Головна » Статті » Теорія географії » Фізична географія материків та океанів | [ Додати статтю ] |
1. Основні етапи формування природи Африки Майже вся Африка, за винятком її
північно-західної і південних гірських окраїн, являє собою єдину літосферну
плиту, що входила до складу Гондвани і є її найбільш великою стабільною і древньою ділянкою. У тріасі єдиний «надматерик» Пангея почав розділятися на дві
частини: Північну — Лавразію і Південну — Гондвану. Процес цей відбувався шляхом поступового
розкриття Тетіса зі сходу на захід. Потім почалося
розпадання Гондвани і формування сучасних південних материків і океанів між
ними. Але багато особливостей геологічної будови і рис рельєфу Африки, як і інших «гондванських» материків, визначилися
ще тоді, коли вони складали одне ціле. Так, на території Африки намітились різні
тенденції розвитку північної і південної частин. Менша, північна частина з початку палеозою була в основному областю морського, а в мезозої — континентального нагромадження відкладів
(Сахарська плита). Велика, південна і східна
частини протягом усієї постпротерозойскої історії зазнавала переважно піднімання. Границю між ними різні автори проводять по-різному. Приблизне
її положення — між Камеруном і північною частиною Червоного моря. Максимальне поширення моря в північній частині Африки було в першій
половині палеозою. Із середини карбону відбувається регресія моря і поширення аридних
умов, що супроводжувалися нагромадженням червоноколірних товщ. У південній частині Африки в цей час
переважало підняття. Прогинання й осадконакопичення були характерні тільки для Капськой зони, де формувалася
потужна континентальна капська формація. Наприкінці палеозою відбулося загальне підняття Гондвани, що співпадало із періодом заледеніння. Льодовикові і
водно-льодовикові відклади утворили серію Двейка,
що досягає місцями потужності Утворення формації Карру
продовжувалося протягом тріасу. Одночасно на півдні відбулося зминання в складки і підняття товщ Капської формації й утворення Капської гірської
системи. Верхній тріас і початок юри ознаменувалися
тектонічною діяльністю, що завершилася інтенсивним вулканізмом на півдні, сході і північному-заході Африки. Протягом юри і початку крейди велика частина
Африки зазнавала підняття. В западинах накопичувалися континентальні відклади. У цей же час формувалися сучасні
контури Африки і відбувалося утворення спочатку Індійського, а
потім Атлантичного океанів. На півночі залягав
перикратонний прогин при переході до Тетісу. В другій половині крейди й у еоцені Сахарська плита знову охоплена
трансгресіями, у результаті яких море Тетіс з'єдналося з Гвінейською
затокою. Море поширилося також до окраїн Нубійсько-Аравійського щита і захопило широку смугу Індоокеанського узбережжя на материку і Мадагаскарі. Серед морських утворень цього часу переважають карбонатні терригенні відклади. В внутрішніх
районах материка , з кінця крейди відбувалися підняття і посилення вулканічної
активності. В другій половині
крейдового періоду і на початку кайнозою для Африки характерні умови вологого і
жаркого тропічного клімату, сприятливі
для поширення багатої деревної тропічної флори і
тропічної фауни хребетних тварин. На
поверхні суші формувалися гідроморфні
червоноколірні кори вивітрювання. Ці умови поширювалися не тільки
на центральні, але і на північні і південні райони материка. На формування видового складу органічного світу вплинули раніше існуючі зв'язки між Африкою, Мадагаскаром,
Австралією, що розірвалися ще в крейдовому періоді, зв'язок з Південною
Америкою продовжувався, і остаточно був розірваний тільки на початку кайнозою.
Вплив інших ділянок суші особливо проявився у
формуванні флори. Фауна Африки
починаючи з палеогену і до наших днів
відрізняється набагато більшою різноманітністю. Наприкінці еоцену і початку олігоцену майже вся Африка, особливо її південна і східна
частини, була охоплена інтенсивною тектонічною діяльністю. Це стало початком
останнього і найважливішого з погляду формування сучасних природних умов етапу
розвитку материка. Інтенсивні
підняття, вулканізм, утворення розломів кінця
еоцену і початку олігоцену проявлялися в різних частинах Африки, але особливо на сході.
Одночасно з цим почалася поступова аридизація клімату нетропічних районів, відступ тропічного органічного світу до екватора, зменшення гідрофітів і поширення сухолюбивих рослин і тварин, поширення карбонатної кори, що прийшла на
зміну червоній гідроморфній корі вивітрювання. Періоди тектонічної активності змінювалися періодами відносного спокою, протягом яких йшло
вирівнювання, нагромадження відкладів у западинах і трансгресіях моря на
окраїнах материка. Після початкової
фази тектонічної діяльності, коли по всій Африці відбувалися виливи базальтів по тріщинах,
що утворилися вздовж великих піднять Ефіопії ,
Мадагаскару, Тібесті й інших районів, прояв
тектонічних процесів був в другій половині міоцену. Ця фаза тектонічної
активізації платформи збіглася з початком головного горотворення в Альпійському поясі, коли
виникла і приєдналася до ї Африки система Атласу. Під час цієї фази відбулося утворення рифтів Червоного моря, Суецької й Аденської заток, Еритрейської і західної рифтової зони Східної Африки, підняття поруч з ними горстових брил з вертикальними амплітудами до У середньому пліоцені закінчилося
формування рифту
Червоного моря й утворилася східна зона розломів,
відбулися підняття у масивах Ахаггар Тібесті; Камерун і ін. Підняття
супроводжувалися поглибленням великих западин
і утворенням озер, що значно перевершують по
розмірах сучасні. Одночасно відбувалися опускання западин Атлантичного і Тихого океанів. Обводнювання
великих внутрішніх западин і опускання в океані супроводжувалися посиленням
річкової ерозії, врізанням рік і утворенням великих водоспадів. Збільшення водності, що особливо
різко проявилося в найбільш посушливих
районах, було пов'язана з загальним зволоженням клімату, що співпало з початком покривного заледеніння Євразії. У горах Африки розвилися потужні льодовики,
причому снігова границя лежала на висоті приблизно Протягом плейстоцену тектонічна і
вулканічна активність зменшилася. Тільки на
сході Африки вона зберігається дотепер у вигляді вивержень деяких вулканів і часто повторюваних
землетрусів. У післяльодовиковий час
на території Африки сформувалися сучасні кліматичні умови, причому на півночі і
півдні материка вони значно сухіші, ніж у
попередній відрізок часу. Фауна Африки
починаючи з
палеогену характеризувалася великою
своєрідністю. У її склад ввійшли архаїчні форми, що вимерли в Євразії ще на початку
кайнозою. У першій половині палеогену фауна Африки збагатилася представниками
приматів, серед яких в олігоцені виділилися вузьконосі мавпи, що широко розселилися по материку в міоцені. Зі Східною Африкою, на думку деяких дослідників, пов'язана і
поява найдавнішої людини, вік знайдених залишків —2—2,5 млн. років. Спираючись
на ці факти, деякі дослідники розглядають Африку як можливу прабатьківщину людини. 2. Основні
риси структури і рельєфу Африки Особливості розвитку Африки визначили характерні риси будови її поверхні. Більшій частині материка характерний рівнинний рельєф із розвитком поверхонь вирівнювання від пермсько-карбонових і
тріасових до неогенових і навіть
антропогенових, з окремо виступаючими серед них глибовими і вулканічними горами. Основні сучасні
структурні елементи материка успадковані від початку палеозою. Вони подібні з
відповідними структурами Сходу Південної Америки, з яким Африка зберігала єдність
до кінця мезозою. Для північної, Сахаро-Аравійської
частини характерне поширення плит і синекліз з
палеозойським і фанерозойським чохлом
(Сахарська плита, синеклізи Тауденні, Малі-Нігерійська, Чад і ін.), між якими розташовуються підняті ділянки архейсько-протерозойського фундаменту (масиви Ахаггар,
Регібатський, Леоно-Ліберійский і ін.). Частина материка, що
лежить на південний-схід від лінії Камерун — північний край Червоного моря,
зазнавала підняття і піддавалася сильній тектонічній активізації, особливо на сході. Синеклізи займають тільки внутрішні
частини південного субконтиненту, їхня вісь
проходить по 20-му меридіані. Сама північна і велика приекваторіальна улоговина Конго змінюється
на півдні меншими — Окованго й ін. Великими підняттями на сході і півдні є Нубійсько-Аравійський щит, розсічений рифтом Червоного моря, Мозамбікський протерозойський складчастий пояс і ін. На півночі і півдні Африка оточена
складчастими зонами. На півдні — це
палеозойська Капська область, на півночі — Атласька
складчаста зона, що є частиною Середземноморського поясу. Основними типами рівнинного рельєфу в
межах Африки є: •
цокольні рівнини і
плоскогір'я на археозойському і протерозойському фундаменті. Висоти їх на півночі Африки звичайно не
перевищують •
пластові рівнини і височини, горизонтальні чи похилі і східчасті, характерні для районів поширення
осадового чохла по периферії древніх синекліз
(наприклад, синеклізи Конго чи Калахарі) і на окраїнах материка, що зазнавали опускання в
мезозої і першій половині кайнозою. Цей тип рельєфу зустрічається також на підземних виступах фундаменту чи в древніх прогинах у межах великих піднятть. Пластові рівнини і височини бувають молодими, зі слабким ерозійним розчленовуванням, і древніми, із
глибоким і різноманітним розчленовуванням; акумулятивні рівнини, складені на поверхні
неогеновими й антропогеновими морськими та континентальними відкладами. Вони займають центральні
частини древніх синекліз і днища рифтових зон, а також розташовуються на окраїнах материка, що піддавалися
молодим трансгресіям. Приблизно 20%
поверхні Африки має гірський рельєф. Відроджені гори і нагір'я,
що утворилися в результаті мезокайнозойських і неотектонічних піднять,
що супроводжувалися розламами і вулканізмом, характерні в основному для східних окраїн Африки, в межах її рифтових зон. Але окремі ділянки
гірського рельєфу розташовуються і серед рівнинно-платформенних областей, і пов'язані з масивами,
що зазнавали тектонічної активізації (Ахаггар,
Тібесті, Драконові гори й ін.). Типами морфоструктури відроджених гір є: •
цокольні глибові гори і нагір'я,
що утворилися в областях виходу фундаменту; •
столові гори, що
утворилися в областях поширення
осадових порід і вулканічних покривів; •
вулканічні гори і вулканічні плато, приурочені до
систем розломів. •
Капські
гори належать до рідкісного типу відроджених гір з успадкованою складчастою структурою, чітко вираженою в сучасному рельєфі. До складу Атласької області входять
палеозойські структури, змінені мезокайнозойськими рухами і їх розглядають
як частину Середземноморського гірського поясу. Ці більш древні структури займають середню і південну частини Атласької області, у той час як її північні хребти являють собою утворення, створені в основному в кінці міоцену — початку
пліоцену. У її
межах виділяють наступні типи морфоструктур: складчасті і складчасто-глибові середні і високі гори, вулканічні гори, глибові масиви на окраїнах
платформ, міжгірні плато на знівельованих перекритих осадовими породами палеозойських структурах, акумулятивні рівнини передгірних і міжгірних прогинів. Африканський материк має комплекс різноманітних корисних копалин. У найдавнішому ядрі платформи, у
межах Східної і Південної Африки, містяться найбільші запаси залізних руд, хромітів, золота й уранових руд. Верхньопротерозойські структури,
особливо на території Республіки Заїр у Східній Африці, містять родовища руд
міді, олова, свинцю й інших кольорових металів. У кімберлітових трубках
мезозойського віку, що пронизують в різних районах кристалічний фундамент,
утворилися родовища алмазів. Особливо відомі алмази Південної і Східної Африки. По границях інтрузивних гранітних тіл того ж віку
сформувалися родовища рідкісних металів. Не менш значні корисні копалини
осадового походження, що утворилися в процесі вивітрювання , древніх кристалічних
порід, чи відклалися в породах осадового
чохла. До першого типу
варто віднести боксити Західної і Східної Африки; до другого — великі родовища
нафти і газу в межах Сахарсько
|
Матеріали по темі: |