Реклама

Головна » Статті » Теорія географії » Основи економічної географії [ Додати статтю ]

Галузі промисловості: Агропромисловий комплекс

1.       АПК. Структура АПК та основні фактори розміщення.

2.       Сільське господарство – основна ланка АПК.

3.       Земельні ресурси та їх використання.

4.       Системи обробітку ґрунту.

5.       Чергування вирощування культур (сівозміни).

6.       Меліорація земель.

7.       Тваринництво.

 

1. АПК – поєднання сільськогосподарських, промислових, науково-виробничих допоміжних та інших галузей виробництв, підприємств та організацій діяльність яких пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Формування АПК є процесом, пов’язаним з високим рівнем суспільства, з переходом сільського господарства до машинної стадії виробництва і до подальшої його індустріалізації на базі досягнень науково-технічного прогресу.

Структура агропромислового комплексу:

  1. галузі сільського господарства – рослинництво та тваринництво;
  2. галузі харчової та легкої промисловості, що переробляють продукцію галузей рослинництва та тваринництва;
  3. галузі сільськогосподарського машинобудування, підприємства з в-ва запчастин, ремонту техніки;
  4. виробнича інфраструктура (транспортування, заготівля і зберігання, спеціалізована торгівля);
  5. соціальна інфраструктура села (житлово-комунальне господарство, охорона здоров’я, побутове і культурне обслуговування сільського населення);
  6. сільськогосподарська наука і підготовка кадрів для села.

Чинники формування АПК можна поділити на дві групи – суспільно-географічні та природні.

Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні чинники:

  • рівень господарського освоєння території;
  • науково-технічний прогрес;
  • потреби населення в продуктах харчування;
  • характер розселення та забезпечення трудовими ресурсами.

Серед природно-географічних чинників значення мають агрокліматичні, ґрунтові і водні ресурси.

            2. Сільське господарство – галузь матеріального виробництва яка включає рослинництво і тваринництво.

На розміщення сільського господарства як і АПК найбільше впливають природні та соціально-економічні фактори. Серед природних: агрокліматичні (термічний режим повітря і ґрунту в поєднанні з кількістю атмосферних опадів та запасами вологи в ґрунті , земельні, водні, біологічні, рельєф території. До соціально-економічних можна віднести демографічні, технологічні, побутові, економічні.

Існує два шляхи розвитку господарства інтенсивний та екстенсивний. Інтенсивний шлях – це збільшення обсягів виробництва за рахунок удосконалення технології виробництва (кращого удобрення ґрунтів, використання нової техніки, тощо). Екстенсивний – збільшення обсягів виробництва за рахунок використання нових сільськогосподарських земель, розширення сільськогосподарських підприємств і тд.

3. Земельні ресурси. Земля є одним з найважливіших природних ресурсів. Вивчаючи земельні ресурси необхідно знати кількість, якість, продуктивність земель. З цією метою земельні кадастри. Земельний фонд України характеризується високим ступенем освоєння. Сільськогосподарські угіддя займають 42,4 млн. га, тобто 70,3% від її загальної площі. Розораність сільськогосподарських земель становить близько 81%, у Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській – понад 90%. Розораність у США становить 17%, Великобританії – 29,6%, Франції –32%, ФРН – 32,3%. Під багаторічні насадження припадає 2,7%, сінокоси – 5,1%, пасовища 11,4%. В Рівненській області структура земельного фонду буде такою ... (див табл.)

В країнах світу по різному вирішується питання власності землі. В Україні основу сучасного сільського господарства становлять колективні сільськогосподарські підприємства (селянські спілки) – колишні колгоспи і радгоспи. Фермерські господарства становлять тільки незначний відсоток. У приватну власність передані тільки  присадибні ділянки. На сучасному етапі процес паювання землі практично завершується. Однак громадяни які отримали землю є її тільки формальними власниками, оскільки не можуть її продавати, чи здавати в оренду за відсутності законодавчої бази. Право на приватизацію земельних ділянок було надане громадянам України Декретом Кабінету Міністрів України №15-92 "Про приватизацію земельних ділянок” від 26 грудня 1992 року. Згідно даного документу громадяни можуть безплатно отримати у приватну власність земельні ділянки призначені для:

  • ведення особистого підсобного господарства;
  • будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель;
  • садівництва;
  • дачного і гаражного будівництва.

Земельним Кодексом України встановлені такі розміри земельних ділянок, які можуть бути безплатно приватизовані громадянами:

  • для ведення особистого підсобного господарства – не більше 0,6 га землі;
  • для будівництва житлового будинку і господарських приміщень: у місті –0,1 га; в смт. – 0,15 га; сільські жителі – не більше 0,25 га;
  • для садівництва – 0,12 га;
  • для будівництва дачі – не більше 0,1 га;
  • для будівництва гаража – не більше 0,01 га.

4. Системи обробітку ґрунту.

Обробіток ґрунту – створення і підтримання його сприятливої будови при якій створюються найкращі умови для росту і розвитку сільськогосподарських рослин. При обробітку ґрунту здійснюється ряд технологічних процесів – розпушування, подрібнення, обертання, перемішування, ущільнювання та вирівнювання.

Прийоми обробки ґрунту: оранка, лущення, культивація, боронування, каткування.

Оранка – обробка ґрунту за допомогою плугів на глибину 20-30 см.

Лущення – поверхневий обробіток ґрунту – неглибокий обробіток до глибини 8-14 см, розпушування верхнього шару, часткове обертання, перемішування, підрізання бур’янів. Найчастіше використовується при зяблевій оранці.

Культивація – поверхневе розпушування для знищення бур’янів, загортання мінеральних добрив, підготовка ґрунту для посівів.

Боронування – поверхнева обробка – розпушування з вирівнюванням.

Каткування – поверхнева обробка ґрунту – ущільнення і вирівнювання ґрунту спрямоване на збереження вологи.

Системи землеробства – комплекс взаємопов’язаних агротехнічних меліоративних організаційних заходів, що характеризуються інтенсивністю використання землі і способами відновлення родючості ґрунту.

Найбільш розповсюдженими є такі системи землеробства:

  • зернопарова, зерновопросапна (60% технічних, культурних, решта зернові);
  • плодонасінна (зернові, просапні і бобові трави);
  • сидеральна (з вирощуванням зернових, картоплі, сидеральних культур – на зелений корм);
  • паровопільна, просапна (картопля, буряк, овочі).

Серед методів покращення родючості і якості  грунтів поширеними є застосування мінеральних добрив, вапнування грунтів, гіпсування та меліорація (осушення та зрошення).

5. Чергування вирощування культур (сівозміни). Наукою і практикою встановлено, що беззмінне вирощування більшості культурних рослин призводить до значного зниження родючості ґрунту. Таке зниження пояснюється рядом причин: однобічне використання рослинами з ґрунту води і поживних речовин; появою в ґрунті специфічних шкідників і забрудників хвороб культурних рослин; нагромадження в ґрунті токсичних продуктів кореневих систем рослин; зниження активності ґрунтових мікроорганізмів. Особливо сильно знижується урожайність після повторного посіву в таких рослин як: льон, цукровий буряк, соя, просо, соняшник. Картопля, кукурудза, тютюн і деякі інші культури при доброму удобрені та обробітку ґрунту можуть рости на одному місці кілька років підряд без зниження урожайності. Тому важливим агротехнічним і організаційно-господарським заходом є сівозміна. Сівозміною називають встановлене на основі перспективного плану розвитку господарства і раціональної структури посівних площ науково-обгрунтоване чергування культур в часі і на площі. Особливості сівозміни залежать від природних та економічних умов території, виходячи із структури посівних площ, кількості полів. За використанням угідь сівозміни можуть бути: польові (переважають зернові та технічні), кормові та спеціальні (потребують спеціальної агротехніки вирощування). Польові сівозміни поділяють на зернопарові, зернопросапні, зернотрав’яні ітд. Кормові можуть бути прифермські (вирощування зеленої маси) та лукопасовищні. До спеціальних сівозмін належить вирощування овочевих, лікарських рослин та інші. Оптимальною в наших умовах є такий порядок сівозмін: Озимі – картопля – льон, зернобобові – озимі – цукровий буряк, кукурудза -  ярі + конюшина  - конюшина - озимі. Період за який відбувається повна зміна культур називають ротацією.

6. Меліорація – (melioratio – поліпшення) – система організаційно-господарських і технічних заходів, спрямоване на докорінне поліпшення грунтів з метою вирощування високих врожаїв.

В залежності від особливостей грунтів і земельних масивів виділяють три групи меліоративних заходів:

1. меліорація грунтів що знаходяться в умовах несприятливого водного режиму (боліт, пустинь, напівпустинь);

2. меліорація грунтів які мають несприятливі хімічні і фізичні властивості (засолені, сильно кислі грунти);

3. меліорація земель що зазнають ерозії.

В залежності від заходів які використовують для меліорації виділяють:

-     гідротехнічні меліорації (зрошення, осушення, промивання засолених грунтів);

-     хімічні меліорації (вапнування, гіпсування грунтів);

-     лісомеліорація.

Серед методів осушення переважає гончарний і кротовий дренаж. В світі зрошується близько 100 млн. га земель. В Україні близько 2,7 млн. га. Зрошування буває: зрошувальне, утеплювальне, удобрювальне, прмивне, дезинфікуюче. Зрошувальні устанвки бувають: короткоструминні (довжина струмини близько 5 м) середньоструминні (15-35 м), далекоструминні (40-80 м). В Україні поширенні зрошувальні установки типу: „Днепр”, „Волжанка”, „Фрегат”.

Режим зрошення – це поєднання норм, строків і кількості поливів.

Зрошувальна норма - кількість води  що витрачається протягом вегетаційного періоду на 1 га (пшениця 600 – 2400 м3/га, бавовник – 3000-6500 м3/га, рис 20000-40000 м3/га).

Вапнування грунтів здійснюється  в північних регіонах на грунтах з підвищеною кислотністю. Добре реагують на вапнування капуста білоголова, буряк, цибуля. Під картоплю вапнувати грунти не потрібно. В середньому вапна вносять 2-4 т/га. Гіпсування проводять для поліпшення солонців. Вносять мелений гіпс, або фосфогіпс (3-10 т/га). При промиванні засолених грунтів обваловують невеликі ділянки – чеки (0,2-0,3 га) і заливають їх повільно водою, яка фільтрується. Використовується також піскування та глинування грунтів.

7. Тваринництво – друга галузь с/г, яка забезпечує населення м’ясом, молоком, жирами, яйцями, рибою, медом, промисловою сировиною (шкірою, хутром, натуральним шовком, вовною, шерстю та ін.). Основними факторами розміщення для більшості галузей тваринництва є наявність кормової бази, та тяжіння до споживача. У багатьох країнах поширене приміське сільське господарство. В розвинутих країнах Європи, Японії, птахівництво та деякі інші галузі зосереджують у припортових районах, куди надходить фуражне зерно із-за кордону. Можуть впливати і суто природні фактори (рибальство). У країнах помірного поясу (Пн. Європа, Канада, країни Балтії), де є природні соковиті трави переважає молочне і молочно-м’ясне скотарство. І навпаки, в країнах субтропічного, тропічного поясів м’ясне та м’ясо-молочне скотарство (Австралія, США, Пд. Європа, Аргентина, Бразилія).

При оцінці тварин (коней, ВРХ, овець, птиці) враховують її конструкцію – сукупність фізіологічних і морфологічних властивостей організму, які визначають його реакцію на вплив умов навколишнього середовища. Конструкція тварин може бути груба, ніжна, щільна, рихла.

Важливими рисами тварин є:

1.      Екстер’єр тварин (зовнішній вигляд);

2.      Період росту і розвитку тварини, скороспілість (якісна і кількісна оцінка);

Періоди росту бувають:

·         ембріональний

·         ново народження

·         молочний

·         інтенсивного росту

·         статевого дозрівання

·         зрілості та функціональної діяльності

·         старіння

3.      Продуктивність (молочна, м’ясна, яєчна, вовняна, робоча)

Важливим питанням є породність тварини, процес породоутворення та методи розведення. Виділяють три основні методи розведення с/г тварин:

1.      чистопородне;

2.      схрещування;

3.      гібридизація.

При годівлі тварин здійснюють оцінку кормів, їх склад, нормовану годівлю тварин.

Корми поділяють: 1) соковиті, 2) грубі, 3) зернові, 4) комбікорми, 5)відходи виробництва, 6)корми тваринного походження, 7) харчові залишки, 8) мінеральні добавки, 9)вітамінні корми, 10) антибіотики.

Годівля та утримання тварин може бути: безприв’язне, стійлово-табірне, літнє пасовищне.

Етапи відгодівлі:

а) вирощування молодняка;

б) доїння корів;

в) відгодівля

Фото:
Джерело:
Категорія: Основи економічної географії | Додав: wiktor (03.06.2010)
Переглядів: 5954 | Теги: сільське господарство, АПК, Агропромисловий комплекс | Рейтинг: 4.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar