1. Основні етапи формування природи Африки

Майже вся Африка, за винятком її північно-західної і південних гірських окраїн, являє собою єдину літосферну плиту, що входила до складу Гондвани і є її найбільш великою стабільною і древньою ділянкою.

У тріасі єдиний «надматерик» Пангея почав розділятися на дві частини: Північну — Лавразію і Південну — Гондвану. Процес цей відбувався шляхом поступового розкриття Тетіса зі сходу на захід.

Потім почалося розпадання Гондвани і формування сучасних південних материків і океанів між ними. Але багато особливостей геологічної будови і рис рельєфу Африки, як і інших «гондванських» материків, визначилися ще тоді, коли вони складали одне ціле. Так, на території Африки намітились різні тенденції розвитку північної і південної частин. Менша, північна частина з початку палеозою була в основному областю морського, а в мезозої — континентального нагромадження відкладів (Сахарська плита). Велика, південна і східна частини протягом усієї постпротерозойскої історії зазнавала переважно піднімання. Границю між ними різні автори проводять по-різному. Приблизне її положення — між Камеруном і північною частиною Червоного моря.

Максимальне поширення моря в північній частині Африки було в першій половині палеозою. Із середини карбону відбувається регресія моря і поширення аридних умов, що супроводжувалися нагромадженням червоноколірних товщ. У південній частині Африки в цей час переважало підняття. Прогинання й осадконакопичення були характерні тільки для Капськой зони, де формувалася потужна континентальна капська формація.

Наприкінці палеозою відбулося загальне підняття Гондвани, що співпадало із періодом заледеніння. Льодовикові і водно-льодовикові відклади утворили серію Двейка, що досягає місцями потужності 300 м. Вона заповнила прогини в південній половині континенту — западини Карру, Калахарі і Конго. Поверх неї накопичувалися могутні континентальні формації Карру. Основні центри заледеніння лежали в межах древніх масивів на схід від синеклізи Конго, а також на Нубійсько-Аравійському щиті.

Утворення формації Карру продовжувалося протягом тріасу. Одночасно на півдні відбулося зминання в складки і підняття товщ Капської формації й утворення Капської гірської системи. Верхній тріас і початок юри ознаменувалися тектонічною діяльністю, що завершилася інтенсивним вулканізмом на півдні, сході і північному-заході Африки.

Протягом юри і початку крейди велика частина Африки зазнавала підняття. В западинах накопичувалися континентальні відклади. У цей же час формувалися сучасні контури Африки і відбувалося утворення спочатку Індійського, а потім Атлантичного океанів. На півночі залягав перикратонний прогин при переході до Тетісу.

В другій половині крейди й у еоцені Сахарська плита знову охоплена трансгресіями, у результаті яких море Тетіс з'єдналося з Гвінейською затокою. Море поширилося також до окраїн Нубійсько-Аравійського щита і захопило широку смугу Індоокеанського узбережжя на материку і Мадагаскарі.

Серед морських утворень цього часу переважають карбонатні терригенні відклади. В внутрішніх районах материка , з кінця крейди відбувалися підняття і посилення вулканічної активності.

В другій половині крейдового періоду і на початку кайнозою для Африки характерні умови вологого і жаркого тропічного клімату, сприятливі для поширення багатої деревної тропічної флори і тропічної фауни хребетних тварин. На поверхні суші формувалися гідроморфні червоноколірні кори вивітрювання. Ці умови поширювалися не тільки на центральні, але і на північні і південні райони материка. На формування видового складу органічного світу вплинули раніше існуючі зв'язки між Африкою, Мадагаскаром, Австралією, що розірвалися ще в крейдовому періоді, зв'язок з Південною Америкою продовжувався, і остаточно був розірваний тільки на початку кайнозою. Вплив інших ділянок суші особливо проявився у формуванні флори. Фауна Африки починаючи з палеогену і до наших днів відрізняється набагато більшою різноманітністю.

Наприкінці еоцену і початку олігоцену майже вся Африка, особливо її південна і східна частини, була охоплена інтенсивною тектонічною діяльністю. Це стало початком останнього і найважливішого з погляду формування сучасних природних умов етапу розвитку материка. Інтенсивні підняття, вулканізм, утворення розломів кінця еоцену і початку олігоцену проявлялися в різних частинах Африки, але особливо на сході. Одночасно з цим почалася поступова аридизація клімату нетропічних районів, відступ тропічного органічного світу до екватора, зменшення гідрофітів і поширення сухолюбивих рослин і тварин, поширення карбонатної кори, що прийшла на зміну червоній гідроморфній корі вивітрювання.

Періоди тектонічної активності змінювалися періодами відносного спокою, протягом яких йшло вирівнювання, нагромадження відкладів у западинах і трансгресіях моря на окраїнах материка.

Після початкової фази тектонічної діяльності, коли по всій Африці відбувалися виливи базальтів по тріщинах, що утворилися вздовж великих піднять Ефіопії , Мадагаскару, Тібесті й інших районів, прояв тектонічних процесів був в другій половині міоцену. Ця фаза тектонічної активізації платформи збіглася з початком головного горотворення в Альпійському поясі, коли виникла і приєдналася до ї Африки система Атласу. Під час цієї фази відбулося утворення рифтів Червоного моря, Суецької й Аденської заток, Еритрейської і західної рифтової зони Східної Африки, підняття поруч з ними горстових брил з вертикальними амплітудами до 2 км, вилив кислих і лужних лав, формування величезних вулканічних плато.

У середньому пліоцені закінчилося формування  рифту Червоного моря й утворилася східна зона розломів, відбулися підняття у масивах Ахаггар Тібесті; Камерун і ін. Підняття супроводжувалися поглибленням великих западин і утворенням озер, що значно перевершують по розмірах сучасні. Одночасно відбувалися опускання западин Атлантичного і Тихого океанів.

Обводнювання великих внутрішніх западин і опускання в океані супроводжувалися посиленням річкової ерозії, врізанням рік і утворенням великих водоспадів. Збільшення водності, що особливо різко проявилося в найбільш посушливих районах, було пов'язана з загальним зволоженням клімату, що співпало з початком покривного заледеніння Євразії. У горах Африки розвилися потужні льодовики, причому снігова границя лежала на висоті приблизно 3000 м. Надалі, протягом усієї першої половини антропогену, в Африці відбувалося чергування щодо вологих і сухих епох відповідно до змін льодовикового і міжльодовикового періодів. Наприкінці плейстоцену в зв'язку з загальним підвищенням рівня океанів відбулося затоплення гирл рік, утворення лагун і естуаріїв. Кліматичні умови екваторіальних районів не зазнали істотних змін.

Протягом плейстоцену тектонічна і вулканічна активність зменшилася. Тільки на сході Африки вона зберігається дотепер у вигляді вивержень деяких вулканів і часто повторюваних землетрусів. У післяльодовиковий час на території Африки сформувалися сучасні кліматичні умови, причому на півночі і півдні материка вони значно сухіші, ніж у попередній відрізок часу.

Фауна Африки починаючи з палеогену характеризувалася великою своєрідністю. У її склад ввійшли архаїчні форми, що вимерли в Євразії ще на початку кайнозою. У першій половині палеогену фауна Африки збагатилася представниками приматів, серед яких в олігоцені виділилися вузьконосі мавпи, що широко розселилися по материку в міоцені. Зі Східною Африкою, на думку деяких дослідників, пов'язана і поява найдавнішої людини, вік знайдених залишків —2—2,5 млн. років. Спираючись на ці факти, деякі дослідники розглядають Африку як можливу прабатьківщину людини.

2. Основні риси структури і рельєфу Африки

Особливості розвитку Африки визначили характерні риси будови її поверхні. Більшій частині материка характерний рівнинний рельєф із розвитком поверхонь вирівнювання від пермсько-карбонових і тріасових до неогенових і навіть антропогенових, з окремо виступаючими серед них глибовими і вулканічними горами.

Основні сучасні структурні елементи материка успадковані від початку палеозою. Вони подібні з відповідними структурами Сходу Південної Америки, з яким Африка зберігала єдність до кінця мезозою. Для північної, Сахаро-Аравійської частини характерне поширення плит і синекліз з палеозойським і фанерозойським чохлом (Сахарська плита, синеклізи Тауденні, Малі-Нігерійська, Чад і ін.), між якими розташовуються підняті ділянки архейсько-протерозойського фундаменту (масиви Ахаггар, Регібатський, Леоно-Ліберійский і ін.).

Частина материка, що лежить на південний-схід від лінії Камерун — північний край Червоного моря, зазнавала підняття і піддавалася сильній тектонічній активізації, особливо на сході. Синеклізи займають тільки внутрішні частини південного субконтиненту, їхня вісь проходить по 20-му меридіані. Сама північна і велика приекваторіальна улоговина Конго змінюється на півдні меншими — Окованго й ін. Великими підняттями на сході і півдні є Нубійсько-Аравійський щит, розсічений рифтом Червоного моря, Мозамбікський протерозойський складчастий пояс і ін.

На півночі і півдні Африка оточена складчастими зонами. На півдні — це палеозойська Капська область, на півночі — Атласька складчаста зона, що є частиною Середземноморського поясу.

Основними типами рівнинного рельєфу в межах Африки є:

•          цокольні рівнини і плоскогір'я на археозойському і протерозойському фундаменті. Висоти їх на півночі Африки звичайно не перевищують 500 м і дуже рідко досягають 1000 м. Серед пологих горбистих кристалічних поверхонь виступають останцеві гори і кряжі, складені найбільш стійкими до руйнування породами. Такий тип рельєфу розповсюджений на слабо активізованих масивах, що розділяють древні синеклізи;

•          пластові рівнини і височини, горизонтальні чи похилі і східчасті, характерні для районів поширення осадового чохла по периферії древніх синекліз (наприклад, синеклізи Конго чи Калахарі) і на окраїнах материка, що зазнавали опускання в мезозої і першій половині кайнозою. Цей тип рельєфу зустрічається також на підземних виступах фундаменту чи в древніх прогинах у межах великих піднятть. Пластові рівнини і височини бувають молодими, зі слабким ерозійним розчленовуванням, і древніми, із глибоким і різноманітним розчленовуванням; акумулятивні  рівнини,  складені  на   поверхні   неогеновими й антропогеновими морськими та континентальними відкладами. Вони займають центральні частини древніх синекліз і днища рифтових зон, а також розташовуються на окраїнах материка, що піддавалися молодим трансгресіям.

Приблизно 20%  поверхні Африки  має  гірський рельєф. Відроджені гори і нагір'я, що утворилися в результаті мезокайнозойських і неотектонічних піднять, що супроводжувалися розламами і вулканізмом, характерні в основному для східних окраїн Африки, в межах її рифтових зон. Але окремі ділянки гірського рельєфу розташовуються і серед рівнинно-платформенних областей, і пов'язані з масивами, що зазнавали тектонічної активізації (Ахаггар, Тібесті, Драконові гори й ін.). Типами морфоструктури відроджених гір є:

•          цокольні глибові гори і нагір'я, що утворилися в областях виходу фундаменту;

•          столові гори, що утворилися в областях поширення осадових порід і вулканічних покривів;

•          вулканічні гори і вулканічні плато, приурочені до систем розломів.

•          Капські гори належать до рідкісного типу відроджених гір з успадкованою складчастою структурою, чітко вираженою в сучасному рельєфі.

До складу Атласької області входять палеозойські структури, змінені мезокайнозойськими рухами і їх розглядають як частину Середземноморського гірського поясу. Ці більш древні структури займають середню і південну частини Атласької області, у той час як її північні хребти являють собою утворення, створені в основному в кінці міоцену — початку пліоцену. У її межах виділяють наступні типи морфоструктур: складчасті і складчасто-глибові середні і високі гори, вулканічні гори, глибові масиви на окраїнах платформ, міжгірні плато на знівельованих перекритих осадовими породами палеозойських структурах, акумулятивні рівнини передгірних і міжгірних прогинів.

Африканський материк має комплекс різноманітних  корисних копалин.

У найдавнішому ядрі платформи, у межах Східної і Південної Африки, містяться найбільші запаси залізних руд, хромітів, золота й уранових руд. Верхньопротерозойські структури, особливо на території Республіки Заїр у Східній Африці, містять родовища руд міді, олова, свинцю й інших кольорових металів.

У кімберлітових трубках мезозойського віку, що пронизують в різних районах кристалічний фундамент, утворилися родовища алмазів. Особливо відомі алмази Південної і Східної Африки. По границях інтрузивних гранітних тіл того ж віку сформувалися родовища рідкісних металів.

Не менш значні корисні копалини осадового походження, що утворилися в процесі вивітрювання , древніх кристалічних порід, чи відклалися в породах осадового чохла. До першого типу варто віднести боксити Західної і Східної Африки; до другого — великі родовища нафти і газу в межах Сахарсько