Антарктичні води. Материкова обмілина навколо Антарктиди занурена значно глибше, ніж в інших частинах земної кулі (у середньому до 500 м). Це глибоке занурення може бути пояснено молодими опусканнями океанічного дна, що захопили також окраїни материка. Поверхня материкової обмілини несе на собі сліди діяльності материкового зледеніння в період його максимального розвитку. У межах материкової обмілини майже цілком лежать окраїнні антарктичні моря.

Крутий схил материкової обмілини веде до розташованих північніше океанічних улоговин із глибиною 4000—5000 м, відділені одна від одної підвідними хребтами і підняттями дна. Найбільші улоговини — Африкансько-антарктична, Австрало-Антарктична, Беллінсгаузена. Їх розділяють Африкансько-Антарктичний хребет, Австрало-Антарктичне підняття, Південно-Тихоокеанське підняття.

Вершини підвідних хребтів виступають на поверхні у виді островів. Вони являють собою вулканічні споруди різного віку.

Поверхневий шар південних полярних вод відрізняється вкрай низькими температурами і солоністю. Узимку в південних частинах Антарктики температура води на поверхні  —2°С, а на півночі біля +1⁰ С чи трохи вище. Улітку самий верхній шар води в деяких місцях прогрівається тільки до +2°, +3°С. Товщина холодного поверхневого шару води коливається від декількох десятків до декількох сотень метрів. Солоність антарктичних вод через вплив айсбергів, що опріснюють, ніде не досягає 35%₀, а на поверхні дорівнює 34%₀.

У зв'язку з перевагою у високих широтах західних повітряних течії в Антарктиці існує постійне переміщення вод із заходу на схід. Під впливом обертання Землі, що відхиляє  ці поверхневі течії,  створюється постійний відтік частини води на північ: у зв'язку з цим на глибині утворюються компенсаційні течії, що приносять в Антарктику відносно теплі води. Ці води утворюють середній шар океанічних антарктичних вод з постійною температурою біля +1, +2°С. Нижче цього шару до самого дна поширюються холодні води з температурою 0°С и навіть трохи нижче.

Одне із самих цікавих явищ в антарктичних водах — Антарктична циркумполярна течія (течія Західних Вітрів). Воно являє собою суцільний потік води, що рухається навколо материка з заходу на схід між 40 і 60° пд. ш. під впливом західних вітрів. Ширина цього потоку 1000—1300 км, глибина—1—5 км, швидкість руху води —3,5 км/год. Через велику глибину течія зазнає впливу підводного рельєфу і при перетинанні хребтів і височин відхиляється на північ, а при перетинанні улоговин — на південь.

Для антарктичних вод характерні високі хвилі (до 10—15 м), шторми, снігопади, що утрудняють плавання в літню пору і роблять його майже неможливим узимку. Південний океан — сама бурхлива частина Світового океану.

Велику небезпеку для судноплавства в антарктичних водах представляють плавучі льоди. Вони бувають морського і континентального походження. Морський лід формується в зимовий час в умовах сильних штормів і снігопадів, найчастіше у виді блінчатого льоду. Найдальше на північ морський лід поширюється у вересні — жовтні, коли місцями його кромка доходить майже до 55° пд. ш. Улітку морські льоди тануть, і крамка їх відступає на південь майже до самого материка.

Уламки материкових  льодовиків чи шельфового льоду (айсберги) бувають в Антарктиці двох типів — столові  і пірамідальні. Столовоподібні айсберги досягають величезної площі і порівняно невеликої висоти надводної частини - усього кілька десятків метрів при довжині в десятки кілометрів (були зустрінуті айсберги довжиною 120 і навіть 167 км). Пірамідальні айсберги є високими (до 400—500 м) і мають менші лінійні розміри. Існування окремих антарктичних айсбергів може тривати до 10 років і більше. Кількість їх дуже велика, і вони становлять велику небезпеку для плавання, особливо під час сніжних бур і туманів.