russian.cctv.com
      Рельєф дуже складний. На заході розташоване одне з найбільших і найвищих на земній кулі нагір'їв — Тибет площею майже 2 млн км². Оточене потужними хребтами — Кунь-Лунем на півночі, Каракорумом на заході, Гімалаями на півдні й Сіно-Тибетськими горами на сході, нагір'я має численні внутрішні хребти, які досягають 6000—7000 м висоти, і межигірні рівнини висотою 4000-5000 м. На цих рівнинах прохолодно навіть влітку, денні температури не перевищують +10...+15° С, ночами бувають заморозки. Зима тут довга, із сильними морозами (-30...-40° С), вітри віють майже постійно, повітря надто сухе, а опадів випадає до 100 мм на рік, практично стільки ж, як і в пустелі. Тому Тибет за умовами рослинних ландшафтів відносять до типу холодної високогірської пустелі. Снігова лінія розташована на висотах 5000-6000 м (найвище положення на земній кулі). Тибет складений переважно піщаниками, вапняками, сланцями, хребти — здебільшого гранітами й гнейсами.

Регіон характеризується високою сейсмічною і вулканічною активністю. Землетруси бувають у поясі молодих гір і особливо часті на Японських островах, де нараховується 150 вулканів, у тому числі 60 активних. У середньому один помітний землетрус відбувається кожні три дні. Одним із найбільш сейсмічнонебезпечних є район Токійської затоки.

worldfoods.ru
       Регіон утворюють 6 країн, що межують з Південною, Південно-Східною та Північною і Центральною Азією, мають вихід до морів Тихого океану: Японського, Жовтого, Східнокитайського та Південнокитайського.

До 1 липня 1997 р. до складу регіону належав і Гонконг (колишня колонія Великої Британії), який перейшов під юрисдикцію КНР і став його спеціальним адміністративним районом Сянган. З 20 грудня 1999 р. такий самий акт було здійснено і щодо Макао (колишня колонія Португалії), що також став спеціальним адміністративним районом КНР — Аоминь.

Становище Тайваню — особливе. Він фактично не визнаний світовим співтовариством, у 1971 р. виключений з ООН, оскільки єдиним законним представником влади на острові визнано владу Китаю, а Тайвань — його невід'ємною частиною. Тайвань же, навпаки, вважає себе законним представником усього материкового Китаю, а КНР — «країною, тимчасово окупованою комуністами».

Дотепер сільське господарство є основною сферою матеріального виробництва багатьох латиноамериканських країн, хоча загалом по регіону його частка в структурі ВНП становить лише 13 %. Особлива його роль у країнах Центральної Америки і Карибського басейну, для більшості яких експорт продовольства і сировини рослинного й тваринного походження є основним джерелом валютних надходжень.

Відсталість сільського господарства багато у чому спричиняє обмеженість внутрішнього ринку навіть найрозвинутіших країн регіону. У галузі функціонують два типи виробничих структур — великі поміщицькі маєтки (латифундії) та дрібні господарства. Приблизно 1 % господарств площею понад 5 тис. га кожне володіють 60 % сільськогосподарських угідь, а 7,5 млн дрібних середньою площею 4,5 га кожне (понад 3/4 усіх господарств) — лише 1/5 угідь.

Землі латифундій у рідконаселених районах використовують переважно під екстенсивне тваринництво, у густонаселених — під плантаційне господарство, в якому широко використовують ручну працю. Їх продукція здебільшого продається на зовнішніх ринках.

Частка промисловості в структурі ВНП становить [приблизно 26 %. Найрозвинутішими промисловими країнами є Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела,  Колумбія, Перу, на які припадає 85 % обсягу продукції регіону. Ці країни, по суті, й визначають його промисловий розвиток. Серед них виділяється «велика трійка» (Аргентина, Бразилія і Мексика), що концентрує 2/3 промислового виробництва Латинської Америки.

Видобувна промисловість. Розвинута переважно у Бразилії, Венесуелі, Болівії, Чилі, Перу, на Ямайці, у Суринамі, Гайані, Мексиці тощо. Основною продукцією видобувної промисловості є нафта, якої наприкінці 90-х років у регіоні видобували понад 415 млн т. Головними нафтодобувними країнами є Мексика (145 млн т), Венесуела (95 млн т), Аргентина (37 млн т), Еквадор, Колумбія, Трінідад і Тобаго, Перу, Болівія та ін. Бразилія є рекордсменом з глибоководного буріння і володіє найсучаснішим устаткуванням у цій сфері. Видобуток вугілля зосереджений переважно у Колумбії, Бразилії, Аргентині, Чилі, Мексиці й Перу. Країни Латинської Америки видобувають багато руд чорних й кольорових металів. Гірничорудна промисловість є провідною в економіці Гайани, Ямайки, Болівії, Чилі й Перу.

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість). У другій половині 90-х років XX ст. значно збільшились обсяги випуску автомобілів, суден, авіаційної техніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, верстатів з ЧПУ.