Дотепер сільське господарство є основною сферою матеріального виробництва багатьох латиноамериканських країн, хоча загалом по регіону його частка в структурі ВНП становить лише 13 %. Особлива його роль у країнах Центральної Америки і Карибського басейну, для більшості яких експорт продовольства і сировини рослинного й тваринного походження є основним джерелом валютних надходжень.

Відсталість сільського господарства багато у чому спричиняє обмеженість внутрішнього ринку навіть найрозвинутіших країн регіону. У галузі функціонують два типи виробничих структур — великі поміщицькі маєтки (латифундії) та дрібні господарства. Приблизно 1 % господарств площею понад 5 тис. га кожне володіють 60 % сільськогосподарських угідь, а 7,5 млн дрібних середньою площею 4,5 га кожне (понад 3/4 усіх господарств) — лише 1/5 угідь.

Землі латифундій у рідконаселених районах використовують переважно під екстенсивне тваринництво, у густонаселених — під плантаційне господарство, в якому широко використовують ручну працю. Їх продукція здебільшого продається на зовнішніх ринках.

Частка промисловості в структурі ВНП становить [приблизно 26 %. Найрозвинутішими промисловими країнами є Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела,  Колумбія, Перу, на які припадає 85 % обсягу продукції регіону. Ці країни, по суті, й визначають його промисловий розвиток. Серед них виділяється «велика трійка» (Аргентина, Бразилія і Мексика), що концентрує 2/3 промислового виробництва Латинської Америки.

Видобувна промисловість. Розвинута переважно у Бразилії, Венесуелі, Болівії, Чилі, Перу, на Ямайці, у Суринамі, Гайані, Мексиці тощо. Основною продукцією видобувної промисловості є нафта, якої наприкінці 90-х років у регіоні видобували понад 415 млн т. Головними нафтодобувними країнами є Мексика (145 млн т), Венесуела (95 млн т), Аргентина (37 млн т), Еквадор, Колумбія, Трінідад і Тобаго, Перу, Болівія та ін. Бразилія є рекордсменом з глибоководного буріння і володіє найсучаснішим устаткуванням у цій сфері. Видобуток вугілля зосереджений переважно у Колумбії, Бразилії, Аргентині, Чилі, Мексиці й Перу. Країни Латинської Америки видобувають багато руд чорних й кольорових металів. Гірничорудна промисловість є провідною в економіці Гайани, Ямайки, Болівії, Чилі й Перу.

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість). У другій половині 90-х років XX ст. значно збільшились обсяги випуску автомобілів, суден, авіаційної техніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, верстатів з ЧПУ.

Оскільки Латинська Америка впродовж тривалого часу була і деякою мірою залишається ареною масових міграцій, її населення є величезним конгломератом місцевих і принесених переселенцями рас, етносів, релігій, культур.

Чисельність населення. У 1999 р. населення Латинської Америки оцінювалося у 472 млн осіб, що становило 8 % населення світу. Майже половина його сконцентрована у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Чисельність населення регіону швидко збільшується. У 1800 р. вона дорівнювала 19 млн осіб (2,1 % населення світу), в 1900 р. — 63 млн (3,9 %), в 1933 р. — 125 млн (6,1 %), у 1975 р. — 320 млн (6,5 %).

Демографічні особливості. Країни Латинської Америки належать до категорії країн, що розвиваються, отже більшість із них — до II типу відтворення населення. Менше виражений цей тип у «білих, креольських» країнах. Попри те що Латинська Америка належить до регіонів із зростаючою чисельністю населення, «демографічний вибух» у більшості з них останніми десятиріччями почав згасати. Темпи зростання населення знижуються і становлять у середньому 1,6 % на рік. Цей показник неоднаковий в різних країнах: у багатьох з них темпи приросту населення найвищі у світі (в Гондурасі — 3,5 %, Домініканській Республіці — 3,3, Мексиці, Нікарагуа, Колумбії та Еквадорі — 3,2 %), у розвинутих країнах (Аргентина, Бразилія та ін.) — низькі.

          Різноманітність природних умов зумовлена розмірами території, її великою протяжністю у меридіональному напрямку — від аридної зони північної півкулі майже до Антарктиди, розташуванням більшості країн у тропіках і субтропіках, висотною поясністю у горах.

У рельєфі регіону виділяються: платформений рівнинно-плоскогірний схід і складчасті геосинклінальні утворення заходу і півночі, представлені гірською системою Кордильєр, які у Південній Америці звуть Анди.

Латиноамериканські Кордильєри — одна з найвищих (г. Аконкагуа — 6959 м) і найдовша з гірських систем земної кулі, що простягається вздовж західних районів регіону на 15 тис. км. Основні горотворні процеси, внаслідок яких виникли гори, почалися у Північній Америці в юрському періоді, у Південній — наприкінці крейдового. Формування гір ще не закінчилося, про що свідчать часті землетруси та інтенсивний вулканізм (понад 80 діючих вулканів).