність, особливо у посушливих районах на півночі, у зоні екваторіальних лісів. Попри те, країни регіону переживають «демографічний вибух». Досить великою є кількість дітей до 15 років (43 %) і малою — осіб похилого віку (4 %). Чисельність чоловіків та жінок у регіоні приблизно однакова (відповідно 49,5 та 50,5 %).

Расовий склад. Більшість населення регіону належить до негроїдної раси. В окремих народів (тубу, канурі) північних районів помітні риси європеоїдів. В екваторіальних лісах багатьох країн живуть представники так званої негрільської малої раси — пігмеї, зріст яких становить 141—142 см. У них світла з жовтуватим або червонуватим відтінком шкіра, вузькі губи, в чоловіків — густа борода. На півдні регіону проживають представники ще однієї автохтонної койсанської малої раси — бушмени (кучеряве волосся, широкий ніс із низьким переніссям, жовтувата шкіра, дуже тонкі губи, часто відсутня мочка вуха, середній зріст — до 150 см).

       Центральна Африка займає західну частину материка в екваторіальних і субекваторіальних широтах, охоплює велику плоску западину Конго, яка на заході прилягає до Атлантичного океану і Гвінейської затоки (довжина прибережної смуги — 3099 км), на півночі — плоскогір'я Азанде, на заході — Північногвінейську височину, на півдні — плато Луанда, на сході регіон обмежений гілкою Західного рифту Східноафриканського плоскогір'я.

У рельєфі виділяються здебільшого рівнинні території. Западина Конго має плоске, дуже заболочене днище на висотах 300—500 м, висоти піднять, що обмежують її, досягають 500—1000 м на півночі та заході, 1500—1700 м і більше на решті території. Лише гірський масив Камерун досягає висоти 4070 м. Рельєф регіону не має різких перепадів висот. Плоскі акумулятивні та шаруваті рівнини є в западині Конго та у приморській смузі. Слабкогорбисті пенеплени з острівними горами переважають у місцях виходу кристалічних порід, столові та столовоступінчасті плато — на породах осадового чохла.

Центральна Африка, займаючи центральне положення на материку, межує з усіма іншими африканськими регіонами: Північною, Західною, Східною й Південною Африкою.

Країни регіону звільнилися від колоніальної залежності у 1950—1974 рр. Демократична Республіка Конго (ДРК) була володінням Бельгії, Екваторіальна Гвінея — Іспанії, Сан-Томе і Принсіпі — Португалії, інші країни — колоніями Франції, майже всі належали до колишньої Французької Екваторіальної Африки.

Більшість країн Центральної Африки розташовані на узбережжі Атлантичного океану або мають вихід до нього, що сприяє їх господарському розвитку. Своєрідність регіону полягає в розміщенні на його південному сході промислового району «Мідний пояс», який за своїм економічним значенням набагато перевищує приморську смугу. Чад і Центральноафриканська Республіка (ЦАР) виходу до океану не мають, що є однією з найсуттєвіших причин їх економічної відсталості.