Сільське господарство

 Дотепер воно є найважливішим сектором зайнятості населення (крім країн Перської затоки), але продуктивність його дуже низька через малоземелля і значну орендну плату за землю і воду. Зрошувальних земель багато, але іригаційні системи переважно примітивні.

Низькі темпи відтворення у сільськогосподарському виробництві зумовлені передусім незадовільним технічним і технологічним забезпеченням, переважанням доіндустріальних форм виробництва. У 70—80-ті роки XX ст. в усіх країнах регіону з метою стимулювання фермерського сільськогосподарського виробництва було проведено аграрні реформи (ліквідовано велику земельну власність, встановлено максимум володіння землею на одну особу або сім'ю). Здійснювалася політика сприяння кооперативному рухові. Але у зв'язку з непослідовністю реформи не дали очікуваної ефективності.

Рослинництво. Є провідним у сільському господарстві. Майже повсюдно спостерігаються невисокі врожаї, низька товарність. Під сільськогосподарськими культурами перебувають невеликі площі (14,5 %), а у деяких країнах оброблюваних земель надзвичайно мало (в Омані; в Саудівській Аравії та Бахрейні — 2 %).

Останнім часом завдяки використанню опріснювальних приладів і гідропонного зрошення сільськогосподарських культур значних успіхів у розвитку АПК досягли Ізраїль (зрошуються навіть плантації бананів), Саудівська Аравія (збирає 2,5 млн т пшениці за кількості опадів 100 мм на рік), Кувейт (експортує ягоди і квіти).

Основа землеробства — зернові культури: пшениця (батьківщиною якої є Передня Азія), ячмінь, кукурудза, просяні. На поливних землях в Ірані, Туреччині, Іраку, Азербайджані вирощують рис.

Із технічних культур багато країн культивують бавовну (переважно середньоволокнисті сорти), у Туреччині, Вірменії, Грузії — цукровий буряк. Туреччина, Вірменія, Азербайджан, Ліван, Кіпр, Іран вирощують багато тютюну, а сорти, які висаджують на півночі та заході Туреччини, за ароматом вважаються одними з найкращих у світі. У внутрішніх гірських районах Ірану та Афганістану (район «Золотого півмісяця») нелегально вирощують опіумний мак.

Країни Середземноморського узбережжя (Туреччина, Ізраїль, Кіпр, Ліван, Сирія) та Апшеронський п-ів Азербайджану мають великі плантації олив. На Каспійському і Чорноморському узбережжях Грузії, Азербайджану, Туреччини та Ірану для місцевих потреб культивують чай, у південних районах Ємену навколо міста Моха — каву сорту «мокка», яка вважається однією з найкращих у світі.

Усі країни вирощують багато овочів. Ізраїль і нафтодобувні країни Перської затоки (особливо Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар) застосовують для вирощування овочів гідропонні технології, що значно підвищує їх урожайність.

Майже повсюдно ростуть різноманітні плодові насадження. Країни Середземномор'я у великих обсягах вирощують цитрусові (особливо апельсини), а Ізраїль за їх виробництвом (585 тис. т) належить до десятки світових лідерів. Ірак дає 80 % світового експорту фініків, основні їх насадження розташовані на півдні Месопотамської низовини. Іран посідає 1-ше місце у світі за виробництвом фісташок, Туреччина є світовим лідером за зборами (743 тис. т) горіха-фундука. У Лівані на висотах 800—1000 м розташовані яблуневі сади, він є основним постачальником яблук в арабському світі. У Лівані, Ізраїлі та Ємені вирощують банани.

Традиційно збирають щедрі врожаї абрикосів, з яких виробляють курагу (особливо в Туреччині), інжиру, гранатів й мигдалю.

Туреччина, Ємен, Кіпр, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Іран спеціалізуються на вирощуванні винних та столових сортів винограду. Туреччина відома у світі виноградом сорту кишмиш, із якого виробляють родзинки. Традиційно у Південно-Західній Азії вирощують баштанні культури (кавуни, дині тощо).

Тваринництво. Природні умови та релігійні традиції зумовлюють особливу спеціалізацію галузі. Переважає розведення дрібної рогатої худоби, коней та верблюдів.

Значно менше тут великої рогатої худоби і зовсім відсутнє свинарство. В посушливих напівпустельних районах розводять каракульські породи овець. Загальне поголів'я овець — майже 135 млн голів. До громадянської війни Афганістан був одним із головних постачальників каракульських смушок, виробляючи їх 2—2,5 млн шт. у рік. В Азербайджані, Грузії, Афганістані, Іраку, Ірані, Туреччині розвинуте скотарство із загальним поголів'ям худоби 28 млн.

В історико-етнографічній області Туреччини Анатолії здавна розводять ангорських кіз, відомих шовковистою вовною (тифтик). За виробництвом мохеру Туреччина належить до групи лідерів разом з Китаєм та ПАР.

Традиційним напрямом тваринництва в країнах напівпустельних і пустельних зон є верблюдівництво (0,4 млн голів). Ще й досі використовують каравани верблюдів для перевезення вантажів (один верблюд може перевозити до 400 кг вантажів у рівнинній та 250 кг у пересіченій місцевості). У підсобному господарстві багатьох країн використовують віслюків. Народи регіону здавна розводять коней. За століття було виведено багато їх елітних порід. Так, деякі арабські скакуни на аукціонах коштують понад 1 млн дол.

Особливості харчування єврейського народу є передумовою розвитку птахівництва (переважно вирощують курей та індичок). На заході Туреччини, в районі провінції Бурса, розташований найбільший у Південно-Західній Азії район шовківництва. Туреччина посідає 2-ге місце у світі за виробництвом шовку-сирцю. З одного кокону тут отримують до 2 тис. м шовкової нитки, а з 18 тонесеньких ниточок прядуть 1 ткацьку нитку.

Рибальство. Води Червоного, Аравійського та Каспійського морів. Перської затоки багаті на рибу. Тут виловлюють такі цінні промислові види риб, як тунець, макрель, ставрида тощо. Велику рибу споживає населення тих країн, де її виловлюють (Ємен, Катар, Оман та ін.), а дрібну — переважно сардину та анчоуси (засолені або висушені на сонці) — експортують в інші країни. У водах Перської затоки поширений вилов креветок. На світовому ринку чорної ікри найбільшим її виробником став Іран (270 т осетрової ікри щорічно), витіснивши Росію та інші прикаспійські країни. На узбережжі Аравійського моря виловлюють черепах, м'ясо яких використовують на харчування.

Хоча сільське господарство є важливою сферою економічної діяльності в регіоні, останніми десятиріччями майже всі країни відчувають гостру нестачу основних продуктів харчування, що зумовлює посилення їх залежності від світового ринку. Країни Південно-Західної Азії імпортують зерно, олію, цукор, чай продукти тваринництва. Рівень самозабезпечення м'ясом становить 40 %, молоком — 27 %, рибою — 77 %. Низькі темпи відтворення у сільськогосподарському виробництві спричинені складними природними умовами, низьким технологічним рівнем і технічним забезпеченням, непослідовністю у здійсненні аграрних реформ тощо.