Для сільськоого господарства більшості країн регіону (Китай, Монголія, Південна Корея, КНДР) характерні парцелярне землеволодіння (менше 1 га на людину), орієнтація на патріархально-кланові інтереси, прихильність до традиційних методів господарювання.

Рослинництво. У структурі сільського господарства переважає землеробство (крім Монголії, де розвинуте кочове скотарство). Основу зернового господарства становлять рис і пшениця. Рис — основна продовольча культура в регіоні. Вирощують його переважно в субтропічному і тропічному поясах з достатнім зволоженням, збираючи щороку в середньому по 213,5 млн т за середньої врожайності 56 ц/га, в Китаї вона — найвища у світі (75-80 ц/га). На півдні Китаю вирощують по два врожаї на рік.

       

Залізничний транспорт, як і раніше, відіграє провідну роль у Китаї, Монголії, Японії (тільки у перевезеннях пасажирів). Загальна довжина залізниць — 98 912 км, з яких 1/3 електрифіковані (у Китаї — майже 5 %). За протяжністю залізниць Китай посідає 5-те місце у світі. Проте густота залізничної мережі залишається однією з найнижчих (5,4 км довжини на 1000 км²). З 60-х років XX ст. у Японії почала діяти система швидкісних пасажирських залізниць — Сінкансен протяжністю до 2000 км. Суперекспреси розвивають нею швидкість до 270 км/год. Через країни регіону проходять і євразійські трансконтинентальні залізниці: Пекін — Улан-Батор і Ляньюньчан — Дружба (Казахстан).

Демографічні показники. Для країн регіону характерні високі темпи приросту населення — 2—3 % на рік. Високий рівень народжуваності зумовлений історичними, етнічними та релігійними традиціями. Населення регіону порівняно молоде: понад 38 % становлять діти, працездатного населення віком від 15 до 64 років — 58 %, осіб старшого віку небагато — до 4 %. Середня тривалість життя досягає 55 років.

Чоловіків у регіоні більше, ніж жінок (відповідно 51 та 49 %). Це пояснюється підвищеною смертністю жінок, пов'язаною з ранніми шлюбами і ранніми численними дітонародженнями. У кожній сім'ї в середньому 5-б дітей.

Ключовою країною з тих, що розвиваються, є Індія, де найповніше представлені патріархально-доіндустріальні, індустріальні й сучасні (з урахуванням НТР) типи господарювання.

Різноманітність продуктивних сил у країнах доповнює строката мозаїка соціально-економічних укладів: натуральне господарство, феодальне землеволодіння, дрібний кустарний промисел, приватнотоварне виробництво, державне- і національно-капіталістичне виробництво, іноземне підприємництво.

Для більшості країн традиційними є консерватизм, господарська інертність, ігнорування потреб народу, синдром територіальної відокремленості. Поширена «тіньова економіка», яка набула значних масштабів.

Головна проблема регіону — бідність. За роки незалежності у більшості країн вдалося підняти поріг бідності майже вдвічі, але й дотепер він залишається високим. Тільки в Індії кількість офіційно безробітних перевищує 50 млн осіб.

Після отримання незалежності Індія і Пакистан почали активно розвивати свою індустрію. Разом із традиційними галузями із 60-х років зростає видобувна промисловість. Інтенсивно розвиваються сучасні наукомісткі галузі (виробництво електрообладнання, побутової техніки, електроніки, ЕОМ тощо). Специфічним для промисловості країн регіону є поєднання різноманітних форм виробництва — від крупних заводів, оснащених найсучаснішим обладнанням, до примітивних кустарних майстерень.