Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія материків та океанів [ Додати статтю ]

Азія: геологічна будова та корисні копалини

Геологічна будова.

Азія складається з кількох великих докембрійських платформ, які не підвергались складчастості з кінця протерозойської ери, і обширних складчастих областей, що простяга­ються між ними і частково уходять в море. Найбільш важливими структурними одиницями першого (платформенного) типу є: Сибірська платформа на Пів­ночі, Китайсько-Корейська і Південно-Китайська на Сході, Індійська плат­фор­ма і платформа Аравійського півострова на Півдні і Південному Заході материка. Вони явились древніми ядрами материка Азії. Складчасті пояси, що розвиваються між платформами або роздрібненими частинами платформ з палеозойської (каледонської і герцинської), мезозойської і кайнозойської геосинкліналей, з’єднали ці древні ядра материку в одно ціле. Істотну роль в геологічній історії західної части­ни Азії відіграла Східно-Європейська платформа, по східному краю якої в кінці палеозою були сформовані складчасті споруди Уралу і Центрального Казахстану, зімкнувши Європу і Азію в єдиний континент – Євразію.

В будові Сибірської платформи приймають участь сильно дислоковані ме­­таморфічні сланці, гнейси і граніти докембрійського фундаменту, які висту­пають  в межах Алданського щита і Анадирського масиву. Цей фундамент майже горизонтально покривають породи  осадового чохла платформи – мор­ські рифейські, ордовикські, силурійські, а також континентальні кам’я­­но­вугільні і пермські відклади, інтрузивні залежі лави і туфи пермсько­го і трі­­асового віку. По північним і східним окраїнам платформи широко розпов­сюджені морські і континентальні відклади юрського і крейдового віку, досягаючи особливо великої потужності в Перед­верхоянському крайовому прогині.

В межах Китайсько-Корейської платформи є кілька щитів і більш дрібних масивів, в яких на поверхню виходять дислоковані і метаморфізовані породи дорифейського віку. Найбільші з щитів – Ляодунський і Шаньдунський. З ними спряжені крупні синеклізи: Ордоська на Заході і Північно-Китайська в центральній частині платформи, де фундамент глибоко опущений. В синеклі­зах розвиті морські відклади рифея (верхнього протерозою), нижнього палеозою середнього і верхнього карбону, континентальні відклади пермі, а також потужні товщі континентальних мезозойських і місцями кайнозойсь­ких порід.

В межах Південно-Китайської платформи замість щитів розвиті  антеклі­зи, тобто крупні підняття, на яких зберігся платформ енний чохол, у зв’язку з чим породи кристалічного фундаменту на поверхні тут розповсюджені мало. Розріз палеозою більш потужний і повний, ніж на Півночі. Широко розвиті  морські тріасові відклади. Сичуанська синекліза виповнена товщами конти­­нен­тальних порід юри і крейди.

Осадовий чохол Південно-Китайської і Китайсько-Корейської платформ  сильно дисло­кований (лінійні складки, розриви) і кількох місцях прорваний рудоносними інтрузіями гранітного складу. Цією особливістю вони зобов’я­­зані впливу інтенсивних тектонічних рухів, що мали місце в кінці юри-на початку крейди в сусідньому Західно-Тихоокеанському поясі.

Найбільш древня область Індійської платформи, що охоплює більшу частину півострова Індостан і острова Цейлон представляє собою докем­брійський кристалічний масив (щит), який місцями перекритий горизон­­тально залягаючими континентальними відкладами Гондвани (від верхньо­кам’я­­новугільного до юрського віку включно), покровами основних лав (трапи верхньокрейдового і палеогенового віку) і по краям щита морськими відкладами юри і крейди. На Півночі докембрійська основа погружається під товщу кайнозойських відкладів, які досягають найбільшої потужності в північній частині долини Гангу в Передгімалайському крайовому прогині і в басейні р. Інд.

Древня основа Аравії також складено докембрійськими кристалічними породами, які виходять на поверхню на більшій частині півострова (Нубійсь­ко-Аравійський щит). На Півночі і Сході його докембрійський фун­да­мент погружається під потужні товщі горизонтальних або слабо порушених голов­ним чином континентальних палеозойських відкладів і морських осадових порід юрського, крейдового і палеогенового віку.

Області пізньпротерозойської і нижньопалеозойської складчастості (байка­­ліди, каледоніди) обрамляють з Півдня і Заходу Сибірську платформу. Складчасті споруди   пізньпротерозой­ського і нижнєпалеозойського віку складають Прибайкалья, Східні і Західні Саяни, високогірську частину Алтаю, значну частину Монголії, Алтаю, Хангаю, і Танну-Ола. Каледонська складчастість проявилась також у Центральному Казахстані, північних пасмах Тянь-Шаня і і південно-східних районах Китаю, У всіх цих районах потужні серії протерозойських і нижньопалеозойських відкладів сильно дислоковані і прорвані інтрузіями вивержених порід. В девонському періоді в поясі каледонської складчастості утворився ряд крупних котловин опускан­ня: Кузнецький басейн, Мінусінський басейн, область центральної Туви та інші. Девонські, кам’яновугільні, пермські, головним чином континентальні, відклади, що заповнили ці впадини, були дислоковані пізніше, в епоху герцинської складчастості.

Герцинські складчасті споруди, що сформувались в результаті тектоніч­них рухів середньопалеозойського (девон) і верхнепалеозойського (карбон, перм) часу, утворюють в цілому широку дугу. Вони мають північно-східне і меридіональне простягання між Східно-європейською і Сибірською платформами (Таймир, Урал), північно-західне в Казахстані, Салаїрі і Південному Алтаю, широтне в Тянь-Шані, Монголії, західних частинах Китаю (Куньлунь і Наньшань) і північно-східне – в Дунбає. В межах Західно-Сибірської рівни­ни і Тургайського прогину під покривом майже непорушених мезозойських і кайнозойських відкладів продовжуються герцинські і більш древні складчасті споруди, орієнтація яких вияснена за геофізичними даними.

Мезозойська складчастість охопила потужні комплекси геосинклінальних областей кам’яновугільного, пермського і нижньокрейдового віку у Верхоян­сько-Колимської і Чукотської областях Північного-Сходу Азії, в хребтах Сіхоте-Алінь в межах Індокитаю. У всіх цих областях сформувались склад­­часті споруди, прорвані численними інтрузіями гранітів. Між гілками широ­кої мезозойської складчастої зони заключні крупні серединні масиви (Колим­­ський, Індосінійський та інші), тобто глиби, подібні за своєю будовою на до-кембрійські платформи.

Альпійська складчастість приурочена до величезної Альпійської (Альпій­сько-Гімалайської) складчастої області. Тут в мезозойську еру проходила гео­синкліналь Тетіс, яка розділяла два окремих материки – Ангаріду і Гондвану. В Альпійській складчасті області виділяються два, а місцями і три, ряди зігнутих, то зближених, то віддалених складчастих гірських хребтів, представляючи собою або системи луски, насунутих одна на другу або на окраїни платформ, або антиклінорії складної будови. Північний ряд цих антикліноріїв утворює Великий Кавказ, Туркмено-Хоранські гори, Паро­памиз, Гіндукуш, хребти Паміру, Гіссаро-Алтаю. На Захід від цієї системи хребтів відходить ще один ряд складчастих структур (хребти Ельбрус – Малий Кавказ). Південний ряд  антикліноріїв складають хребти Тавра, Заг­роса, Мекрана, Сулейманових гір, Гіндукушу, Гімалаїв. В складчастих треб­тах Бірми і о. Суматра проходить з’єднання Альпійської складчастої області з Тихоокеанською зоною пізньокаледонської складчатості і сучасним геосин­клінальним поясом. Складчаста структура осьових частин хребтів альпійсь­кого віку була в основному сформована уже в мезозої з палеозойських і мезо­зойських геосинклінальних відкладів, тоді як крила антикліноріїв скла­дені кайнозойськими відкладами і нерідко розірвані надвигами. В проміжках між поясами  антикліноріїв розташовуються синклінорії, а також припідняті серединні масиви або западини. (Куринська, Південно-Каспійська, Чорно­морська та інші), заповнені слабо дислокованими антропогенними від-кладами і часто заповнені морями.

Області пізньокайнозойської і сучасної складчатості розповсюджені на периферії Тихого океану (Захід Камчатки, Сахалін, Хоккайдо, Тайвань, Калімантан) і в Бірмансько-Сумат­ринській зоні).  В них широкий розвиток одер­­жали неогенові геосинклінальні уламкові товщі, що вміщують нафтові залежі. В сучасну епоху ці області проходять ерогенну стадію розвитку.

Крайню східну периферію Азії займає сучасний геосинклінальний пояс, що відділяє материк від ложа Тихого океану. Його утворюють острівні дуги (геоантиклінальні рови) і глибоководні геосинклінальні котловини окраїнних морів. Цей пояс характеризується дуже сильним проявленням сучасного вул­канізму, високої сейсмічності, контрастними тектонічними рухами, молодою складчастістю і порушенням гравітаційної рівноваги.

Всі складчасті зони східної Азії, що лежать східніше дорифейських платформ, і сучасні геосинклінальні зони, які примикають до океанічного ложа, в сукупності складають азіатський сектор кругового Тихоокеанського тектонічного поясу.

Протягом неогену і четвертинного періодів в межах Азіатського материка проходили крупні вертикальні і горизонтальні рухи земної кори. А області високого підняття досягали 1-4 км  і більше (наприклад Тібет, Памір), значними були і опускання в між гірських і крайових прогинах і в межах окраїнних морів (Японського, Охотського та інших).Численні дослідники припускають, що має місце підсування Індійської платформи під складчасті споруди Гімалаїв і переміщення острівних дуг в сторону Тихого океану по поверхням глибинних зон сколювання, до яких приурочені осередки численних і сильних землетрусів.

Тихий океан і Азійський материк в сучасному вигляді утворились віднос­но недавно. На початку палеозою (в кембрії, ордовіку і частково силурі) Східно-Європейська, Сибірська, Китайсько-Корейська і Південно-Китайська платформи представляли собою ділянки суші або обширні площі шельфу, покриті неглибокими епіконтинентальними морями. Індійська платформа  і платформа Аравійського півострову входили в склад Гондвани – найбіль­шого в той час материка. Після герцинської складчатості північні платформи були об’єднані  в Ангариду – монолітний масив суші. Гондвана, навпаки, роз­кололась на окремі частини, із яких платформенні масиви  Індії і Аравії після  зім’яття і опущення геосинкліналі Теніс (в кайнозої) приєднались до Ангарі- ди, утворивши Азійський материк.

Корисні копалини

Корисні копалини надзвичайно різноманітні. Багато родовищ нафти і горючого газу. На нафту найбільш багаті є райони при­­лягаючі до побе­режжя Персидської затоки, які вміщують майже половину світових розві­даних запасів нафти (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Катар, Іран). Багатою на нафту є Західно-Сибірська низовина (Тюменський регіон), Туркменія (півос­трів Чекелке, Небіт-Даг та інші), півострів Мангишлак, Прикаспійська низо­вина, о. Сахалін. Крім того, нафта добувається в провінції Ганьсу в Китаї, на о. Суматра (Індонезія), Індії, Брунеї, на західному побережжі о. Хонсю в Японії. Родовища горючого газу є практично супутником нафтових родовищ в усіх районах Персидської затоки, в північній частині Західно-Сибірської низови­ни (одне з найбільших в світі Уренгойське родовище), в Узбекистані (Газлі), Туркменії та родовища Бухарської депресії.

В Азії є величезні запаси кам’яного вугілля. Вони зосередженні у від­кладах карбону в Казахстані (Карагандинський вугільний басейн), в пермсь­ких відкладах Сибіру (Кузнецький, Мінусінський, Тунгуський басейни), східній частині Китаю, Кореї і східних районах півострова Індостану. Родо­вища вугілля мезозойського віку є в Середній Азії, низці районів Сибіру і Да­лекого Сходу, Китаю (Синьцзян-Уйгурський автономний район південного Китаю) у В’єтнамі, Японії. Серед родовищ юрського і крейдового віку великими запасами вугілля виділяються Кансько-Ачинський та Ленський басейни в Східному Сибірі (Росія). Родовища вугілля кайнозойського віку є на о. Сахалін, в Приморському краї Росії, на о. Кюсю в Японії.

Поклади кухонної солі знаходяться в кембрійських відкладах Сибірської платформи, Пакистану та на півдні Ірану, а також в пермських відкладах Прикаспійської низовини і верхньоюрських і нижньокрейдових відкладах Середньої Азії. Залежі залізної руди є в Казахстані (Кустанайська обл.), Анга­ро-Ілимському районі Сибірської платформи, в межах Алданського щита (Росія), в Китаю (південь Дунбея, в Аньшані), в північній Кореї, Індії. В Індії і Закавказзі є великі родовища марганцю. В північно-західній частині Казахстану, в Туреччині, на Філіппінах і в Ірані є родовища хромових руд. Нікелеві руди є в Норильську (Росія). Мідні руди є в Росії (Удоканське родовище на півночі Читинської обл.), Казахстані (Джека зганське і Коун­рандське родовища), Японії. Поліметалічними рудами багата Середня Азія (Карамазарський хребет і хребет Каратау), Рудний Алтай (Росія), є в Японії, Східному Китаї, Бірмі і В’єтнамі. Великі родовища бокситів розташовані в Росії (Красноярський край), Казахстані, Індії, Бірмі, Індонезії. Фосфоритами багатий Казахстан. Родовища олова є на Далекому Сході і Східному Сибіру Росії. В південному Китаї виділяються своєрідні за складам руд райони сурм’яно-ртутного і олов’яно-вольфрамового орудніння. Пояс олов’яноносних   розсипів протягується через східну Бірму, Тайланд, півострів Малакка, острови Індонезії. Головні золотоносні райони зосереджені на північному сході Сибіру (басейни Алдану, верхній течії р. Лена), в Примор’ї (Росія), північній частині Казахстану, Узбекистані, в Кореї, Японії та деяких інших країнах. Родовища алмазів розвідані в Якутії (Росія).

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія материків та океанів | Додав: wiktor (02.06.2010)
Переглядів: 9600 | Теги: корисні копалини, Азія, геологічна будова | Рейтинг: 0.0/0
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar