Промисловість

У країнах регіону переважає обробна промисловість за значної частки електроенергетики, видобування мінеральної сировини і розробки лісів (крім Данії та Ісландії).

Промисловість Швеції, Норвегії та Фінляндії розміщена переважно у південних районах, особливо в портових містах. У центральних і північних районах, які займають 2/3 території, розташовані лише окремі центри гірничорудної, лісової та рибної промисловості, а також ГЕС.

У промисловості домінують дрібні та середні підприємства. У світовому поділі праці основними галузями спеціалізації є енергетика, металургія, лісопереробна промисловість, машинобудування.

Енергетика. Базується на власних ресурсах (уран, торф) та імпортних (нафта, мазут). Країни виробляють 306 млрд кВт електроенергії щорічно. У Норвегії та Ісландії майже всю електроенергію виробляють ГЕС, у Швеції та Фінляндії на них припадає до 30 %. Останнім часом інтенсивно розвивається атомна енергетика у Фінляндії (частка АЕС — 20 %, побудовано 4 ядерних реактори потужністю 2,3 млн кВт) і Швеції (12 ядерних реакторів потужністю 10 млн кВт, які дають 52 % електроенергії в країні). За запасами гідроенергії Норвегія посідає перше місце в Європі, а за щорічним виробництвом електроенергії на душу населення — перше місце у світі.

У регіоні активно використовують нетрадиційні джерела одержання енергії. Данія, наприклад, є лідером у світі за виробництвом та використанням вітрових електричних приладів (нині використовується майже 1000 таких приладів, які виробляють 6 % електроенергії в країні). В Ісландії 6,4 % електроенергії отримують на геотермальних станціях. Гаряча джерельна вода використовується для опалення житлових і виробничих приміщень та в оранжереях.

Металургія. Достатньо розвинута у Швеції, Фінляндії та Норвегії завдяки великим запасам руд, забезпеченості електроенергією і водою. Чорна металургія інтенсивно розвивається у Швеції, де вона має давні традиції й випускає марки високоякісних сталей. Кольорова металургія, особливо електроємні галузі (виробництво алюмінію, нікелю, магнію, цинку), розвиваються в Норвегії, Швеції й Ісландії. У регіоні виробляють також концентрати титану і кобальту.

Машинобудування. Посідає перше місце у структурі промисловості регіону. Традиційна галузь — суднобудування. Фінляндія має міцні позиції у виробництві криголамів (до 50 % всього світового виробництва), бурових установок і платформ, прогулянкових яхт, Норвегія й Швеція — у суднобудуванні для рибальства, Данія однією з перших у світі почала будувати нафтопродуктовози, випускає також танкери, контейнеровози та двигуни для суден, поставляючи їх здебільшого  зовнішні ринки.

Визнаним у світі є шведське автомобілебудування, де на найбільших концернах («Вольво», СААБ, «Сканіа») випускають до 400 тис. автомобілів на рік, утому числі 367 тис. пасажирських.

Починаючи з 60-х років XX ст., у регіоні бурхливими темпами розвивається електронна та електротехнічна промисловість: спочатку у Швеції (фірми «Еріюсон» та «Електролюкс»), потім у Фінляндії (фірма «Нокіа»), які спеціалізуються на випуску побутової техніки та засобів зв'язку. Данія є одним із найбільших у світі виробників кабелю, що використовується на поверхні землі різних континентів і під товщею морів та океанів. У значних масштабах випускають оптичний кабель для передавачів, приймачів, телевізійної мережі та кабельного телебачення.

Дедалі вагомішими стають позиції країн регіону і в новітніх наукомістких виробництвах — роботобудуванні (Швеція), виробництві медичної апаратури та устаткування для вітрових електростанцій (Данія) тощо.

У Швеції досить розвинуте виробництво металомісткого промислового устаткування, важких машин особливо будівельних) і верстатів, локомотивів і вагонів, підшипників, інструментів тощо. Датська фірма «Пасклак» є найбільшим постачальником на світовий ринок передової технології для молочної промисловості.

Хімічна промисловість. Переважають традиційні виробництва (лісохімія, виробництво мінеральних добрив, хлору, кислот, соди, синтетичного каучуку). Сільське господарство сприяло становленню в регіоні (особливо у Данії) розвинутої фармацевтичної промисловості (найбільше у світі виробництво інсуліну, тваринних антибіотиків тощо).

Деревообробна і целюлозно-паперова промисловість. Одна з найдавніших і найважливіших галузей спеціалізації регіону, що інтенсивно розвивається у Швеції, Фінляндії, Норвегії, які є головними експортерами у світі високоякісного паперу і целюлози. Лісопаперова промисловість за рівнем технічного оснащення посідає одне з провідних місць у світі. Останніми роками тут різко підвищено ступінь комплексної переробки деревини, активно відбувається перехід від механічної її обробки до хімічної.

Харчова промисловість. Особливо розвинута у Данії, яка виділяється глибокою переробкою сировини в молочній і м'ясопереробній промисловості (дає 1/3 світового експорту свинини, бекону і шинки та 1/10 масла і сиру). Молочний напрям має харчова промисловість Фінляндії. У Норвегії та Ісландії однією з головних галузей є рибопереробка (морожене філе, рибне борошно, жир та консерви). Данія традиційно є головним постачальником на світовий ринок райдужної форелі.

Останніми роками Північна Європа з регіону, традиційно орієнтованого на сировинні галузі промисловості, поступово переходить до випуску продукції наукомісткої та глибокої промислової переробки.

Сільське господарство

Це одна з найпродуктивніших галузей економіки країн регіону. Оброблювані землі займають невеликі площі: у Данії — 46 % , Фінляндії — 8, Швеції — 7, Норвегії — 3, Ісландії — понад 1, а у Швеції під луками зайнято всього 1 % території країни. Переважна частина земель, які оброблюються, зайнята травами та іншими кормовими культурами. Більшість ферм є невеликими (до 10 га), у Фінляндії 56 % фермерських господарств мають 12 га ріллі та 50 га продуктивного лісу (узимку фермери заготовляють ліс).

Продуктивність сільськогосподарської праці висока в усіх країнах. За статистикою, один датський фермер може прогодувати 150 осіб (американський та англійський — 60, німецький і французький — до 40 осіб).

Найсприятливішими для сільськогосподарського виробництва є території Данії та Південної Швеції. У Фінляндії це південний захід, а в Норвегії — південний схід. Сільське господарство найбільш розвинуте у Данії, на яку припадає до 1/2 сільськогосподарської продукції регіону і яка є її найзначнішим експортером. Її називають «свинофермою» або «м'ясним цехом» Європи.

Тваринництво. У сільському господарстві регіону явно виражений тваринницький напрям, на який припадає 70-80 % продукції сільського господарства. Переважає розведення: у Фінляндії та Швеції — великої рогатої худоби, свиней, північних оленів; у Норвегії — великої рогатої худоби, овець, північних оленів; в Ісландії — овець, великої рогатої худоби, ісландських поні; у Данії — великої рогатої худоби, свиней; на Фарерських островах — овець. Тут найвищі надої молока, у середньому — 5000 кг на рік, а датська чорно-ряба корова дає до 6500 кг на рік (жирністю понад 4 %).

Особливого розвитку, передусім у Данії, набуло беконне та м'ясне свинарство, харчову базу якого становлять дешеві відходи цукробурякового виробництва, концентровані корми, коренеплоди, картопля тощо. Інтенсивний розвиток свинарства пояснюється його меншою трудомісткістю порівняно з м'ясним скотарством.

Використовуючи дешеві рибні відходи, передусім кормове рибне борошно, розвивається кліткове звірівництво. Розводять тут переважно норок, сріблястих лисиць і песців. Данія задовольняє приблизно 40 % потреб світового ринку у норкових шкурках, а у Фінляндії сконцентровано 90 % світового виробництва хутра тхорів та єнотів.

Рибальство. Розвитку його сприяли рибні багатства навколишніх морів, де теплі течії з півдня зустрічаються з водами Північного Льодовитого океану. Лідирують тут Норвегія (вилов риби становить 2,8 млн т на рік), яка за експортом рибопродуктів посідає друге місце у світі, та Ісландія (1,5 млн т на рік). Рибу експортують у сушеному, засоленому або швидкозамороженому вигляді. До 60-х років XX ст. Норвегія вела найбільший у світі китобійний промисел, але у зв'язку з міжнародним мораторієм на вилов малих китів їх лов був припинений.

Останнім часом Норвегія знову відновила вилов малих китів, вважаючи, що небезпека їх знищення минула.

Рослинництво. Має другорядне значення. З посиленням ролі тваринництва збільшилися площі сіножатей та пасовищ. Традиційно до 50-75 % посівних площ відведено під кормові культури (сіяні трави). Серед зернових у країнах Скандинавського півострова та у Фінляндії переважають посіви ярої пшениці, у Данії — озимої. Повсюдно, навіть у деяких районах заполярної Лапландії, сіють ячмінь (найбільші його врожаї збирають у Данії, де його використовують на корм свиням).

Жито також вирощують усі країни (крім Ісландії) аж до району Полярного кола. Овес, як вимогливіша до тепла культура, визріває тільки в південніших районах регіону. Серед технічних та продовольчих культур найбільші обсяги вирощування припадають на картоплю, яку висаджують аж до Полярного кола. Цукровий буряк культивують у південніших районах, які тяжіють до узбережжя Балтики, а Фінляндія є найпівнічнішою країною світу, яка вирощує цю культуру. У південній частині Швеції значні площі відведено під рапс, з олії якого виробляють маргарин.

На території Данії великими є масиви садів, особливо яблуневих, а також плантації полуниці. Активно розвивається тут овочівництво (передусім вирощування моркви та селери). У 30-ті роки XX ст. набуло значних обсягів оранжерейне господарство (вирощування овочів, фруктів та квітів).

Сільське господарство майже повністю задовольняє потреби населення країн Північної Європи. Вони є крупними експортерами продукції тваринництва. Імпортують деякі технічні культури та тропічні плоди.