Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія України [ Додати статтю ]

Водойми України: озера, лимани, водосховища. Болота і канали

Озера і озера-лимани. Це своєрідні природні комплекси зі своїми гідрологічними, геоморфологічними, мікрокліматичними та біотичними особливостями. Кількість озер, їх розміри, водний і біорежим пов'язані з походженням та положенням у тій чи іншій природній зоні чи гірській області. Озерам і озерам-лиманам належить значна роль у природному середовищі окремих регіонів України. Вони містять значні природні ресурси і використовуються для водопостачання, рибної ловлі, зрошення, добування різних мінеральних речовин та для рекреації.

На території України налічується близько 20 тис. озер, з них тільки 43 мають площу 10 км2 і більше. Більшість озер України мають річкове походження і розташовані на заплавах басейнів Дніпра, Десни, Дунаю, Сіверського Дінця та ін. Розміри заплавних озер, як правило, незначні. Більші площі мають озера лиманного походження, які розташовані на узбережжі Чорного й Азовського морів і відокремлені від них піщаними пересипами (Сасик, Куяльник, Хаджибей та ін.). Поширені озера карстового походження (Світязь, Пулемецьке, Кримне). Вулканічні озера є в Українських Карпатах (Липовецьке, Синє, Ворочівське). Озера, льодовикового походження є в Українському Поліссі (Лука) та в Українських Карпатах (Бребенескул, Несамовите). Загатно-завальне озеро Синевир знаходиться в Українських Карпатах.

Озера поширені в різних регіонах України, але найважливішими озерними областями є: Волинське Полісся, придунайські й причорноморські озера-лимани, озера рівнинного Криму і гірські озера Українських Карпат.

Озера Волинського Полісся мають різноманітне походження і відіграють важливу роль у його природному середовищі. Одним із найбільших озер Українського Полісся є мальовниче озеро Світязь, розташоване в Любомльському районі Волинської області. Воно є складовою Шацького національного природного парку. Площа озера — 27,5 км2, довжина — 9,3 км, ширина — 4,8, довжина берегової лінії — 30,2 км, середня глибина — 7м, максимальна — 58,4 м, об'єм води 190,7 млн м3. Це типове карстове озеро, яке утворилося серед розчинних мергелів і вапняків крейдового віку. Береги його низькі, піщані, є невеликі затоки та острів площею близько 7 га.

Живиться озеро підземними водами й атмосферними опадами. У мілководній частині ростуть очерет, рогіз, осока, латаття біле та інші рослини. Із рибних багатств найбільше промислове значення мають вугор, лящ, короп, сом, карась. Використовується для рекреації та туризму.

Карстове походження має Пулемецьке озеро, яке теж знаходиться в Шацькому природному національному парку. Його площа — 16,3 км2, довжина — б км, ширина — 3,6 км, середня глибина — 4м, а максимальна — 19 м. Береги низькі, піщані, покриті лісами. Воно з'єднане каналом з Островітянським озером. У ньому водяться окунь, карась, щука, сом, в'юн.

Серед озер Волинського Полісся, які мають річкове походження, значним за розмірами є Турське озеро (площа — близько 13 км2, середня глибина 1,2 м, довжина берегової лінії — 17,2 км). Воно знаходиться на заплаві верхньої течії р. Прип'ять, має низькі заболочені береги, вода в ньому буровато-коричневого кольору. Живлення мішане. Тут водяться плотва, лин, лящ, карась, окунь, щука.

Використовується в рибному господарстві. Прикладом озер льодовикового походження є озеро Лука (площа — 1,35 км2, глибина — до 10 м), яке знаходиться в Ратнівському районі Волинської області.

Серед озер Волинського Полісся значні також Люцемир, Пісочне (карстового походження), Люб'язь (річкового походження). Придунайські озера значні за розмірами і мають різне походження. Озера-лимани виникли внаслідок підтоплення морем гирлових частин приток Дунаю. Тепер вони віддалені від берега Чорного моря і коливання рівня води в них пов'язане з паводками на Дунаї. Глибина озер тут незначна. Найбільше з придунайських озер-лиманів є Ялпуг (площа — 149 км2, довжина — 39 км, ширина — до 5 км, середня глибина — 2 м, а максимальна — 6 м). Мінералізація води — 1-1,5 г/л. На березі озера при впаданні ріки Ялпуг знаходиться м. Болград. В озері водиться понад 40 видів риб, які мають промислове значення. У південній частині озера Ял пуг протокою з'єднується з озером Кугурлуй (площа — 82 км2, довжина — 20 км, ширина — 4-5 км, середня глибина — 0,6-0,8 м, а максимальна — 2 м). Екологічні умови через забруднення отрутохімікатами, стічними водами несприятливі. Озеро-лиман Кагул (площа змінюється від 82 до 93 км2, пересічна глибина 1,5-2 м).

Значними придунайськими озерами є також: Катлабуг, Китай, Саф'ян.

Причорноморські озера-лимани розташовані на узбережжі Чорного моря в межиріччі Дунай — Дністер — Дніпро. Вони виникли внаслідок затоплення морськими водами гирлових ділянок річкових долин та відчленуванням їх піщаними пересипами, через які більшість з них періодично мають зв'язки з морем. Озеро-лиман Сасик (Кундук) було відокремлено від моря греблею з метою опріснення вод і використання їх для зрошення. Але наслідки експерименту невдалі, вода для зрошення непридатна. Його площа — 204,8 км2, довжина — 35 км, ширина від 4,5 до 11 км, середня глибина — 2,4 м, максимальна — 3,9 м. Промислове значення мають такі види риб як короп, сазан, карась.

Озеро-лиман Шагани має довжину 11,5 км, ширину від 2,2 до 9,3 км, площу — 74 км2, глибини від 0,3 до 2 м. Солоність змінюється за сезонами від 14 до 35 %о. Використовується для грязелікування. Шагани протокою з'єднується з лиманом Алібей.

У районі м. Одеси відомі два значні за розмірами озера-лимани: Куяльницький і Хаджибейський, які широко використовуються для лікування, оздоровлення і відпочинку.

Площа Куяльнику змінюється від 50 до 60 км2, глибина — близько 3 м, середня солоність — 75 ‰. Хаджибейський лиман має площу близько 70 км2 і глибину до 13,5 м, пересічна солоність — 22 ‰.

Багатий на озера рівнинний Крим, зокрема в районі м. Красноперекопськ (озера Красне, Айгульське), на Керченському півострові (озера Узунларське, Актаське, Чокрацьке та ін.), на Тарханкутському півострові (озеро Донузлав) і в районі міст Євпаторія, Саки (озера Сасик, Сакське та ін.). Всі ці озера солоні й використовуються для видобування різних солей та для лікування. Найбільшим кримським озером є Сасик, його площа — 71 км2, середня глибина — 0,7 м, максимальна 1,2 м, солоність від 90 до 160 ‰.

Озеро Донузлав має довжину 30 км, ширину до 8,5 км, площу — 48,2 км2, глибину — до 27 м, а солоність — близько 90 ‰.

У Кримських горах є невеликі озера карстового походження.

Гірські, мальовничі озера зустрічаються в Українських Карпатах. Найбільш відоме озеро Синевир, яке знаходиться в Міжгірському районі Закарпатської області на абсолютній висоті 989 м. Воно входить до складу Синевирського національного парку. Походження озера Синевир найчастіше пов'язують із загатою, що утворилася внаслідок обвалу. Площа його — 0,07 км2, переважна глибина — 16—17 м, а максимальна — 24 м. В озері водяться форель та інші види риб. Береги покриті лісом.

Гірське озеро Бребенескул знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області в масиві Чорногора на висоті 1801 м. Воно має льодовикове походження. Довжина — 134 м, ширина — 28-44 м, глибина — 2,8 м. Живиться атмосферними та підземними водами. Береги його круті, скелясті.

Водосховища, ставки та канали створено людиною для регулювання стоку з метою господарського використання поверхневих вод. Зокрема для енергетики, водного транспорту, водопостачання, зрошення, риборозведення та рекреації. Вони впливають на гідрологічний режим рік і озер та на мікроклімат прилеглих територій.

В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків. До ставків відносять штучні водойми, об'ємом до 1 млн м3 води. Найбільші водосховища в Україні створено на Дніпрі, Дністрі та в басейні Південного Бугу, Сіверського Дінця та Інгульця. Дніпровський каскад водосховищ в Україні складається із 6 водосховищ.

Київське водосховище створено при спорудженні Київської ГЕС в 1964-1966 рр. Його довжина — 110 км, ширина — до 12 км, площа — 922 км2, середня глибина — 4м, максимальна — 14,5 м. Мілководні ділянки (глибиною до 2,0 м) займають близько 40 % площі водосховища. Повний об'єм води становить 3,73 км3. Температура води в липні — +20...+24 °С. Льодостав встановлюється із середини грудня до кінця березня. Водообмін відбувається від 8 до 15 разів на рік. Влітку спостерігається цвітіння води. Тут поширені різні види водяної рослинності (рогіз, очерет, водорості, зокрема синьо-зелені). Найпоширеніші з промислових риб: лящ, щука, плітка, чехоня та ін. Рибопродуктивність коливається від 7 до 23 кг/га за рік. У зв'язку з Чорнобильською катастрофою відбулося забруднення донних відкладів Київського водосховища радіонуклідами.

Канівське водосховище утворилося внаслідок побудови греблі Канівської ГЕС в 1972-1978 рр. Його довжина — 120 км, ширина — до 8 км, площа — 675 км2, середня глибина — 3,9 м, а максимальна — 21 м. Повний об'єм води 2,73 км3. Водообмін відбувається 16-18 разів на рік. Мілководдя (глибина до 2 м) займає близько 24 %. Із риб практичне значення мають лящ, щука, пласкирка, верховодка та ін. На формування гідрохімічного режиму водосховища впливають стічні води Києва.

Кременчуцьке водосховище утворилося при спорудженні Кременчуцької ГЕС в 1959-1961 рр. і є найбільшим за площею серед Дніпровського каскаду. Воно має площу 2252 км2, довжину — 149 км, ширину — до 28 км, а об'єм води — 13,5 км3. Середня глибина — 6 м, а максимальна — 21 м. Водообмін відбувається 2,5-4 раза на рік. Мілководна частина (до 2 м) займає 18 % його площі. Тут ростуть водолюбні рослини: очерет, рогіз вузьколистий, латаття біле, рдесник та ін. Значно розвинуті водорості, які представлені 750 видами. У водосховищі водиться 50 видів риб, серед яких промислове значення мають: лящ, судак, короп, плітка, синець. Середня багаторічна промислова рибопродуктивність Кременчуцького водосховища становила 32 кг/га.

Дніпродзержинське водосховище створено в 1964 р. при спорудженні Дніпродзержинської ГЕС. Його довжина — 114 км, ширина — 16 км, площа — 567 км2. Пересічна глибина — 4,3 м, максимальна — 16 м. Об'єм води — 2,45 км3. Водообмін відбувається 18-20 разів на рік. Використовується для енергетики, водного транспорту, зрошення (30-40 тис. га), водопостачання (тут бере початок канал Дніпро—Донбас), рибного господарства і рекреації. Із 30 видів риб промислове значення мають лящ, щука, судак, сом, плітка та ін. Промислова рибопродуктивність становить 25-29 кг/га на рік.

Дніпровське водосховище утворилося в 1932 р. при спорудженні Дніпрогесу, відбудоване після Великої Вітчизняної війни в 1948 р. Його довжина — 129 км, середня ширина — 3,2 км, площа — 410 км2, пересічна глибина — 8м, максимальна — 53 м, об'єм води — 3,3 км3. Воно знаходиться в межах Українського кристалічного щита, а на його берегах відслонюються докембрійські кристалічні породи. Водами озера затоплено 10 дніпровських порогів, які були перешкодою для судноплавства. Водообмін відбувається 12-14 разів на рік. Рибопродуктивність менша, ніж інших дніпровських водосховищ і становить 14-15 кг/га на рік. Якість води у водосховищі нижча, ніж в інших дніпровських водосховищах.

Каховське водосховище (утворилося в 1955-1958 рр. при спорудженні Каховської ГЕС) — одне з найбільших дніпровських водосховищ: його площа — 2155 км2, повний об'єм води — 18,2 км3, довжина — 230 км, максимальна ширина — 25 км, середня глибина — 8,4 м, максимальна — 24 м. Водообмін відбувається 2-3 рази на рік. Мілководдя (глибина до 2 м) займає 5 % загальної площі.

Значна частина мілководдя зайнята очеретом, рогозом, куширом, водяним горіхом та іншими рослинами. Найпоширенішими видами водоростей є зелені, синьо-зелені та діатомові. Крім енергетики, особливо широко використовується для зрошення причорноморських і кримських степів (понад 650 тис. га), водопостачання (5-6 км3 води на рік), рибного господарства (рибопродуктивність — 35 кг/га на рік, вилов до 6,5-7 тис. т на рік). Промислове значення мають лящ, судак, товстолобик, плітка, тюлька та ін.

Дністровське водосховище (споруджено при будівництві Дністровської ГЕС) має площу 142 км2, а повний об'єм води — 3 км3. Значними за розмірами є також водосховища в басейнах інших рік: Червонооскільське (створено в 1958 р., площа — 122,6 км2, повний об'єм води — 0,47 км3) на р. Оскіл у Харківській і Донецькій областях. Печенізьке (створено в 1962 р., площа — 86,2 км2, повний об'єм води — 0,38 км3) на р. Сіверський Донець у Харківській області, Карачунівське (реконструйовано в 1955-1958 рр., площа — 44,8 км2, повний об'єм води — 0,31 км3) на р. Інгулець у Дніпропетровській області, Ладижинське (створено в 1964 р., площа — 20,8 км2, повний об'єм води — 0,15 км3) на р. Південний Буг у Вінницькій області.

Великі водосховища, крім корисної ролі, спричинюють і негативні наслідки — при спорудженні їх переносилися населені пункти, мілководдям затоплено значні площі земель, які використовувались як сіножаті та пасовиська, у ряді районів відбулося підтоплення земель, розвивалися абразія берегів та зсуви.

Водойми-охолоджувачі теплових і атомних електростанцій зосереджують і використовують значну кількість води та мають своєрідний гідрологічний, гідрохімічний та гідробіологічний режим. В Україні нині працює понад ЗО великих теплових і 5 атомних електростанцій.

Найбільші водойми-охолоджувачі мають такі теплові електростанції: Вуглегірська (споруджено в 1972 р.) у Донецькій області — об'єм водойми-охолоджувача 168 млн м3, Ладижинська (споруджено в 1970 р.) у Вінницькій області — об'єм 150 млн м3, Курахівська (реконструйовано в 1972 р.) у Донецькій області — об'єм 83 млн м3, Бурштинська (споруджено в 1965 р.) в Івано-Франківській області — об'єм 53 млн м3; атомні електростанції: Південно-Українська (1982), об'єм — 79 млн м3, та Чорнобильська (1977), об'єм — 58 млн м3.

Ставки в Україні значно поширені. Вони являють собою штучні водойми з об'ємом води до 1 млн м3 кожний. Побудовані переважно на малих річках, балках і ярах та, на відміну від великих водосховищ, займають тільки прируслові ділянки й частину заплави та дно ярів і балок. Стави прикрашають населені пункти і використовуються для зрошення, водопостачання, риборозведення, відпочинку. Найбільше ставків у Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Полтавській областях.

Канали в Україні споруджено переважно в басейні Дніпра, Сіверського Дінця і частково Дунаю. Їх основне призначення — водопостачання, зрошення й осушення земель; використовуються частково також для риборозведення та рекреації.

Одним із найдавніших нині діючих каналів в Україні є Північнокримський, який починається від Каховського водосховища на Дніпрі поблизу Нової Каховки і простягається на 400 км через Північний Крим на Керченський півострів. Його спорудження було розпочато в 1957 р. для зрошення степових районів Херсонської області та Криму і водопостачання Сімферополя, Севастополя, інших населених пунктів та Керченського промислового району. Канал розраховано на пропускання води 380 м3/с. Він забезпечує Краснознам'янську, Чаплинську, Колончацьку, Красноперекопську, Красногвардійську, Первомайську та інші зрошувальні системи загальною площею понад 350 тис. га.

Важливе значення має канал Дніпро — Донбас, який призначений для водопостачання Харкова і міст Донбасу та зрошування земель. Він бере початок із Дніпродзержинського водосховища на Дніпрі, проходить по долинах рік Орелі й Орельки до Краснопавлівського водосховища, далі до р. Сіверський Донець поблизу м. Ізюму. Першу чергу каналу, яка має довжину понад 260 км, споруджено в 1970-1981 рр. Далі канал проходить майже до м. Донецька і має довжину 263 км.

Канал Сіверський Донець — Донбас, розрахований на подачу 25 м3/с води, введено в експлуатацію в 1958 р.

Головний Каховський магістральний канал простягається від Каховського водосховища на Дніпрі вище м. Каховка через Причорноморські степи майже до Молочного лиману і має довжину 130 км. Канал споруджено в 1980 р. для зрошення сільськогосподарських земель. Використовується також для водопостачання населених пунктів. Його пропускна можливість до 520 м3/с. Навколо земель заповідника Асканія-Нова з метою природоохоронних заходів споруджено вертикальний дренаж по всьому контуру заповідника.

Канал Дніпро — Кривий Ріг простягається від Каховського водосховища на Дніпрі поблизу с. Мар'янське Дніпропетровської області в район Кривого Рогу і має загальну довжину понад 40 км. Він призначений для водопостачання Кривбасу і зрошення прилеглих сільськогосподарських земель. Його споруджено в 1957-1961 рр. та реконструйовано в 1975-1979 рр. Загальний об'єм води, що надходить каналом для потреб водопостачання, — 929 млн м3, для зрошення — 93 млн м3 на рік.

Канал Дніпро — Інгулець у Кіровоградській області проходить від Кременчуцького водосховища на Дніпрі до р. Інгулець, має довжину 40 км і використовується для зрошення і водопостачання.

Каналам належить велика роль у зрошенні сільськогосподарських земель. Найбільші зрошувальні системи діють у зоні Північно-Кримського каналу (площа зрошення понад 300 тис. га) в Криму і Херсонській області; у Каховській (понад 260 тис. га) у Херсонській і Запорізькій областях; Північно-Рогачицькій (110 тис. га) у Запорізькій; Краснознам'янській (близько 100 тис. га) у Херсонській області; Інгулецькій (близько 63 тис. га) у Миколаївській області; Дунай-Дністровській (45 тис. га) в Одеській області та ін.

Болота — це своєрідні природно-територіальні комплекси, у формуванні яких важливу роль відіграють поверхневі й ґрунтові води. У них своєрідні ґрунти, рослинність та мікрокліматичні умови. Болота сприяють живленню рік і озер водою.

Загальна площа боліт з відкритою водною поверхнею в Україні становить 939 тис. га, а перезволожених і заболочених земель — 3630,5 тис. га. Найбільше боліт у поліській частині України, де пересічна заболоченість досягає понад 6 % території. Тут переважно поширені низинні (евтрофні) болота, які живляться за рахунок поверхневого стоку та підґрунтовими водами. Вони заболочені органічними і мінеральними речовинами. Низинні болота розвинені у зниженнях рельєфу — на заплавах, плавнях, староруслових ділянках, берегах озер. Заболочені долини рік Верхня Прип'ять, Турія, Стохід, Горинь, Льва, Ствига на Волинському Поліссі, яке є найбільш заболоченим. Низинні болота займають понад 80 % усіх боліт Полісся. Верхові (оліготрофні) болота трапляються значно рідше. Вони живляться в основному атмосферними опадами, і тому бідні на мінеральні речовини.

Кілька верхових боліт Полісся мають значні розміри. Серед них болотний масив Кремінне на межиріччі Льви і Ствиги та в долині Льви в Ракитнівському та Сарненському районах Рівненської області. Загальна площа масиву 35 тис. га. Більшість його має оліготрофний характер, частина — мезотрофний. На окремих ділянках тут ведуться торфорозробки, використовують також під сільськогосподарські угіддя після меліоративних робіт. У болотному масиві Кремінне в 1984 р. засновано заказник Сира Погоня площею 13 635 га. Заказником також оголошене болото Переброди в Дубровицькому районі Рівненської області. Його площа — 16 530 га. Всього в Українському Поліссі під охорону взято 70 боліт і болотних масивів загальною площею 120 тис. га. На Чернігівському Поліссі заболоченість сягає 5%. Тут панують болота низинного типу. Найбільші з них: Замглай (понад 10 тис. га), Остерське (понад 10 тис. га), Сновське (9,4 тис. га). Смолянка (понад 4,0 тис. га) та ін. Болото Замглай у Ріпкинському і Городянському районах Чернігівської області займає давню прохідну долину на межиріччі Дніпро—Десна. До його складу входять кілька болотних масивів. Там здавна розробляються торфові поклади потужністю шарів від 1,5 до 6 м. Проведено також значні меліоративні заходи.

У лісостеповій зоні болота займають невеликі площі й знаходяться вони переважно в долинах рік. Одним із найбільших є Ірдинське болото (5,5 тис. га) в долинах р. Ірдинь (басейн Дніпра) у Смілянському і Черкаському районах Черкаської області.

У степовій зоні болота зосереджені переважно в плавнях рік, зокрема в Дунайських та Дністровських. Болота розвинені в Передкарпатті, на Закарпатській низовині та в окремих долинах карпатських рік.

В Україні проведено великі меліоративні роботи щодо використання боліт, заболочених і перезволожених земель. Це насамперед пов'язано з меліорацією поліських земель. Особливо широкомасштабне будівництво відбувалося в 1966-1986 рр. Всього в Україні споруджено близько 60 осушувальних систем, які охоплюють площу в 3,2 млн га. Побудовано мережу меліоративних каналів, шлюзи-регулятори, насосні станції, польдерні системи, проведено роботи зі спрямування русел рік і їх очищення. Найбільшими осушувально-меліоративними системами в Україні є: Верхньоприп'ятська у Волинській області (побудована в 1974-1987 рр., довжина магістральних каналів — 68,4 км, площа осушених земель — 25,1 тис. га); Остерська в Чернігівській області (1928-1955 рр., реконструйована в 1961-1968 рр., довжина мережі каналів — 673 км, площа — 34,2 тис. га); Ірпінська в Київській області (1947-1954 рр., реконструйована в 1979-1981 рр., довжина мережі каналів — 395 км, площа — 8,2 тис. га); Латорицька в Закарпатській області (1961-1972 рр., довжина мережі каналів — 560 км, площа — 9,9 тис. га).

Меліоративні роботи сприяли розширенню посівних площ, поліпшенню їх використання та підвищенню врожайності. Деякі випадки проведення осушувальних меліоративних робіт на Поліссі мали негативні екологічні наслідки: погіршення водного режиму малих річок, зниження рівня ґрунтових вод, втрата родючості торф’яно-болотних ґрунтів, дефляція ґрунтів, усихання окремих ділянок лісу. Найефективніші результати меліоративних робіт одержують там, де проводять комплексні меліоративні заходи (гідромеліорація, агролісомеліоративні, хімічні та ін.).

Науковими проблемами меліорації займається одна з галузей географічної науки — меліоративна географія, яка значно розвинена в Україні.

Фото:
Джерело:
Категорія: Фізична географія України | Додав: wiktor (26.03.2010)
Переглядів: 106241 | Коментарі: 1 | Теги: водосховище, озеро, канал, болото, лиман, водойми України | Рейтинг: 4.2/34
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 1
avatar
1 Валентин • 07:30, 22.05.2012
класна робота
avatar