Головна » Статті » Теорія географії [ Додати статтю ]

У розділі матеріалів: 439
Показано матеріалів: 265-270
Сторінки: « 1 2 ... 43 44 45 46 47 ... 73 74 »

   Андійські плоскогір'я, названі місцевим населенням Чилі й Аргентини «пунами», а Болівії — «альтиплано», розташовані між Західною і Східною Кордильєрами, досягають висоти 3000—4500 м. Поверхня їх захаращена грубим уламковим матеріалом чи сипучими пісками, а східної частини покрита товщами вулканогенних продуктів. Місцями виділяються зниження, частково зайняті озерами. Прикладом може служити улоговина озера Тітікака, розташована на висоті 3800 м. Трохи східніше нього на висоті 3700 м над рівнем моря на дні глибокої ущелини врізаної в поверхню плато, і на його схилах лежить головне місто Болівії Ла-Пас – сама високогірна столиця у світі.
Категорія:Фізична географія материків та океанів | Переглядів:5860 | Додав: wiktor | Дата: 09.05.2010 | Коментарі (0)
    Природа Анд винятково різноманітна. Це пояснюється насамперед їхньою величезною довжиною з півночі на південь. У залежності від положення в тім чи іншому кліматичному поясі і від розходжень в орографії і структурі Анди підрозділяються на регіони, кожний з яких має свої особливості рельєфу, клімату і висотної поясності. Виділяють Карибські Анди, Північні Анди, що лежать в екваторіальному і субекваторіальному поясах, Центральні Анди тропічного пояса, субтропічні Чілійсько-Аргентинські Анди і Південні Анди, що лежать у межах помірного пояса. Особливо розглядається острівна область — Вогненна Земля.
Категорія:Фізична географія материків та океанів | Переглядів:6489 | Додав: wiktor | Дата: 09.05.2010 | Коментарі (0)
   На багато кілометрів простягається одноманітне плато, покрите твердими травами і колючими чагарниками, майже позбавлене води і порівняно рідко населене. На сході воно закінчується високими уступами берега, що обривається до холодного бурхливого океану. Патагонське плато складено і молодими горизонтально залягаючими осадовими відкладами і покривами темноколірних базальтових лав. Під цими породами схований розташований близько до поверхні древній фундамент. На півночі він виступає на поверхню, утворюючи височину, що прорізана глибокими каньйонами. У південній частині переважають вулканічні чи пластові східчасті плато, розсічені широкими коритоподібними балками, іноді сухими, іноді з незначними водотоками.
Категорія:Фізична географія материків та океанів | Переглядів:5897 | Додав: wiktor | Дата: 06.05.2010 | Коментарі (0)
  Південну частину меридіонального прогину між Андами і Бразильським нагір'ям займає Пампа. Вона з трьох сторін оточує естуарій Ла-Плати, а на сході і південно-сході виходить до берегів Атлантичного океану. На заході на значному протязі її границею служать підняття Прекордильєр.

Це плоска чи горбкувата рівнина, що займає північний схід Аргентини і весь Уругвай. На північному сході і на півдні її на поверхню виступають ділянки древніх кристалічних порід, що утворюють горбисті височини і невисокі гори. Пампа лежить у субтропічному поясі і велику частину року є під впливом повітряних течій з боку Атлантичного океану.

Категорія:Фізична географія материків та океанів | Переглядів:3293 | Додав: wiktor | Дата: 06.05.2010 | Коментарі (0)

  Між плоскими низинними рівнинами басейнів Амазонки і Парани на півночі і заході й Атлантичному океані на сході приблизно на 5 млн. км2 простирається територія з різноманітним піднесеним і розчленованим рельєфом. Це Бразильське нагір'я (чи плоскогір'я — по іншій термінології), більшою своєю частиною вхідне в межі країни, від якої воно одержало свою назву.

Тривалий вплив ерозійних процесів і недавні тектонічні рухи створили в межах нагір'я велика розмаїтість рельєфу, у якому сполучаються ділянки кристалічних плоскогір'їв з острівними височинами, складеними осадовими породами, вулканічними плато і глибовими хребтами, що утворилися в результаті кайнозойских розламів і підняттів.

Категорія:Фізична географія материків та океанів | Переглядів:7182 | Додав: wiktor | Дата: 06.05.2010 | Коментарі (0)

  Від узбережжя Атлантичного океану й Орінокської низовини убік Гвіанського нагір'я поверхня підвищується поступово, широкими ступінями. Прилягаюча до океану заболочена низовина переходить у рівне, що плавно піднімається плоскогір'я, складене кристалічними породами і складає основу північно-східного Гвіанського виступу древнього щита Південної Америки.

У центральній частині Гвіанське нагір'я досягає найбільшої висоти і розчленованості. Окремі масиви, покриті на поверхні товщами різнобарвних пісковиків і кварцитів протерозойського чохла, що залягають поверх кристалічних порід, перевищують 2000 м, а найвищі масиви нагір'я (Рорайма й Ауян-Тепуа) досягають 2810 і 2950 м. Місцями в рельєфі виділяються різко обкреслені скидами гряди висотою до 2000 м і більш (Пакараіма й ін.).

Категорія:Фізична географія материків та океанів | Переглядів:5264 | Додав: wiktor | Дата: 06.05.2010 | Коментарі (0)
1-6 7-12 ... 253-258 259-264 265-270 271-276 277-282 ... 433-438 439-439