Транспорт

У прибережних районах Середземномор'я, Атлантики, у дельті й долині Нілу досить розвинутий залізничний транспорт. Загальна протяжність залізниць — 19 779 км. У Лівії взагалі їх немає, а єдина залізнична лінія Мавританії призначена для вивезення руди до океанічних портів. У 1984 р. у Марокко було введено в експлуатацію першу в регіоні швидкісну залізничну магістраль Рабат — Касабланка протяжністю майже 100 км.

У Сахарі провідним є автотранспорт. Загальна довжина автошляхів — 351,7 тис. км, із них 222,8 тис. км мають тверде покриття. Автомобільний парк регіону налічує 3880 тис. пасажирських і 2373 тис. вантажних автомашин. Найбільша автомагістраль — Транссахарське шосе (Алжир — Кано (Нігерія)).

Морський транспорт забезпечує майже всі зовнішньоторговельні зв'язки і значну частину вантажних перевезень. Головними портами є Касабланка, Сафі, Мохаммедія (Марокко), Туніс, Сфакс (Туніс), Алжир, Оран (Алжир), Александрія, Суец, Порт-Саїд (Єгипет), Тріполі (Лівія) тощо. Нафтодобувні країни почали створювати свій танкерний флот, наприклад Лівія.

Велике значення у транспортній мережі регіону має Суецький канал — найкоротший шлях між портами Атлантичного та Індійського океанів, побудований у 1859-1969 рр., націоналізований Єгиптом у 1956 р.

Довжина його становить 161 км (без шлюзів), глибина за фарватером — 18 м, ширина — 150 м. Для того щоб зустрічні судна могли розминутися, через кожні 10 км побудовані спеціальні розширені ділянки. Для прискорення проходження каналом судна, як правило, збираються у каравани. Суецький канал скорочує шлях із портів Європи до Азії на 8-15 тис. км. Щорічно він пропускає до 20 тис. суден (350 млн бр.-реєстр т), які здебільшого перевозять нафту з Перської затоки.

Пороги унеможливлюють суцільне судноплавство на р. Ніл. На багатьох ріках через сезонні коливання рівня води судноплавство можливе тільки у певний сезон.

Повітряний транспорт набув розвитку в повоєнний період. Внутрішні та міжнародні авіалінії обслуговують національні компанії «Іджипт Ейр» (Єгипет), «Руаяль Ер-Марок» (Марокко), «ЕрАльжері» (Алжир), «Аль-Хутугаль-Джавійя-ас-Суданійя» (Судан). У регіоні діє 149 аеропортів.

Широка мережа трубопроводів забезпечує загалом потреби у перекачуванні нафти і газу. Магістральні трубопроводи прокладені з районів Сахари, де добувають нафту й газ, до узбережжя Середземного моря. Транзитом через Алжир і Туніс проходить транссередземноморський підводний газопровід Сахара — Західна Європа (довжина його підводних ділянок — 160 км, а максимальна глибина укладання труб — 600 м).

Для країн регіону характерне поєднання сучасної транспортної інфраструктури з використанням давніх водних та караванних шляхів.

Зовнішньоекономічні зв'язки

Зовнішньоторговельні зв'язки регіону майже цілком орієнтовані на розвинуті країни, куди експортуються сировина й паливо. Традиційними експортними товарами є:

— в Єгипті — сира нафта й нафтопродукти, металовироби, бавовна-сирець, бавовняна пряжа, бавовняні вироби, рис, фрукти;

— в Алжирі — нафта й газ, нафтопродукти, вино, цитрусові, залізна руда, пробка, фініки тощо;

— у Лівії — нафта (98 % лівійського експорту), фініки;

— у Тунісі — фосфорна кислота, суперфосфат, оливкова олія, фініки, текстиль;

— у Марокко — фосфорити та добрива, споживчі товари, цитрусові, ранні овочі й фрукти, напої;

— у Судані — бавовна, гуміарабік, арахіс, кунжут, велика рогата худоба, вівці, шкірсировина, деякі мінерали;

— у Мавританії — залізна руда, золото, продукція рибальства (більше половини маврітанського експорту).

Загальний обсяг експорту — 56,5 млрд дол. В імпорті, який становить 55,9 млрд дол., переважають зерно й інші продовольчі товари, м'ясо, метали, напівфабрикати, мінеральні добрива, лісоматеріали, машини.

Досить важливими для українських товарів є ринки Єгипту, Марокко, Тунісу, а в Україну найбільше надходить продукції з Єгипту.

Рекреація і туризм

Природно-кліматичні умови є сприятливими для розвитку туризму і відпочинку. На узбережжі Червоного моря розташовані всесвітньо відомі пляжі. Туристів приваблюють курорти субтропічного узбережжя Середземномор'я, численні історико-культурні пам'ятки античності та арабських халіфатів у Тунісі, Марокко, Лівії, Мавританії.

Основним рекреаційним районом є Єгипет, де більшість визначних пам'яток зосереджено у дельті та долині Нілу. Одні з найбільш відвідуваних центрів — Місто Мертвих (Каїр), величезний цвинтар, захоронення на якому належать до II тис. до н.е., а також музей Єгипту, де знаходиться значна колекція експонатів Давнього Єгипту, в тому числі скарби гробниці Тутанхамона, у Гізі — піраміди й Сфінкс, у Луксорі та Карнаці — руїни давньої єгипетської столиці III тис. до н.е. Щорічно Єгипет відвідують 2,9 млн туристів, що забезпечує державі 2,7 млрд дол. доходу.

До списку культурної спадщини ЮНЕСКО внесено 38 об'єктів:

— в Алжирі (7) — доісторичні наскельні малюнки Тассилі, руїни Тімгада, Тіпази, Джеміли, долина Мзаб, мечеть Бені-Хаммад, касба (історичний центр) м. Алжира;

— в Єгипті (6) — давня столиця Мемфіс і його некрополі з пірамідами, стародавні Фіви та їхні некрополі, пам'ятки Абу-Сімбела, ісламський Каїр і Абу-Менатаін.;

— у Лівії (5) — розкопки Лептіс-Магни, Сабрата і Кірени, історичний центр Гадамеса, наскельні малюнки в горах Тадрарта;

— у Мавританії (5) — середньовічна архітектура центрів оазисів (Вадан, Шингетті, Тишит, Ваката) та ін.;

— у Марокко (7) — середньовічні столиці Фес, Марракеш і Мекнес, мечеть Бені-Хаммад (XII ст.) та ін.;

— у Тунісі (8) — руїни Карфагена і Керкуана, історичні центри міст Туніса і Суса, м. Кайруан і його Велика Мечеть (690 р.), Айт-Бен-Хадду, амфітеатр Ель-Джем, національний парк Ішкель.

Країни Північної Африки приймають переважну більшість туристів, які відвідують Африканський материк.