Головна » Статті » Теорія географії » Економічна географія зарубіжних країн [ Додати статтю ]

Економіко-географічна характеристика Африки

Економіко-географічна характеристика, АфрикаЕкономіко-географічна характеристика Африки

 

Країни Африки розташовані на однойменному материку й багатьох прилеглих островах. Усього в Африці — 53 суверенних держави і декілька залежних територій, найбільшими з яких є: Сеута, Мелілья (Іспанія), Західна Сахара (Марокко), Реюньйон, Майотта (Франція), Острів Святої Єлени (Велика Британія). Загальна площа материка — 30,3 млн км2, чисельність населення — приблизно 750 млн осіб.

До 50-60-х років XX ст. Африка була континентом залежних територій, головними метрополіями яких були: Франція (37 % площі, 26 % населення). Велика Британія (32 % площі, 39 % населення), Бельгія (8 % площі, 8 % населення), Португалія (7 % площі, 6 % населення).

Колонії на материку мали Іспанія, Італія, Німеччина. Ніколи не були колоніями тільки Ефіопія і Ліберія. Найпізніше вийшла з-під колоніальної залежності Намібія (1990).

Більшість сучасних країн Африки — республіки, лише Марокко, Лесото і Свазіленд є монархіями. За формою державного устрою переважають унітарні країни. Федераціями є Нігерія, Коморські Острови і ПАР.

У багатьох африканських країнах не вирішені міжетнічні конфлікти, спричинені привілейованим становищем народностей, представники яких перебувають при владі, що дискримінує інші етноси. Понад 20 років триває громадянська війна в Анголі, Мозамбіку, Сомалі, більше 10 років — у Судані, Бурунді, Руанді, Ліберії. За більшістю показників Африка є слаборозвинутим регіоном. Тут проживає 12,6 % населення світу і виробляється усього 3,6 % світового ВНП. Середній рівень ВНП на одну особу майже у 8 разів нижчий від середньосвітового показника. В Африці знаходяться 32 із 39 найменш розвинутих країн світу, що зумовлено їх тривалою колоніальною залежністю. Внаслідок цього їх господарство змушене було функціонувати в інтересах метрополій, що виявлялося у нещадній експлуатації природних ресурсів, ігноруванні обробних галузей, господарської інфраструктури, соціальної сфери. Це стримувало процес формування національних африканських країн, зумовило їх значну соціально-економічну відсталість, залежність від світового ринку та основних фінансових центрів.

Свідченням цього є показники соціального розвитку більшості країн. Африка посідає останнє місце у світі за рівнем письменності, надто високі показники дитячої смертності (195%о в окремих країнах, що у 10-20 разів більше, ніж у розвинутих державах). Тут найнижча у світі тривалість життя, приблизно 80 % населення континенту позбавлене медичної допомоги, понад 70 % перебуває за межею бідності. Найнижчий рівень науково-технічного розвитку континенту. Наприклад, у Центральній, Західній та Східній Африці на 10 тис. осіб населення припадає всього 6 наукових співробітників — майже у 25 разів менше, ніж у розвинутих країнах.

За структурою господарства більшість країн Африки належить до аграрних, деякі — до аграрно-індустріальних. Відносно високого рівня індустріалізації досягли ПАР, Єгипет, Замбія, Маврикій, Сейшельські Острови.

Після отримання незалежності господарства більшості країн були націоналізовані. Особливо важливу роль відіграло встановлення державного контролю над розробкою корисних копалин. Натепер переважно е націоналізованим видобуток нафти й газу в Алжирі, нафти — в Єгипті, Лівії, Нігерії, видобуток та переробка кольорових металів — у Замбії, Демократичній Республіці Конго (ДРК), бокситів — у Гані, Гвінеї, алмазів – у Гані, Сьєрра-Леоне, ДРК, фосфоритів — у Того і Сенегалі, золота — в Гані. У багатьох країнах, багатих на запаси мінеральної сировини, державному сектору економіки належить від 50 до 75 % валової продукції гірничодобувної галузі.

Держава контролює більшість галузей інфраструктури — електроенергетику, транспорт, зв'язок. Проте в галузях обробної промисловості частка держсектору значно нижча — 20-25 %, а в сільському господарстві — 5-6 %. Державні торговельні компанії домінують у внутрішній оптовій та зовнішній торгівлі. Держава володіє більшістю об'єктів соціальної інфраструктури — школами, вузами, лікувальними закладами.

Питома вага держсектору у ВНП країн на різних етапах їх розвитку займала від 15 до 50 і навіть 80 % (Алжир на початку 80-х років XX ст.). Свого часу він переважав у країнах соціалістичної орієнтації (Ангола, Бенін, Буркіна-Фасо, Гвінея, Єгипет, Ефіопія, Конго, Мадагаскар, Малі, Мозамбік, Танзанія).

Особливістю економіки африканських країн є її багатоукладність. Приватнокапіталістичний та державний сектори, хоч і виробляють до 70 % загального ВВП, охоплюють меншість населення. Десятки мільйонів задіяні на виробництвах докапіталістичних укладів, у сфері натурального господарства. У сільських місцевостях країн Тропічної і частково Південної Африки, де не розвинуте приватне володіння землею, дотепер переважає патріархально-общинний лад. Істотні залишки общинних, феодальних відносин зберігаються на півночі континенту.

Серед національних факторів економічного розвитку помітну роль відіграє дрібнотоварний уклад. Сучасні уклади, базуючись майже винятково на зарубіжній технології, перебувають під впливом іноземного капіталу. Але у більшості країн провідні сучасні уклади не є домінуючими, системотворними. Їхній вплив на соціальну сферу і на суспільство обмежений. Багатоукладність економіки, соціально-економічний консерватизм, що домінує у політиці влади й ментальності, є відчутною перешкодою економічної модернізації в регіоні.

Економічний розвиток африканських країн є нерівномірним, нестабільним, супроводжується масштабними кризовими явищами, які в останні роки відкинули багато країн континенту до рівня перших років їх незалежності.

Важкою у розвитку Африки була перша половина 80-х років XX ст., що виявлялося в катастрофічному погіршенні економічного становища більшості країн, постійному уповільненні темпів зростання ВВП. Наприклад, у 1975 р. вони становили в середньому 4,6 %, а в 1983р. — лише 0,1 %.

Багато проблем спіткало сільське господарство, яке за обсягом виробництва продукції не могло задовольнити потреб населення. Це спричинило гостру продовольчу кризу. Тому більшість розташованих на південь від Сахари країн, які до 80-х років XX ст. забезпечували себе продовольством, змушені були до 20 % його завозити з-за кордону. Внаслідок цього за останні 40 років імпорт основних продовольчих товарів в Африку зріс у 6,5 раза.

За даними 00Н, до 60 % населення Тропічної Африки систематично недоїдає, у тому числі 40 % дітей віком до 5 років. Калорійність харчування становить в середньому 2100 кКал на день за норми 2400 кКал. Особливо важке становище в Ефіопії, Анголі, Чаді, Мозамбіку, Сьєрра-Леоне, Сомалі (1600-1900 кКал).

Економіка африканських країн постійно відчуває фінансовий дефіцит. Це спричинено тим, що обсяги запозичень, а відповідно і зовнішні борги, зростали значно швидше, ніж розширення експорту чи нарощування ВВП. Порівняно з 1970 р. зовнішній борг зріс у понад 10 разів і на 2000 р. становив на континенті 326 млрд дол. Найбільшими боржниками є Нігерія та Єгипет (зовнішній борг кожного перевищує 30 млрд дол.), Алжир та ПАР (по 25 млрд дол.), Судан (24 млрд дол.).

На погашення боргів багато країн виділяють 35 % валютних надходжень від експорту товарів та послуг. Якщо раніше більшість африканських країн брала кредити для закупівлі машин та обладнання, то із середини 80-х років XX ст. до 70-80 % запозичень використовується на сплату попередніх боргів. Зовнішні надходження є істотною статтею державних бюджетів багатьох країн, особливо Чаду, Уганди, Малі, Буркіна-Фасо, Судану, Гвінеї, Танзанії.

Іноземний капітал є суттєвим чинником розвитку гірничодобувної промисловості, на яку припадає до 2/3 прямих іноземних валютних надходжень в Африку. Активно проникають ТНК в обробну промисловість материка, переважно створюючи спільні підприємства. Наприклад, у Гані, Конго, Нігерії ТНК володіють 50-70 % акціонерного капіталу підприємств цієї галузі. Під значним іноземним контролем перебуває багато закладів страхування, туристсько-рекреаційної сфери, деякі підприємства внутрішньої та зовнішньої торгівлі.

Проте ситуація на світовому ринку капіталів для африканських країн не дуже сприятлива. Наприклад, у загальному обсязі приватних інвестицій в країни, що розвиваються, за 1990-1995 рр., який оцінювався у майже 700 млрд дол., країни Африки становили всього 2 %. Це зумовлено політичною нестабільністю в регіоні, неясністю перспектив економічного розвитку більшості країн, надмірною централізацією управління економікою. Іноземних інвесторів відлякує і величезна заборгованість багатьох країн, особливо Тропічної Африки.

На початку 90-х років XX ст. група африканських країн розпочала реформи, спрямовані на лібералізацію господарської діяльності, відмову від втручання держави в економіку, стабілізацію фінансової системи, розвиток ринкових відносин, що передбачало активізацію приватно-підприємницької діяльності, відкривало шлях приватному капіталу в провідні галузі господарств країн.

У середині 90-х років XX ст. більшість країн розгорнула широкомасштабну приватизацію державних підприємств, банків. У Гані до 1995 р. були денаціоналізовані 64 із 200 компаній, в Нігерії —73 із 500. Значно було звужено державний сектор економіки Камеруну, Кенії. Тоді ж намітилося відчутне економічне зростання деяких країн. Протягом 1995—1997 рр. загальний рівень ВВП у регіоні підвищився на 2,3 %, а в 1998—1999 рр. — понад 3,2 %. У 27 країнах темпи економічного зростання перевищили темпи приросту населення.

Роль країн Африки у МГПП поки що мало відчутна. Питома вага їх у світовому експорті не перевищує 2 % .

Головні торгові партнери африканських країн — Західна Європа, США та Японія. Внутріконтинентальні торговельні зв'язки слаборозвинуті. Зовнішня торгівля часто базується на одному або кількох експортних продуктах.

Умови життя населення дуже низькі. Головними проблемами є перенаселеність, бідність, голод, недоїдання, неписьменність, відсутність елементарної санітарії, епідемії. Африканські країни на світовому ринку передусім є постачальниками сільськогосподарської сировини та мінеральних ресурсів, значно менше — готових виробів промисловості.

 

Фото:
Джерело:
Категорія: Економічна географія зарубіжних країн | Додав: wiktor (22.09.2010)
Переглядів: 10144 | Теги: африка, Економіко-географічна характеристик | Рейтинг: 5.0/1
Матеріали по темі:
Всього коментарів: 0
avatar