У деяких країнах Східної Африки дуже міцні позиції державного сектору економіки. Так, у Замбії державі належать транспорт, енергетика, сфера обслуговування, туризм. Основу державного сектору Кенії становлять транспорт, система зв'язку, виробництво й розподіл електроенергії; частково націоналізовано банківсько-кредитну сферу. В Ефіопії державі належать видобуток благородних металів, електро- й водопостачання, транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, сфера фінансів. У Сомалі націоналізовані іноземні банки, гірничодобувні й провідні підприємства обробної промисловості, збут і розподіл нафтопродуктів, монополізовано державою закупівлю та експорт зернових, бавовни, шкіри, ароматичних смол. У Танзанії найміцніші позиції державного сектору в гірничодобувній промисловості, енергетиці, водопостачанні, торгівлі, будівництві, транспорті тощо.

Приватний капітал найактивніший в обробній промисловості, будівництві, сфері послуг, товарному сільському господарстві, туризмі Замбії, Кенії, Малаві, Бурунді, Танзанії. Найбільшими інвесторами є Велика Британія, США, ФРН, Японія, Індія та ін. В одних випадках він самостійно контролює виробничі підприємства, в інших — на основі створення спільних структур з національними державним і приватним капіталами.

Кенія. Є однією з найрозвинутіших країн регіону. Економіка її зберігає аграрно-сировинну спеціалізацію, але в структурі ВВП спостерігається зниження частки сільського господарства, натурального виробництва, підвищення — промисловості й торгівлі. Соціально-економічна політика держави спрямована на створення змішаної економіки, в межах якої вона контролює економічну та соціальну інфраструктури, регулює фінансову діяльність. З 80-х років XX ст. запроваджуються заходи, спрямовані на підвищення ефективності розвитку приватного сектору. У виробничій сфері економіки домінуючі позиції займає іноземний капітал Великої Британії, США, ФРН, Японії, Індії та ін. Відчутною є його наявність у сільськогосподарському виробництві.

У МГПП країни регіону представлені галузями видобувної промисловості, передусім гірничодобувною (видобуток міді, кобальту, рідкоземельних металів). У сільському господарстві провідними є плантаційне землеробство (вирощування кави, чаю, сизалю, бавовни) та напівкочове скотарство. Східна Африка є одним з найбільших у світі регіонів розвитку міжнародного туризму «сафарі».

Сільське господарство

Сільське господарство — основна галузь економіки в країнах регіону. У сільському господарстві використовують екстенсивні (господарства натурального, напівнатурального і почасти дрібнотоварного типу) та напівінтенсивні (дрібнотоварні господарства) системи землеробства. Сільськогосподарське виробництво є нестабільним — переважно внаслідок кон'юнктури світового ринку і несприятливих природних чинників (посухи, навали сарани), застосування відсталої агротехніки, ручної праці, примітивного інвентарю. Рослинництво і тваринництво мало пов'язані між собою, розвиваючись нерідко у різних районах.

Рослинництво. За сучасного рівня господарювання в регіоні рослинництво дуже залежить від кліматичних умов. Періодичні посухи на півночі й півдні спричиняють значний недобір урожаю провідних продовольчих культур — зернових, бобових, олійних, а також падіж худоби. У землеробстві, яке розвивається двома напрямами: споживчим (виробництво переважно продовольчих культур) й товарним (вирощування кави, цукрової тростини, бавовнику тощо), практикуються перелогова система, прості сівозміни. У гірських районах широко застосовується терасування схилів. Поширене поливне землеробство, але традиційні зрошувальні споруди недосконалі. На рослинництво припадає до 60—70 % валової продукції сільського господарства.

У загальному обсязі продукції землеробства важливе місце посідають зернові: теф (різновид проса), сорго (дурра), ячмінь, кукурудза, пшениця, рис.

Але врожайність їх низька і залежить від погодних умов. Бобові (горох, квасоля, сочевиця, боби тощо) вирощують у посушливих районах.

Експортними культурами є кава сортів «арабіка» і «робуста» (збори становлять 198 тис. т), за якими Ефіопія посідає 1-ше місце в Африці, значні врожаї її збирають Кенія, Уганда, Танзанія; гвоздика (о. Занзібар у Танзанії); чай і піретрум (Кенія — найбільший їх виробник в Африці). Завезена в Африку з Америки наприкінці XIX ст. цінна волокниста рослина сизаль (агава) використовується для виробництва мотузок, канатів і грубоволокнистих тканин. Найбільшими виробниками його у світі є Танзанія й Кенія.

Серед технічних культур провідною є цукрова тростина. Бавовник культивують у Танзанії, Уганді й Кенії.

Вирощуваний у селянських господарствах, він має дуже низьку якість і непридатний для промислових цілей, тому використовується для виготовлення домотканої тканини. Останнім часом важливою експортною культурою став тютюн сортів «барлей» і «вірджинія».

Розширюються плантації хінного дерева в Руанді. На сході о. Занзібар є значні плантації кокосової пальми. Танзанія — крупний виробник горіхів кеш'ю. Збір ароматичних смол (камеді, мірри, ладану) в Сомалі досягає майже 1/3 світового. Малаві виробляє багато тунгової олії (з плодів тунгового дерева), яка використовується для виготовлення цінних фарб і лаків.

У приміських районах вирощують фрукти (виноград, цитрусові, авокадо, папаю та ін.), спрямовуючи значну їх кількість на експорт. У Джибуті землеробство практично нерозвинуте.

Тваринництво. Загалом є вигонно-пасовищним. Східна Африка — найбільший за поголів'ям домашньої худоби регіон Африки (понад 70 млн голів великої рогатої худоби, більше 47 млн овець і 50 млн кіз, майже 4 млн верблюдів). Малопродуктивне кочове і напівкочове скотарство поширене в Ефіопії (ЗО млн голів великої рогатої худоби — найбільше в Африці), у посушливих районах Сомалі, Джибуті та в районах розселення народу масаї (Кенія, Танзанія). Поза цими територіями тваринництву перешкоджає муха цеце. В Ефіопії розвивається бджільництво, яке налічує декілька мільйонів бджолосімей (у середньому на одного власника припадає 5-10 сімей).

На розвиток товарного тваринництва негативно впливають також традиції кочового населення (Танзанія). Поголів'я великої рогатої худоби є символом багатства і престижу його власників, тому товарність продукції дуже низька.

Рибальство. Є традиційним заняттям мешканців регіону. Прибережні води Червоного моря та Індійського океану багаті на різноманітні види промислових риб, молюски, ракоподібні (омари, креветки). Чимало риби є у внутрішніх водоймах (райони Великих озер — Вікторія, Ньяса, Танганьїка тощо). У штучних водоймах розводять тіланію, сомових і коропових риб. Головні промислові риби — ндагала, нільський окунь, тіланія тощо. Загальний вилов риби — приблизно 900 тис. т.

Розвиток рибальства ускладнений низьким рівнем технічної оснащеності галузі, релігійно-етнічними забобонами деяких етносів, які обмежують споживання риби.

Лісове господарство. Промислове освоєння лісів незначне. Деревина промислових плантацій (сосна, евкаліпт) використовується переважно у гірничодобувній промисловості (шпали та кріплення), родезійський тик — для постачання на внутрішній ринок й частково на експорт. Промислове значення мають також муланджийський кедр, червоне дерево та ін. Загальна площа лісів в регіоні — майже 35 млн га.

Низький рівень розвитку продуктивних сил, зокрема домінування натурального господарства, значно обмежує сільськогосподарський потенціал країн регіону. Лише 1/4 виробленої сільськогосподарської продукції експортується, решта — споживається у господарствах селян.

Промисловість

Під час колоніального господарювання в країнах регіону була розвинута тільки гірничодобувна промисловість. Метрополії вивозили у значних обсягах сировину.

Після отримання незалежності багато країн (особливо південні) почали розвивати імпортозамінюючі виробництва з метою забезпечення потреб внутрішнього ринку. Інтенсивного розвитку набула обробна промисловість, передусім — харчова, текстильна, шкіряна, хімічна, металообробна.

Гірничодобувна промисловість. Розвинута в Замбії, яка за промисловим розвитком є одним із лідерів у регіоні. Видобуток мідної руди в ній досягає 320 тис. т. У регіоні розробляють найбільший в Африці кар'єр Нчанга та один із найбільших у світі підземний рудник Муфуліра. Видобувають також свинець, кобальт і кадмій. Відносно розвинута гірничодобувна промисловість у Танзанії та Кенії. В Еритреї випаровують морську сіль.

Енергетика. У паливно-енергетичному балансі висока питома вага гідроенергоресурсів. Виробництво електроенергії становить 15 980 млн кВт • год на рік. Потужні ГЕС побудовані на річках Замбезі, Аваш (ГЕС «Мелка-Вакана» потужністю 1,5 млн кВт) та їх притоках у Кенії, Ефіопії, Танзанії. У Замбії здійснюється один з найбільших у світі гідроенергетичний проект «Каріба-Дам» (ГЕС, гребля, водосховище). Діють невеликі теплові та дизельні електростанції, у багатьох господарствах як паливо використовують дрова і деревне вугілля. У Кенії почали використання геотермальних джерел електроенергії.

В обробній промисловості традиційними є галузі, в яких зосереджене виробництво предметів споживання (харчосмакова, текстильна, шкіряно-взуттєва). Галузі, які швидко розвиваються, виробляють товари виробничого призначення (цементна, металургійна, металообробна, нафтопереробна, деревообробна тощо).

Металургійна промисловість. Металургійні підприємства невеликі за своєю потужністю. Найрозвинутіша мідна промисловість у Замбії, де мідь виплавляють переважно електролітичним способом. Основні підприємства розташовані у «Мідному поясі», який простягається крізь центр країни. За обсягами виробництва кобальту Замбія є другою у світі. Кобальтовий концентрат отримують під час збагачення мідної руди. Листовий прокат випускають в Танзанії, а в Аддіс-Абебі (Ефіопія) налагоджено виплавку металу з брухту.

Машинобудування. Наймолодша галузь промисловості в країнах регіону — автоскладальне машинобудування, представлене невеликими заводами із складання тракторів, сільськогосподарських машин, легкових й вантажних автомобілів, велосипедів, розташованих в Замбії, Танзанії й Ефіопії. Підприємства із складання побутової радіоапаратури функціонують в Уганді та Танзанії. Судноремонтні майстерні локалізовані у Джибуті.

Хімічна промисловість. Виробляє добрива, барвники, лаки, автопокришки, пластмаси (Замбія й Танзанія). Нафтопереробку здійснюють на великих підприємствах у Дар-ес-Саламі, Аддіс-Абебі, Найробі, Лусаці тощо. Хімічне виробництво представлене випуском кальцинованої соди в Кенії.

Промисловість будівельних матеріалів. Головне місце належить виробництву цементу, яке зосереджене в Ефіопії, Замбії, Танзанії й Кенії. Дрібні деревообробні підприємства виробляють пиломатеріали, фанеру, плити, меблі.

Легка промисловість. Розвитку її галузей приділяється значна увага. Країни регіону виробляють бавовняні, вовняні й синтетичні тканини, одяг, парусинове й гумове взуття. У Танзанії виготовляють вироби із сизалю.

Харчова промисловість. Це найдавніша й найрозвинутіша галузь промисловості в регіоні, на яку припадає до 30 % продукції. Майже повністю базується на переробці місцевої сільськогосподарської сировини (м'ясопереробні, борошномельні, хлібопекарські, цукрорафінадні, соляні, кондитерські, чайні підприємства, а також виробництво напоїв та тютюнової продукції).

Поширені кустарно-ремісничі промисли (ткацтво, вичинка шкір, різьблення по кістці, фарбування тканин, ковальське й гончарне ремесла тощо).

За рівнем промислового розвитку Східну Африку поділяють на дві частини: 1) північні країни (Сомалі, Ефіопія, Джибуті, Еритрея), де обробна промисловість тільки зароджується, переважають майстерні сільськогосподарського інвентарю та дрібні підприємства з переробки продуктів сільського господарства; 2) південні країни (Замбія, Кенія, Танзанія та ін.), в яких переважає гірничодобувна промисловість, стадію становлення пройшли металургія й хімічна промисловість, відносно великі підприємства легкоїта харчової промисловості.