У світі існують різноманітні політико-територіальні утворення, які склалися історично і відображають особливості історико-географічного розвитку суспільства загалом та в конкретних регіонах і на територіях земної кулі.

       Найхарактернішою особливістю географічного положення країн Північної Європи є їх розташування поблизу моря, яке значною мірою вплинуло і на природу та господарство регіону.

Геологічна будова країн представлена Балтійським кристалічним щитом і каледонськими відкладами Скадинавських гір. Довжина гір — приблизно 1700 км, ширина — до 600 км, висота — до 2469 (г. Гальхепітген).

Західні схили круто обриваються до Норвезького моря, розчленовані фіордами, східні — ступінчастоподібно знижуються до Ботнічної затоки. Скандинавські гори складаються з метаморфічних і кристалічних порід. Переважають вирівняні поверхні з окремими кряжами.

Площа сучасного зледеніння — майже 5000 км². Тут (в Ісландії) — одна з найактивніших вулканічних зон, в якій знаходяться 200 вулканів, у тому числі 26 діючих, лавові поля, гарячі джерела — гейзери.

Клімат західних районів регіону м'який морський, східних — більш континентальний. Середні температури літніх місяців коливаються від +11° С в Ісландії до -1…-17° С в Данії, Швеції, Фінляндії. Середня температура січня — приблизно 0...-1⁰ С. Опадів достатня кількість, мінімум припадає на Швецію й Данію (500-610 мм), а максимум — на Норвегію (800-2000 мм).

У деяких країнах Східної Африки дуже міцні позиції державного сектору економіки. Так, у Замбії державі належать транспорт, енергетика, сфера обслуговування, туризм. Основу державного сектору Кенії становлять транспорт, система зв'язку, виробництво й розподіл електроенергії; частково націоналізовано банківсько-кредитну сферу. В Ефіопії державі належать видобуток благородних металів, електро- й водопостачання, транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, сфера фінансів. У Сомалі націоналізовані іноземні банки, гірничодобувні й провідні підприємства обробної промисловості, збут і розподіл нафтопродуктів, монополізовано державою закупівлю та експорт зернових, бавовни, шкіри, ароматичних смол. У Танзанії найміцніші позиції державного сектору в гірничодобувній промисловості, енергетиці, водопостачанні, торгівлі, будівництві, транспорті тощо.

Приватний капітал найактивніший в обробній промисловості, будівництві, сфері послуг, товарному сільському господарстві, туризмі Замбії, Кенії, Малаві, Бурунді, Танзанії. Найбільшими інвесторами є Велика Британія, США, ФРН, Японія, Індія та ін. В одних випадках він самостійно контролює виробничі підприємства, в інших — на основі створення спільних структур з національними державним і приватним капіталами.

Країни-гіганти (площею понад 3 млн км²) — їх у світі 7: Росія (17,1 млн км²), Канада (10,0 млн), Китай (9,6 млн), США (9,4 млн), Бразилія (8,5 млн), Австралія (7,7 млн), Індія (3,3 млн).

Великі країни (від 1 до 3 млн км²) — 21 країна: Алжир, Ангола, Аргентина, Болівія, Ефіопія, Демократична Республіка Конго, Індонезія, Іран, Казахстан, Колумбія, Лівія, Мавританія, Малі, Мексика, Монголія, Нігер, ПАР, Перу, Саудівська Аравія, Судан, Чад.

Виникла на Заході, отримавши там найбільше поширення. Загалом є концепцією регіональної економіки. Сформульована французьким економістом Франсуа Перру (1903—1987). Згідно з цією концепцією розвиток виробництва в різних галузях господарства відбувається нерівномірно. Завжди можна виділити динамічні галузі, які переважно стимулюють зростання економіки, є «полюсами розвитку». Внаслідок концентру нання такі галузі мають тенденцію зосереджуватися у певній точці — «полюсі зростання». Здебільшого таким полюсом є місто, іноді район, який внаслідок концентрування має сприятливий господарський вплив на оточення.