Північна Африка є одним із економічно найрозвинутіших регіонів  континенту. Тут відчутні темпи зростання промисловості, хоч дотепер більшість економічно активного населення зайнята у сільському господарстві.

Вирішальну роль у розвитку економіки країн регіону відіграють держава та іноземний капітал. Держава, міцно утримуючи свої позиції, активно використовує важелі регулювання й планування економіки. Однак планування є обмеженим, навіть там, де воно проголошено однією з основ економічної політики. В Єгипті під час соціально-економічних перетворень, що розпочалися після революції 1952 р., зусилля було сконцентровано на створенні державного сектору, передусім у сферах фінансів, промисловості, зовнішньої торгівлі. В Алжирі державний сектор контролює видобуток нафти й газу, кредитно-банківську систему, зовнішню торгівлю, більшість підприємств обробної промисловості. Після революції 1969 р. у Лівії були націоналізовані іноземні банки й страхові компанії, держава перебрала під свій контроль зовнішню і значну частину внутрішньої торгівлі. В Марокко державі належать електроенергетика, сучасні види транспорту, фосфатна й нафтопереробна промисловість, деякі переробні підприємства. В Тунісі участь держави у промисловості обмежена гірничодобувною промисловістю, енергетикою, металургією, нафтопереробкою, транспортом.

Французький, американський, італійський та інші приватні капітали продовжують домінувати серед іноземних інвестицій, забезпечуючи понад 30 % зовнішніх прямих інвестицій. Найбільша участь іноземного приватного капіталу в Марокко, Тунісі, Єгипті (страхова справа, торгівля, комунальне господарство).

Єгипет. Є економічним лідером в регіоні, який домігся високої динаміки розвитку економіки, де сформовані сучасні ринкові відносини. ВНП Єгипту в 2000 р. становив майже 247 млрд дол. на рік, з яких на приватний сектор економіки припадало 70 %.

Промисловість у ВНП займає до 32 %, сільське господарство — 17 % (задовольняє потреби населення в основних продуктах харчування на 40 %). У 1997 р. в Єгипті розпочато реалізацію проекту «Нова долина», який передбачає зрошення 1,4 млн га земель у Західній пустелі.

У МГПП країни регіону представлені видобувними галузями (нафтова та газова, гірничохімічна — видобуток та обробка фосфоритів). Значного розвитку набуло субтропічне землеробство у прибережній смузі (цитрусові, оливки, виноград). У країнах найбільші плантації фінікової пальми. Останніми роками активізувався міжнародний туризм (Туніс, Єгипет, Марокко).

Промисловість

Завдяки багатству мінеральних ресурсів країни регіону мають розвинуту гірничодобувну промисловість. Наприкінці XX ст. набула розвитку обробна промисловість, особливо важка.

Гірничовидобувна промисловість. Провідною є нафтогазова промисловість. Видобуток нафти перевищує 150 млн т, з яких 2/3 припадає на Лівію та Алжир. Газу видобувають майже 70 млрд м³ (переважно Алжир). Північна Африка забезпечує понад 1/4 світового видобутку фосфоритів, здебільшого за рахунок Марокко (19 млн т). Розвинутим є видобуток свинцево-цинкових та залізних руд (Алжир, Мавританія), сировини для цементної промисловості.

Обробна промисловість представлена переробкою сировини на експорт, текстильною, взуттєвою, харчовою, виробництвом мінеральних добрив, складальними і ремонтними підприємствами машинобудування. Найбільші промислові центри розташовані вздовж узбережжя — Каїр, Александрія, Алжир, Туніс тощо.

Енергетика. Електроенергія виробляється здебільшого на невеликих теплових станціях. Потужні ГЕС діють у Єгипті, середні — у Марокко й Судані. Висотна Асуанська гребля і весь Асуанський гідротехнічний комплекс побудовані в Єгипті за допомогою колишнього СРСР і є однією з найкрупніших енергетичних споруд. Тут розташована грандіозна висотна гребля (одна з найбільших у світі), побудована за 10 років (1960-1970). Довжина її 3,8 км, висота — 110 м, ширина — 980 м, вона утворила велике водосховище Насер об'ємом 160 млрд м³. Асуанська ГЕС з її 12 турбінами загальною потужністю 2,1 млн кВт виробляє до 10 млрд кВт • год електроенергії щорічно. Загальне виробництво електроенергії у країнах регіону — 287,1 млрд кВт • год.

Металургійні підприємства в Єгипті та Алжирі виплавляють чавун, сталь та алюміній.

Машинобудування. Представлене дизеле-, тракторой автоскладальними заводами в Єгипті, Марокко й Тунісі. Тут діють підприємства із складання побутової техніки та радіоелектроніки (холодильники, телевізори, радіоприймачі), виробництва текстильного обладнання. В Александрії (Єгипет) та Бизербі (Туніс) функціонують судноремонтні й суднобудівні підприємства.

Хімічна промисловість. Представлена нафтохімією в Єгипті, Лівії та Алжирі. Виробляє також барвники, добрива. Марокко має виробництва фосфорної й сульфатної кислот, суперфосфату.

Легка промисловість. Спеціалізується на виробництві вовняних та шовкових тканин, килимів, в Єгипті — особливо бавовняних тканин.

Харчова промисловість. Підприємства (виноробні, плодоовочеконсервні, борошномельно-круп'яні, цукрові, молочні, тютюнові, з виробництва оливкової олії) розміщені майже в усіх містах півночі регіону. Марокко є найкрупнішим у світі виробником сардинових консервів, які переважно експортує. Широко розвинуте кустарно-ремісниче виробництво. Обробка металу, каміння, ткацтво, виготовлення ювелірних виробів (які завжди високо цінувалися на зовнішніх ринках) зародилися тут багато століть тому.

Сучасний промисловий розвиток спрямований на подолання однобічної спеціалізації (наприклад, нафтової — в Лівії, фосфатної — в Марокко), модернізацію промислової інфраструктури, розширення виробництва споживчих товарів.

Сільське господарство

У сільському господарстві провідним е землеробство, яке залежить від штучного зрошення. Так, в Єгипті у рільництві використовується 2,7 млн га зрошених водами Нілу земель. Завдяки системі гребель (баражів) у більшості районів забезпечено постійне самотічне зрошення. Повсюдно для цього використовують традиційні пристосування: шадуфи й сакії — водочерпальні колеса. В Єгипті дедалі ширше впроваджується насосне зрошення, особливо з використанням електроенергії Асуанської ГЕС. У Лівії будують «велику штучну ріку» — водовід приблизно 1200 км, яким підземні води Сахари буде спрямовано у прибережну зону. Оброблювані площі займають 18,2 млн га — менше 5 % території регіону.

Аграрні відносини охоплюють різноманітні традиційні та сучасні форми землеробства й землекористування. Для особистого споживання вирощують звичайні продовольчі культури, особливо зернові, з використанням традиційних знарядь праці (мотика, плуг без відвалу). Значно поширені земельна оренда, найм безземельних і малоземельних селян-фелахів та батраків. Сучасний сектор сільського господарства базується переважно на колишніх господарствах європейських колоністів. Високоприбуткові ферми, розташовані переважно в приморській смузі, спеціалізуються на експортних сільськогосподарських культурах (цитрусові, оливи).

Рослинництво. Природні умови сприятливі для нього тільки у приморській смузі, де землеробство має субтропічний характер. Більшість посівних площ зайнято зерновими культурами: тверда та м'яка пшениця, кукурудза, ячмінь, рис, сорго й просо. Вирощують також бобові та цукрову тростину.

Високорентабельним є овочівництво (помідори, цибуля, картопля, огірки, артишоки тощо), вирощування берсиму (єгипетська конюшина), прянощів, олив (долина Нілу в Єгипті й Судані, а також Туніс і Марокко). Серед плодових культур переважають цитрусові (апельсини, мандарини, лимони) швидкостиглих місцевих сортів, що мають порівняно високі смакові якості, а також банани, інжир, виноград тощо.

Однією з провідних сільськогосподарських культур східних територій регіону є бавовник (вирощують цінні довговолокнисті його сорти). За виробництвом бавовни Єгипет посідає 1-ше місце в Африці (0,5 млн т), а за зборами високоякісної довговолокнистих сортів — 1-ше місце у світі.

У пустельних оазисах культивують фінікову пальму (найвищі врожаї збирають в Алжирі та Лівії). Мавританія й Судан спеціалізуються на вирощуванні арахісу.

Лісове господарство. В Атлаських горах і почасти на Середземному узбережжі збереглися великі ліси й чагарники. З атласького кедра, туї, арганського дерева, евкаліпта добувають ділову деревину. Чималі масиви займає пробковий дуб. Населення напівпустельних районів зайняте збиранням та первинною переробкою трави альфи. Альфова сировина (1-ше місце у світі за зборами — 100 тис. т — належить Алжиру) використовується у виробництві високоякісних сортів паперу, целюлози, плетених виробів.

На зовнішніх ринках високим є попит на природну речовину гуміарабік (в'язка прозора рідина, що виділяється деякими видами акацій), найбільше якої збирають в Судані та Мавританії (до 50 тис. т). У Північному Судані збирають також листя сени, яке використовують у лікувальних цілях, та горіхи пальми дум.

Тваринництво. Будучи однією з традиційних галузей, характеризується низькою продуктивністю, спричиненою слабкою кормовою базою. З цієї причини частими є падежі худоби (до 25 % поголів'я). Особливістю його є й багаточисельні стада, поширення різноманітних типів скотарства, переважання яких у конкретних місцевостях залежать від природних умов і кормової бази. Тваринництво є екстенсивним і спеціалізується переважно на розведенні овець (77 млн голів), кіз (33 млн голів), великої рогатої худоби (ЗО млн голів), віслюків, верблюдів (майже 2/3 світового поголів'я). У більшості районів тваринництво є допоміжною галуззю, а в Лівійській пустелі та на Синайському півострові — основною (кочове та напівкочове). Також розвинуте бджільництво. В Єгипті щорічно виробляють до 10 тис. т меду.

Рибальство. Прибережні води, особливо Атлантичного океану, багаті на рибу та ракоподібні, більшість яких належить до цінних промислових видів (сардини, тунці, макрелеві, креветки, лангусти, омари тощо). За розмірами улову (840 тис. т) Марокко посідає перше місце в Африці. Понад 4/5 улову становлять сардини, консерви з яких є важливим експортним товаром.

У зв'язку з постійним збільшенням демографічного навантаження на землю та її використанням під промислову та інфраструктурну забудову в деяких країнах регіону актуальним стає освоєння нових територій під сільськогосподарське виробництво.