У більшості країн (ПАР, Зімбабве, Ботсвана та ін.) сільське господарство представлене великими високомеханізованими і високотоварними фермами, плантаціями, які належать білим, а також примітивними господарствами африканців у колишніх бантустанах. Середній розмір ферм — до 1 тис. га. У ПАР ферми систематично одержують дотації та субсидії від держави. У бантустанах ПАР і слаборозвинутих країнах регіону середня площа земельного наділу менша ніж 2 га, а 2/3 мешканців взагалі не мають землі.

У багатьох країнах розвиток сільського господарства гальмується докапіталістичними пережитками, нестачею родючих ґрунтів та ерозією ґрунту, посухами, виснаженням пасовищ, низьким рівнем агротехніки тощо.

Донедавна значну частина економіки регіону контролював іноземний капітал, переважно англійський, американський, французький. Особливо стабільними були його позиції у гірничодобувній промисловості, де йому належало до 90 % потужностей галузі. В його підпорядкуванні перебували численні великі підприємства обробної промисловості, ферми та плантації. Нині сферою дії приватного національного капіталу є роздрібна торгівля, автотранспорт, дрібні промислові виробництва. Іноземний капітал представляють монополії Португалії, Великої Британії, США, Франції та ін.

Чисельність населення. Країни Південної Африки дуже різняться за чисельністю населення. ПАР, наприклад, належить до найзаселеніших країн континенту, а в Ботсвані, Намібії, Лесото, Свазіленді проживає менше ніж по 2 млн осіб (додаток 2).

Демографічні особливості. Природний приріст населення високий — 2,4 % на рік. У країнах, які довше були колоніями, порівняно з іншими, смертність вища. Серед чорних африканців смертність майже вдвічі вища, ніж серед білих. Особливо висока дитяча смертність. Діти у південноафриканських країнах становлять 39 % населення, особи похилого віку — 4 %. Співвідношення між чоловіками та жінками — 49 і 51 % відповідно.

          Береги Атлантичного та Індійського океанів прямолінійні, порізані слабко. Довжина берегової смуги — 10 828 км. У нечисленних бухтах давно діють морські порти. Біля берегів Південної Африки мало прибережних островів. У більш теплих водах, на північ від 20° пд. ш., береги Мозамбіку оточені кораловими рифами.

Південна Африка розташована у межах Африканської платформи, є плоскогір'ям, зниженим у центрі й піднятим по краях до 1500-2000 м, яке стрімко спускається до приморських низовин. Круті краї платформи на сході та на півдні називають Великим уступом. Окремі його ділянки, що розділені річковими долинами, мають самостійні назви: Іньянга (Вумба), Драконові гори (Лебомбо). Саме в Драконових горах знаходиться найвища вершина регіону — г. Каткін-Пік (3660 м). На крайньому півдні розташована складчаста область Капських гір, які помітно відрізняються за структурою від території Великого уступу.

За площею й населенням Південна Африка є значно меншою від інших регіонів континенту. До її складу входять 11 держав і залежні території, які утворюють дві групи: материкову і мало пов'язану з нею острівну.

Суходолом південноафриканські країни межують з Центральною та Східною Африкою. Регіон має вихід до Атлантичного океану на заході й до Індійського — на сході.

Транспорт у країнах регіону розвинутий слабко, тому господарські та інші зв'язки між ними є недостатньо інтенсивними. Поодинокі вузькоколійні залізничні магістралі побудовані у Сьєрра-Леоне, Ліберії, Того. Загальна довжина залізничної мережі — 9442 км. У Нігері, Гвінеї-Бісау, Гамбії, Кабо-Верде залізниць немає.

На автотранспорт припадає основне навантаження у товарно-пасажирських перевезеннях. Загальна довжина автошляхів — 411,3 тис. км, з них до 98 тис. км з твердим покриттям. Багато районів, які не мають таких доріг, у період дощів опиняються відрізаними від світу. Автопарк налічує 1170 тис. пасажирських і 704 тис. вантажних автомобілів.