Для сільськоого господарства більшості країн регіону (Китай, Монголія, Південна Корея, КНДР) характерні парцелярне землеволодіння (менше 1 га на людину), орієнтація на патріархально-кланові інтереси, прихильність до традиційних методів господарювання.

Рослинництво. У структурі сільського господарства переважає землеробство (крім Монголії, де розвинуте кочове скотарство). Основу зернового господарства становлять рис і пшениця. Рис — основна продовольча культура в регіоні. Вирощують його переважно в субтропічному і тропічному поясах з достатнім зволоженням, збираючи щороку в середньому по 213,5 млн т за середньої врожайності 56 ц/га, в Китаї вона — найвища у світі (75-80 ц/га). На півдні Китаю вирощують по два врожаї на рік.

Паливно-енергетичний комплекс. Основою енергетики є видобування вугілля — сировини для ТЕС, розміщених у вугільних басейнах і великих містах. Країни регіону (Китай та Південна Корея) мають багаті ресурси гідроенергії, але використовують їх мало. Потужні ГЕС побудовано на ріках Хуанхе, Сунгарі, Янцзи, а також у горах Центрального Хонсю. Сумарне виробництво електроенергії становить 1254,2 млрд кВт • год.

Демографічні особливості. Перенаселеність регіону, традиції багатодітності спричинили гостру демографічну проблему, особливо в Китаї. Це вимагало термінових дій з боку уряду, демографічна політика якого спрямована на зниження народжуваності й природного приросту населення. Внаслідок її реалізації темпи приросту населення на початку 60-х років XX ст. становили приблизно 2 % на рік, наприкінці 90-х років — майже 1,3 %.